Постанова № 71866976, 23.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Київ

Унікальний № 758/11393/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/586/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Желепи О.В.

суддів Іванченко М.М., Рубан С.М.

секретаря Задерей І.В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року, судді Трегубенко Л.О., проголошеного 18.27 год. в приміщенні суду в м. Києві, в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект» про визнання правочину недійсним, мотивуючи його тим, що від ФОП ОСОБА_4 на його адресу 19.08.2016 року надійшла вимога ТОВ «Кей-Колект», підписана представником Г.А.Ярошенко, від 04.08.2016, яку ним було отримано 22.08.2016 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що зазначеною вимогою ТОВ «Кей-Колект» вимагає від ОСОБА_3 повернення боргу, розмір якого складає 168813,05 швейцарських франків та повідомляє про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцяти денного строку.

Зазначає, що вказаною вимогою його також було повідомлено про те, що ТОВ «Кей-Колект» придбало право вимоги заборгованості по кредитному договору № 11139742000 від 12.04 2007 р. на підставі договору факторингу №4 від 11.06.2012р., укладеного з АКБ «УкрСиббанк», а також про укладення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 11.06.2012, посвідченим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., а відтак і про перехід до ТОВ «Кей-Колект» прав іпотекодержателя нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язання по зазначеному кредитному договору.

Вказував на те, що наслідком невиконання ним вимоги ТОВ «Кей-Колект» є можливість реалізації відповідачем прав, передбачених ст.38 Закону України «Про іпотеку», а тому така вимога є правочином в розумінні ч.1 ст.202 ЦК України, оскільки з її подальшим виконанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, змінюються та припиняються його цивільні права та обов'язки.

Посилаючись на те, що в порушення ст.35 Закону України «Про іпотеку», пунктів 5.2., 5.3 договору іпотеки від 17 квітня 2007 року вимога відповідача не містить визначення способу, в який відповідач має намір задовольнити свої вимоги, а відтак вона суперечить закону, а також на те, що вимога від 04.08.2016 року ТОВ «Кей-Колект» порушує права позивача, він просив суд визнати недійсною вимогу ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 року вих. № 734208/Л01 про усунення порушення основного зобов'язання, підписану представником Г.А.Ярошенко, якою вимагається від ОСОБА_3 сплати боргу по кредитному договору № 11139742000 від 12.04 2007 р., розмір якого станом на 21.07.2016 року складає 168813,05 швейцарських франків та боржник повідомляється про намір ТОВ «Кей-Колект» звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення (в літ. А) з № 1 (один) по № 7 (сім) групи приміщень № 28 (двадцять вісім), по АДРЕСА_1, в порядку передбаченому ст.38 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання вимоги протягом тридцяти денного строку.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання правочину недійсним - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В скарзі вказував на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування обставин справи. Посилався на те, що оскаржувана вимога є нічим іншим, як правочином із відкладальною умовою, вчиненим на виконання посвідченого нотаріально договору іпотеки, і таке твердження є єдиним, що не суперечить закону, оскільки в іншому випадку право власності на предмет іпотеки набувається іпотекодержателем, або ним реалізується право на розпорядження предметом іпотеки, взагалі без вчинення правочину про перехід права власності від іпотекодавця, що суперечить ст.328 ЦК України. Висновки суду про те, що вимогу відповідача належить оскаржувати як неправомірні дії суперечить закону, оскільки наслідком визнання дій незаконними, чи неправомірними є відшкодування шкоди, із чого виходить, що іпотекодавець ніяким чином не може захистити своє право власності на предмет іпотеки від протиправних посягань іпотекодержателя, що суперечить ст.ст.13, 55 Конституції України, ст.1 Протоколу Першого Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Також, зазначив, що посилання суду про те, що вимога ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 року не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України, суперечить висновку викладеному в ухвалі ВССУ від 27.04.2017 року. Також зазначив, що судом взагалі не перевірялось та не встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги вимогам закону та невідповідності закону позасудового врегулювання вимог відповідача, після їх судового захисту.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

До апеляційного суду сторони та їх представники не з'явились, про розгляд справи повідомлені.

Посилання представника позивача на зайнятість в іншому судовому засіданні не визнані апеляційним судом поважними причинами, так як на час призначення іншого засідання представник позивача вже знав про виклик до суду в даній справі, що підтверджується зворотним повідомленням, з якого вбачається, що воно отримано 30.12.2017 року, а повідомлення про виклик в іншу справу датовано лише 09 січня 2018 року, тобто представник позивача в даній справі мав можливість попередити інший суд завчасно, що його викликають на 23 січня 2018 року до Апеляційного суду м. Києва.

З врахуванням наведеного, а також враховуючи, що явка учасників процесу до апеляційного суду м. Києва не є обов'язковою, а також з врахуванням того, що правова позиція позивача детально викладена в позові та апеляційній скарзі, колегія дійшла висновку, про можливість розгляду даної справи за відсутності сторін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою га шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України, встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст.627 ЦК України, закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом, 12.04.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Укрсиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11139742000. Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті в сумі 242520,00 швейцарських франків, а позичальник ОСОБА_3 зобов'язувався повернути кредит у повному обсязі до 12.04.2018 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 8,99% річних.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором кредиту, 12.04.2007 року було укладено Договір поруки № 108024 з ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_7 зобов'язувалася в разі невиконання або прострочення виконання ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору № 11139742000 від 12.04.2007 року погасити заборгованість.

Також, 17 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки № 9047, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку нежилі приміщення (в літ. А) з № 1 по № 7 групи приміщень під № 28, по АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

11.06.2012 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладеного договір факторингу № 4 та Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за яким право вимоги кредитної заборгованості ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_3 за кредитним договором № 11139742000 від 12.04.2007 р та за договором іпотеки № 9047 від 17.04.2007 р. відступлені ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2013 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на користь ТОВ «Кей-Колект» суму боргу за кредитним договором в розмірі 166982,32 швейцарських франків та судовий збір в розмірі 3219, 00 грн. (а.с.19-25).

На підставі судового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 вересня 2013 року ТОВ «Кей-Колект» 09.01.2015 р. отримав виконавчий лист (а.с.15), на підставі якого 28.08.2016 р. було відкрите виконавче провадження.

04.08.2016 р. ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень основного зобов'язання протягом 30 днів з дня отримання такої вимоги, що в разі невиконання дає підстави ТОВ «Кей-Колект» звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с.8).

22.08.2016 року таку вимогу отримав ОСОБА_3 особисто (а.с.10).

Як вбачається з копії вимоги ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 про усунення порушень основного зобов'язання, у вимозі зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, а саме про наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 168 813,05 ранків, міститься вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (а.с.8).

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеним. При цьому суд виходив з того, що вимога ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України, а є повідомленням про можливість вчинення правочину, в разі невиконання зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана вимога є правочином з відкладальною умовою і вона не відповідає вимогам закону, так як в ній не вказаний спосіб можливого звернення стягнення, колегія суддів не приймає, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ч.1 ст. 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Судом вірно встановлено, що надіслана позивачу вимога повністю відповідала вимогам вказаної норми, тобто позивач не довів, що відповідач надіслав вимогу з порушенням закону.

Крім того, у чч. 1, 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Отже, аналіз положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Так, як Законом не передбачено обов'язково зазначати , в який спосіб позивач буде звертати стягнення на предмет іпотеки, таке звернення може відбуватись в будь-який спосіб, з дотриманням вимог Закону та договору.

Право надсилання такої вимоги передбачено ЗУ «Про іпотеку» та укладеним з ОСОБА_3 договором іпотеки. Апеляційному суду позивачем не надано доказів про відсутність в нього заборгованості на час надіслання йому вимоги, а тому доводи скарги не дають суду підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Доводи скарги про порушення судом ст.ст.13, 55 Конституції України, ст.1 Протоколу Першого Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Суд вірно виходив з того, що договір іпотеки на підставі , якого надсилалась вимога недійсним не визнавався, а тому відповідач діяв у суворій відповідності з договором. Також, суд вірно роз'яснив, право позивача оскаржувати дії відповідача при зверненні стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосіб, після їх вчинення.

Доводи скарги з приводу незаконності висновку суду про те , що вимога ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 року не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, з посиланням на ухвалу ВССУ від 27.04.2017 року, є безпідставними, так як ВССУ в ухвалі від 27.04.2017 року не робив жодних висновку з цього питання, оскільки лише розглядав питання про підсудність позовної заяви.

Посилання на те, що судом взагалі не перевірялось та не встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги вимогам закону є надуманими та спростовуються рішенням , з якого вбачається, що суд досліджував дані обставини та прийшов до вірного висновку, що вимога ТОВ «Кей-Колект» від 04.08.2016 року складена та направлена позивачу з дотриманням вимог та процедури, встановленої Законом України «Про іпотеку». Тобто суд вірно встановив, що позивач не довів порушення його прав відповідачем надсиланням вимоги про повернення боргу.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, ті обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновок суду про необґрунтованість та недоведеність заявлених позивачем вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про обставини, наявність яких, могла розглядатись судом, як підстава для визнання недійсним правочину.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Враховуючи наведе, суд першої інстанції правильно застосував вищенаведені норми матеріального права та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною вимоги про усунення порушень.

В розподілі судових витрат понесених при розгляді в суді першої та апеляційної інстанції немає необхідності, оскільки позивач сплатив судовий збір при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, однак в задоволенні позовних вимог останньому відмовлено.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 26 січня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Іванченко М.М.

РубанС.М.