Постанова № 71820154, 22.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1750/17 22.01.2018

Провадження №22-ц/784/75/18

Справа № 487/1750/17 Головуючий першої інстанції: АгеєваЛ.І.

Провадження №22-ц/784/75/18 Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1І

Категорія – 05

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2018 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів Лисенка П.П. .

ОСОБА_2

із секретарем

судового засідання: ОСОБА_3

з участю

представників

позивача - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» (далі –ТОВ «Автолюкссервіс» або Підприємство) на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.11.2017 р., у справі за

позовом

ОСОБА_6 до ТОВ «Автолюкссервіс» про усунення перешкод у користуванні майном,

встановила:

28.03.2017 р. ОСОБА_6 звернувся з позовом до ТОВ «Автолюкссервіс» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення договору оренди майна, звільнення нежитлових приміщень та виселення.

Позивач зазначав, що з 18.01.2017 р. за угодами з ОСОБА_7 він набув право власності на нежитлові приміщення будинку № 26/3, 26/3-1, 26/3-2, 26/3-3 (гуртожиток) на вул. ОСОБА_8 ( до перейменування вул.. ОСОБА_9) м. Миколаєва, якими зараз на підставі договору оренди з попереднім власником ОСОБА_10 володіє ТОВ «Автолюкссервіс».

Відповідач не виконує умов договору щодо своєчасної сплати орендної плати та страхування об’єкта оренди, що є підставою для його припинення відповідно до умов п.9.7 договору оренди.

Посилаючись на ці обставини та на те, що відповідач чинить перешкоди з користування належним йому майном позивач просив про задоволення позову шляхом припинення договору оренди, звільнення усіх приміщень, виселення та усунення перешкод у його користуванні.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.11.2017 р. постановлено про задоволення позовних вимог.

Цим рішенням ухвалено про усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення договору оренди, виселення із займаних приміщень та звільнення нерухомого майна , а саме: приміщень підвалу та гуртожитку. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1920 грн. у відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на необгрунтованість висновків суду та порушення норм матеріального права.

Переглядаючи справу на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, з врахуванням Перехідних Положень розділу XIII ЦПК України, в межах оскарження, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Ухвалюючи рішення в частині вимог про виселення суд виходив з того, що особи, які проживають у гуртожитку мають бути виселені, оскільки є наявними підстави як для припинення договору оренди так і договорів піднайму.

Але з такими висновками суду в цій частині вимог погодитись неможливо, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та не відповідають вимогам норм матеріального права.

Так, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена особа, згідно з приписами ст. 81 ЦПК України, має довести обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги. Такого ж змісту обов’язок сторони був передбачений ст.. 60 ЦПК України в редакції на час вирішення справи.

В тому випадку коли наявність перешкод пов’язана з існуванням правовідносин найму ( оренди) майна і зокрема будівель, їх усунення можливе, як спосіб захисту порушеного права, лише після або одночасно з розірванням чи припиненням відповідного договору.

Норми параграфів 1, 4 глави 58 ЦК України, які регулюють правовідносини найму ( оренди) будівель передбачають припинення договору оренди майна в разі смерті фізичної особи наймача або ліквідації юридичної особі наймодавця чи наймача.

В той же час, ч 1 ст.781 ЦК передбачає правове врегулювання припинення договору відповідно до умов договору.

При цьому статтею 782 ЦК передбачене право наймодавця відмовитися від договору і вимагати повернення речі та відповідно усунення перешкод з користування нею, в разі несплати наймачем орендної плати протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору він вважається розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення про відмову від договору.

Правові наслідки як припинення договору так і його розірвання, у цьому випадку полягають у припиненні зобов’язань сторін, змістом яких є обов’язки наймача сплачувати орендну плату, а наймодавця передати річ у користування наймача.

Тобто, останній має право вимагати повернення речі, як у випадку розірвання договору так і у випадку його припинення.

Таке ж право, згідно з вимогами ст. 770 ЦК України належить і новому власнику об’єкта оренди.

При цьому, відповідно до вимог ст..514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст..627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього кодексу

З матеріалів справи та змісту договору ( п. 9.7) оренди ( а. с. 36-38) вбачається, що сторони підставами припинення договору обрали випадки його порушення, які за загальним правилом, передбаченим ст. 651 ЦК України, являються підставою його розірвання та відповідно припинення зобов’язань сторін, згідно з приписами ч.2 ст.653 ЦК України.

Зокрема, п.9.7 договору передбачено, що договір припиняється у разі невиконання умов договору, невиконання одного пункту цього договору, ненадання згоди на внесення змін до договору.

Пунктами 3.1, 4.8 договору передбачені обов’язки наймача своєчасно, не пізніше 10 числа наступного місяця сплачувати щомісячно орендну плату та застрахувати об’єкти оренди на увесь час дії договору.

Саме невиконання цих умов договору обрано позивачем в якості підстав припинення договору.

Таким чином спосіб захисту порушеного права відповідає наведеним вимогам закону, договору та узгоджується з правилами ст. 16 ЦК України, яка передбачає такий спосіб захисту права як форму припинення зобов’язань та відновлення права.

Після набуття права власності на об’єкти оренди позивач 22.02.2017 р. звернувся до орендаря з вимогою про звільнення приміщень, надавши докази переходу до нього права власності ( а. с. 14-14 звор .).

В засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив, що про права нового власника довідалися з часу прибуття поліцейських у лютому 2017 р. за заявою ОСОБА_6, а остаточно вже після відкриття провадження у справі за його позовом.

Він також пояснив, що товариство і до цього часу орендну плату сплачує ОСОБА_10

При цьому визнав, що передбачене п. 4.8 договору оренди страхування об’єктів оренди не здійснювалося.

За змістом наведених норм та положень ст.. 612 ЦК України після отримання доказів переходу права власності на об’єкти оренди до ОСОБА_6 наймач повинен був здійснювати виконання договору на користь нового власника. У тому числі сплачувати своєчасно орендну плату та застрахувати об’єкти оренди.

У разі несвоєчасного виконання цих зобов’язань він вважається таким, що прострочив.

Вирішуючи спір суд належним чином з’ясував зазначені обставини справи та з врахування наданих достовірних доказів прийшов правильного висновку про порушення наймачем умов договору про своєчасну сплату орендної плати та страхування об’єктів оренди і на цій підставі з урахуванням умов договору прийшов обґрунтованого висновку про припинення договору оренди нежитлових приміщень та усунення перешкод шляхом звільнення наймачем займаних приміщень.

Що стосується висновків суду про виселення, то в цій частині рішення не може бути визнано законним та обґрунтованим.

Адже по-перше, виселення як спосіб захисту, передбачено ст. 109 Житлового кодексу Української РСР із займаних житлових приміщень.

В той же час, суд не з’ясував чи наявні підстави для виселення, які передбачені нормами цього Кодексу.

По-друге не встановив ні перелік житлових приміщень, ні осіб які їх займають та підлягають виселенню.

По-третє не врахував, що позивачем зазначені особи не залучені до участі у справі у відповідному процесуальному статусі.

За таких обставин рішення в частині виселення порушує права осіб, не залучених до участі у справі, що згідно з приписами ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині з ухваленням нового про відмову в цій частині вимог позивача.

Доводи апелянта про те, що гуртожитком на правах договору піднайму користуються фізичні особи, які не залучені до участі у справі, не заслуговують на увагу, оскільки в частині виселення, яке порушує права осіб не залучених до участі у справі рішення місцевого суду скасоване.

Що стосуються інших доводів, то їх також не може бути взято до уваги, оскільки вони висновків суду щодо дійсних обставин справи та правових наслідків вирішення спору, не спростовують і не дають підстав вважати, що рішення є необґрунтованим та ухвалене з порушенням закону.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, колегія

постановила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.11.2017 р. в частині виселення - скасувати і в цій частині вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкссервіс» - відмовити.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та на протязі 30 днів з дня складення повного рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_2

Повний текст постанови складений 26.01.2018 р.