Постанова № 71866973, 25.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №755/1128/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Гончарук В.П.

25 січня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

секретаря судового засідання Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 20 226,91 грн. за кредитним договором №б/н від 14.09.2010, яка складається з: 500,00 грн. - заборгованість за кредитом, 14 937,53 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 350,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500,00 грн. (фіксована частина), 939,38 грн. (процентна складова); судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2017 в задоволенні позовної заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що за кредитним договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного порушення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1106/2018Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом м. Києва.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав викладених в ній.

ОСОБА_1 та її представник просили залишити без задоволення апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовом із пропущенням строків позовної давності, на поважні причини пропуску такого строку позивач не послався і жодних доказів не надав.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

При розгляді справи в суді першої й апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 14.09.2010 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, яка на той час була неповнолітньою, було укладено кредитний договір № б/н відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами банківських послуг» затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами банку», складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Позивач надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Умовами кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний щомісяця вносити кошти в рахунок повернення кредиту в порядку та розмірах, визначених умовами надання кредиту фізичним особам.

Відповідач, скориставшись кредитними коштами, в порушення умов порядку їх повернення протягом певного часу не проводив платежів в рахунок повернення позики та у встановлений в заяві позичальника строк всю суму не повернув.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен належно їх виконувати, а уразі порушення зобов'язання настають негативні правові наслідки.

Судом першої інстанції встановлено, що внаслідок порушення умов кредитного договору у відповідача станом на 06.07.2017 виникла заборгованість у розмірі 20 226,91 грн.

Таким чином, у позичальника перед Банком виникли зобов'язання щодо повернення заборгованості за вказаним кредитом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Відповідно дост. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК Українипочаток перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи свідчать, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором встановлено до 14.09.2011, а з відповідним позовом позивач звернувся у липні 2017 року, тобто з пропущеннямстроків встановленихст. 257 ЦК України.

При розгляді справи у суді відповідач заявив клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а. с. 48).

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає висновки суду про відмову в задоволенні позову правильними.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції строків позовної давності. Обґрунтовуючи вказаний доводи позивач послався на те, що при прийнятті такого рішення суд першої інстанції не врахував, що відповідач звернувся за кредитом 09.01.2014, тому вказана заборгованість виникла сама з цієї дати і до 06.07.2017. Вважає, що суд першої інстанції невірно визначив термін початку порушення відповідачем умов вказаного договору, та застосував останні на власний розсуд без урахування вимог позовної заяви.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, не відповідають обставинам справи в зв'язку з чим не можуть бути підставлю для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки з тексту самої позовної заяви (а. с. 1) вбачається, що заборгованість з відповідача стягується саме за договором від 14.09.2010, будь яких посилань на отримання коштів в 09.01.2014 в позовній заяві не міститься.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу виключно в межах позовної заяви.

Також не є підставою для зміни або скасування рішення суду посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції вимог ст. 261 ЦК України, оскільки строк дії кредиту пов'язаний з закінченням строку дії картки, а не з закінченням строку дії кредитного договору.

По-перше, як вже зазначалося раніше, в позовній заяві взагалі не ідеться мова про продовження кредитного договору саме 09.01.2014.

По-друге позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу такої картки.

Посилання в апеляційній скарзі на неналежне з'ясування судом суми заборгованості за вищезгаданим кредитним договором, на думку колегії не спростовує висновків суду, оскільки суд першої інстанції, встановивши підчас розгляду справи порушенні права позивача визначив, що вони не підлягають судовому захисту в наслідок пропущення останнім строку позовної давності для звернення до суду.

Посилання позивача на те, що строк позовної давності було перервано внаслідок сплати відповідачем заборгованості за кредитним договором 20.10.2014 в сумі 50 грн., колегія суддів також вважає безпідставним, враховуючі те, що при розгляді справи відповідач заявила, що такої суми не сплачувала, та не зверталася до позивача з приводу кредитної картки.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За наведеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» в суді апеляційної інстанції не доведено обставини, на які він посилається.

При цьому приймаючі таке рішення колегія суддів враховує і те, що при видачі відповідачу 14.09.2010 банківської картки позивач взагалі не вказав для яких цілій вона надається, між іншим ці вимоги містяться в відповідній анкеті-заяві (а. с. 5).

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, колегія суддів вважає за можливим відповідно до ст. 133 ЦПК України частково задовольнити клопотання відповідача по компенсації їй судових витрат пов'язаних з наданням правової допомоги при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та стягнути на її користь підтверджені документально вказані витрати в розмірі 1 200 грн. та у задоволені іншої частини таких вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» (місцезнаходження - вул. Грушевського, 1Д, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст Постанови складено 29.01.2018.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк