Постанова № 71820159, 22.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/814/17 22.01.2018

Провадження №22-ц/784/109/18

Справа № 467/814/17

Провадження № 22 Ц- 784/109/18 Головуюча першої інстанції: Кірімова О.М.

Категорія-27 Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2018 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

ОСОБА_2

із секретарем

судового засідання: ОСОБА_3

з участю:

прокурора - Цвікілевич Н.В.

представників

позивача – ОСОБА_4,

ОСОБА_5

відповідача – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_7 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17. 11. 2017 р., у справі за

позовом

керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області ( далі - Прокурор) в інтересах Українського державного фонду підтримки фермерських господарств ( далі – Укрдержфонд ПФГ, або Фонд) до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

18.08. 2017 р. прокурор в інтересах Укрдержфонду ПФГ звернувся з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Прокурор зазначав, що 17.12.2008 р. з ФГ «ОСОБА_8О.» було укладено договір про надання фінансової підтримки, за умовами якого фермерське господарство отримало від Фонду фінансову допомогу у розмірі 50.000 грн., зобов’язавшись повернути отримані кошти не пізніше 15.11.2013 р.

Згідно з умовами договору позичальник повинен був відповідно до графіку, погасити заборгованість, а у разі виникнення прострочення сплатити пеню та втрати від інфляції.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на час звернення з позовом, складає 34102 грн.64коп.

Посилаючись на наявність цієї заборгованості, та солідарну відповідальність поручителів ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які свого солідарного обов’язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором не виконують, прокурор просив про задоволення позову та звернення стягнення на переданий в іпотеку ОСОБА_7 житловий будинок за початковою ціною 56850 грн. шляхом його реалізації на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17. 11. 2017 р. ухвалено про задоволення позовних вимог.

Зокрема, цим рішенням звернуто стягнення на належний ОСОБА_7 житловий будинок шляхом проведення прилюдних ( електронних) торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не нижче 56850 грн.

Цим же рішенням з відповідача стягнуто 1600 грн. у відшкодування судових витрат прокуратури Миколаївської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення, як незаконного, посилаючись на неправомірне позбавлення права власності, порушення прав неповнолітніх дітей, не співмірність вимог та вартості предмета іпотеки, також пропуск строку позовної давності.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 387 ЦПК України, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобов’язань, які виникають з договорів, тягне за собою правові наслідки передбачені ст. 611 ЦК, або такий різновид цивільно-правових санкцій, які передбачені, зокрема ст. 33 Закону України «Про іпотеку» ( далі – Закон № 898-IV від 05.06. 2003 р.)

Частиною першою цієї норми передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання права вимоги боржником не буде виконане зобов’язання, забезпечене іпотекою.

Пункти 5.1; 5.2 іпотечного договору також надають Кредитору право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в разі порушення боржником умов кредитного договору, в частині своєчасної сплати частки кредиту та інших визначених договором платежів за його користування.

При цьому, право на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває, якщо порушення основного зобов’язання позичальником завдає збитків іпотекодержателю та змінює обсяг його прав, оскільки в іншому випадку суд, на підставі приписів ч. 3 ст. 39 Закону № 898-IV, вправі відмовити у задоволенні позову.

При задоволенні позову про звернення стягнення суд має зазначити в рішенні зокрема, загальний розмір вимог кредитора та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 39 Закону №898-IV).

Відповідно до приписів ст. 60 ЦПК України,( в редакції, яка діяла на час вирішення спору) обов’язок щодо доведення достовірними доказами розміру кредитної заборгованості позичальника та її складових, покладався на позивача.

Відповідно до правил ч. 4 ст. 267 ЦК України, право вимоги щодо стягнення заборгованості за порушеним грошовим зобов’язанням, обмежене строком позовної давності, про застосування якої у судовому засіданні має бути заявлено стороною цього зобов’язання.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли сталося це порушення.

Позовна давність у таких випадках, відповідно до правил ст. 261 ЦК, обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

При цьому слід враховувати, що за положеннями ч.1 цієї статті початок перебігу позовної давності визначається днем, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання, вправі заявити у суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами), що підлягає оплаті.

В той же час, треба мати на увазі, що іпотека відповідно до приписів ст. 572, 575 ЦК України є спеціальним видом забезпечувального зобов’язання, яка регламентується положеннями Закону №898-IV .

Так, згідно з вимогами ст. 3 Закону №898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є

дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечногодоговору.

Такі ж підстави існування та припинення іпотеки закріплені статтею 17 цього Закону.

Відповідно до вимог ст. 33 Закону №898-IV підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є факт невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за наявності якого іпотекодержатель набуває право на позов щодо задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В останньому випадку підставою звернення стягнення можуть бути порушення умов іпотечного договору.

Відповідно до ст. 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно з приписами статей 15-16 ЦК України фізична або юридична особа має право на захист порушеного цивільного права способами, відповідно до наведеного переліку.

Право вибору способу захисту права належить особі, права якої порушені.

З системного аналізу цих норм права випливає, що кредитор з моменту виникнення права вимоги, в межах позовної давності має право звернутися до суду з позовом як про стягнення кредитної заборгованості так і про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, коли кредитор скористався правом на стягнення збитків за кредитним договором, то до його наступного позову про звернення стягнення не можуть застосовуватися правила про початок перебігу позовної давності з моменту виникнення права вимоги.

Адже по-перше, кредитор в межах позовної давності вже скористався правом на відновлення в судовому порядку порушеного права за основним зобов'язанням.

По-друге, з врахуванням положень статей 37, 39 Закону України «Про виконавче провадження», процес відновлення права закінчується з моменту повернення виконавчого документу стягувачу у зв’язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, або закінчення виконавчого провадження.

Тільки після завершення процесу відновлення права, у разі коли примусове виконання не призвело до повного виконання боргових зобов’язань, наявним стає факт порушення права кредитора та саме з цього часу починає свій перебіг позовна давність щодо захисту права альтернативним способом, тобто шляхом звернення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2008 р. з ФГ «ОСОБА_8О.» було укладено договір про надання фінансової допомоги, який за своїм правовим змістом є кредитним договором, за умовами якого позичальник - ФГ «ОСОБА_8О.» отримало 50.000 грн. 00 коп. фінансової домомоги, зобов’язавшись повернути її двома платежами за графіком, але не пізніше 15.11.2013 р.

Рішенням Арбузинського районного суду від18.04.2014 р., зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15.05.2017 р. в частині солідарної відповідальності поручителів ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, встановлено факт невиконання позичальником цих зобов’язань та утворення заборгованості, розмір якої, станом на час звернення з позовом складав 34102 грн. 64 коп.

Зазначена заборгованість стягнута цим рішення у солідарному порядку з кожного поручителя окремо.

За виконавчими листами, виданими судом 13.05.2014 р. відкриті виконавчі провадження про стягнення з поручителів визначеної судом заборгованості.

В подальшому постановами державного виконавця від 23.06.2016 р., 28.09.2016 р. та 21.03.2017 р. виконавчі документи повернуті стягувачу внаслідок відсутності майна чи коштів, за рахунок яких можливе погашення заборгованості боржника. (а. с. 11- 17 зворот)

08.11.2016 р. кредитором, в порядку ст. 35 Закону № 898-IV, направлено повідомлення іпотекодавцю, боржнику та поручителям про порушення боржником грошових зобов’язань за кредитним договором з вимогою про погашення боргу ( а.с. - 35, 36)

Оскільки цих вимог ні боржник ні солідарні боржники не виконали в установлений строк то кредитор набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Встановивши зазначені обставини на підставі наданих достовірних доказів суд прийшов обґрунтованого висновку про порушення позичальником умов кредитного договору та наявність підстав для задоволення позову альтернативним способом.

Тобто, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, способом, який передбачений договором та не суперечить вимогам діючого законодавства.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення суд виконав вимоги закону щодо способу звернення стягнення, зазначення початкової ціни реалізації та визначення остаточного розміру заборгованості та її складових.

В той же час, суд не врахував, що після стягнення заборгованості у судовому порядку, один з поручителів часткового погашав заборгованість, а її остаточний розмір на час вирішення справи зменшився до 31 370 грн. 82 коп.

Зазначене в силу приписів ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою зміни рішення в частині основного боргу та остаточного розміру заборгованості.

Таким чином слід визначити, що основний борг складає 30269 грн. 18 коп., а загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 31370 грн. 82 коп.

Підстави для зміни чи скасування рішення в іншій частині відсутні, оскільки суд повно та всебічно дослідив дійсні обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача про часткове виконання грошового зобов’язання, не співмірність вимог з розміром заборгованості, не заслуговують на увагу, оскільки зобов’язання у повному обсязі не виконане, а тому майнове забезпечення зберігається, як і право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення.

Не має правового значення не співмірність вимог іпотекодержателя, оскільки ні Законом «Про іпотеку» ні договором не зазначено виключень із загального правила про звернення стягнення, якщо в момент пред’явлення вимоги основне зобов’язання не є виконаним.

Не заслуговують на увагу і доводи щодо порушення прав неповнолітніх дітей, адже договір з цих підстав не було оскаржено. І до того ж, на час укладення договору іпотеки іпотекодавець зазначив у договорі запевнення про те, що у нього немає малолітніх та неповнолітніх дітей права яких могли би бути порушенні при передачі житлового будинку в іпотеку. До того ж, відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-384 цс-15 від 30.09.2015 р. неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітніх дітей про відсутність прав дитини на майно не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною та підставою відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення.

При цьому, слід мати на увазі, що мова йде про неповнолітніх онуків, законним представником яких є не іпотекодавець, а їх мати ОСОБА_11, яка не являється власником предмета іпотеки.

Безпідставні і посилання на пропуск строку позовної давності, так як іпотекодержатель звернувся з позовом про звернення стягнення після повернення виконавчих листів щодо стягнення заборгованості, в межах строку позовної давності.

До того ж, поручитель продовжував у червні 2016 р. та у липні 2017 р. часткове погашення боргу, що свідчить про переривання строку позовної давності.

Посилання апелянта на розгляд справи за його відсутністю не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять докази попереднього звернення кредитора з вимогою до солідарних боржників про повернення коштів, а також повідомлення боржника про час та місце судового розгляду.

Безпідставними є доводи щодо неправомірної участі прокурора у справі та його звернення з позовом, оскільки ним належним чином обґрунтовані дії щодо необхідності захисту прав держави.

Так, прокурор в позовній заяві зазначив орган, який діє від імені держави, але в силу об’єктивних причин позбавлений змоги належним чином захищати інтереси держави та навів належні підстави, передбачені ч. 2 ст.45 ЦПК України (в редакції на час звернення з позовом) для власної участі прокурора у справі з пред’явленням позову.

Посилання апелянта щодо порушення права на мирне володіння майном не можуть бути враховані, оскільки звернення стягнення здійснюється на умовах договору, який укладено відповідачем відповідно до вимог закону на підставі його вільного волевиявлення та є наслідком його порушення.

Інші доводи також не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена судом з порушенням закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374-375, 376, 382 ЦПК України, колегія

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17. 11. 2017 р. – змінити в частині основного боргу та загального розміру заборгованості.

Зокрема визначити, що основний борг складає 30269 грн. 18 коп., а загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 31370 грн. 82 коп.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В. Самчишина

ОСОБА_2

Повний текст постанови складений 26 січня 2018 р.