Постанова № 71860523, 23.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/13674/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 23 січня 2018 року.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 (повний текст складено 09.10.2017)

у справі №910/13674/17 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: 1) Національний банк України;

2) Міністерство фінансів України

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп» (далі, позивач або ТОВ «Арнад Груп») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі, відповідач-1 або Приватбанк) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь» (далі, відповідач-2 або ТОВ «Сталь») про:

- визнання права позивача вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь» сплати суми боргу за кредитними договорами №DNН2LOK06794 від 11.03.2016, №DNН2LOK06796 від 11.03.2016, №DNН2LOK06797 від 11.03.2016, №DNН2LOK06798 від 11.03.2016, №DNН2LOK06795 від 11.03.2016 у розмірі 653 208 104,90 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки № DNН2LOK06794 від 18.11.2016;

- визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь» сплати суми боргу за кредитними договорами №DNН2LOK06794 від 11.03.2016, №DNН2LOK06796 від 11.03.2016, №DNН2LOK06797 від 11.03.2016, №DNН2LOK06798 від 11.03.2016, №DNН2LOK06795 від 11.03.2016 у розмірі 653 208 104,90 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки №DNН2LOK06794 від 18.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №910/13674/17 від 14.09.2017 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України (далі, третя особа-1) та Міністерство фінансів України (далі, третя особа-2).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.11.2016 між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», як кредитором, та ТОВ «Арнад Груп», як поручителем, укладений Договір поруки №DNН2LOK06794, за яким позивач поручився перед відповідачем-1 за виконання ТОВ «Сталь» зобов'язань за кредитними договорами №DNН2LOK06794 від 11.03.2016, №DNН2LOK06796 від 11.03.2016, №DNН2LOK06797 від 11.03.2016, №DNН2LOK06798 від 11.03.2016, №DNН2LOK06795 від 11.03.2016, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. Позивач 21.11.2016 повністю сплатив відповідачу-1 суму боргу за кредитними договорами в загальному розмірі 653 208 104,90 грн. у відповідності з умовами укладеного Договору поруки. Позивач звертався до відповідача-2 з вимогою про сплату коштів за виконання позивачем обов'язків відповідача-2 перед відповідачем-1. Відповідач-2 добровільно зобов'язання перед позивачем не виконав. З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідачі не визнають факт погашення позивачем боргу за кредитними договорами та факт переходу прав вимоги за кредитними договорами, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13674/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів; перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно; заявлені позивачем вимоги про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13674/17 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статей 16, 546, 553, 554, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Приватбанк та ТОВ «Сталь», попри виконання позивачем своїх обов'язків за Договором поруки та всупереч нормам статей 512, 556 Цивільного кодексу України, не визнають факт погашення ТОВ «Арнад Груп» боргу за кредитними договорами №DNН2LOK06794 від 11.03.2016, №DNН2LOK06796 від 11.03.2016, №DNН2LOK06797 від 11.03.2016, №DNН2LOK06798 від 11.03.2016, №DNН2LOK06795 від 11.03.2016 та факт переходу до ТОВ «Арнад Груп» права вимоги за вказаними кредитними договорами до ТОВ «Сталь».

Обраний позивачем спосіб захисту у спірних правовідносинах, на думку останнього, відповідає положенням статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 23.01.2018.

Представники відповідачів та третіх осіб своїм правом надати відзиви та пояснення на апеляційну скаргу не скористались.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 у судове засідання, призначене на 23.01.2018, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-2 та третьої особи-2 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2 та третьої особи-2.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представники відповідача-1 та третьої особи-1 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача, просили у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 18.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп» (поручитель) та Публічним акціонерним товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) укладено договір поруки №DNН2LOK06794 (далі, Договір поруки).

Відповідно до пункту 1 Договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталь» (код за ЄДРПОУ 35394737) (боржник) своїх зобов'язань за:

- кредитним договором від 11.03.2016 №DNН2LOK06794 (далі, кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-1;

- кредитним договором від 11.03.2016 №DNН2LOK06796 (далі, кредитний договір 2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-2;

- кредитним договором від 11.03.2016 №DNН2LOK06797 (далі, кредитний договір 3), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-3;

- кредитним договором від 11.03.2016 №DNН2LOK06798 (далі, кредитний договір 4), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-4;

- кредитним договором від 11.03.2016 №DNН2LOK06795 (далі, кредитний договір 5), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору-5.

Надалі за текстом: кредитний договір 1, 2, 3, 4, 5 - кредитний договір/кредитні договори.

Відповідно до пункту 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники в сумі заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни за кредитним договором.

За умовами пункту 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

Згідно пункту 6 Договору поруки поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 Договору поруки.

Відповідно до пункту 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 Договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний, у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (пункт 11 Договору поруки).

Договір поруки укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.06.2016, укладеної сторонами (пункт 17 договору поруки).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно меморіальних ордерів №1 від 21.11.2016 позивачем перераховано відповідачу кошти в загальному розмірі 653 208 104,90 грн. В рядку «призначення платежу» зазначено: виконання зобов'язань по кредитним договорам №DNН2LOK06794 від 11.03.2016, №DNН2LOK06796 від 11.03.2016, №DNН2LOK06797 від 11.03.2016, №DNН2LOK06798 від 11.03.2016, №DNН2LOK06795 від 11.03.2016 згідно Договору поруки №DNН2LOK06794 від 18.11.2016.

Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 653 208 104,90 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як, можливо, помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним Договору поруки №DNН2LOK06794 від 18.11.2016.

Позивач вважає, що внаслідок виконання ним, як поручителем, обов'язку боржника за вищезгаданими кредитними договорами, зокрема, погашення боргу в загальному розмірі 653 208 104,90 грн., він на підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України став новим кредитором за цими кредитними договорами, проте відповідачі не визнають факту погашення заборгованості та факту переходу до позивача прав кредитора. Наведене й зумовило, на думку позивача, його звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі та на дату прийняття оскарженого рішення суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення, так і відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Як уже зазначалося, відповідачем-1 не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 653 208 104,90 грн. Позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ «КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси.

Відтак, посилання позивача на те, що відповідач-1 не визнає факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

У свою чергу, направлення позивачем на адресу відповідача-2 претензії №АГ-19072017 від 19.07.2017 з вимогою про сплату боргу за кредитними договорами в розмірі 653 208 104,90 грн. та залишення її без реагування відповідачем-2 також не свідчить про невизнання відповідачем-2 прав позивача як нового кредитора. Відповідно доводи позивача в цій частині, як безпідставні та необґрунтовані, не заслуговують на увагу.

Поруч із цим слід зазначити, що згідно статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь» за кредитними договорами становила на дату її сплати позивачем 653 208 104,90 грн.

Таким чином, позивачем не доведено, що за рахунок коштів в сумі 653 208 104,90 грн. в повному обсязі погашено заборгованість боржника за зазначеними кредитними договорами.

Так, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитними договорами не породжує перехід до нього прав кредитора за цими договорами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі №6-932цс15.

При цьому, колегія суддів зазначає наступне.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Одним із способів захисту прав та охоронюваних інтересів згідно зі статтею 20 Господарського кодексу України є визнання наявності або відсутності прав.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Колегія суддів зазначає, що заявлені вимоги позивача про визнання права вимоги у позивача та визнання відсутнім права вимоги у відповідача-1 є фактично вимогами про встановлення факту.

Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору між кредитором та боржником про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Права позивача у спірних правовідносинах відповідачами порушені не були, отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп» є необґрунтованими та такими, у задоволенні яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арнад Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13674/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/13674/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/13674/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 29.01.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх