Постанова № 71820149, 25.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6137/14-ц 25.01.2018

Провадження №22-ц/784/53/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 489/6137/14-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

переглянувши в апеляційному порядку у відсутності сторін цивільну справу за позовом

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до ОСОБА_1, ОСОБА_2

про стягнення кредитної заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Спінчевською Н.А. 6 листопада 2014 року в приміщенні суду ( дата складання повного судового рішення не зазначена),

У С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ПАТ «Дельта Банк», інтереси якого за договором доручення від 4 листопада 2013 року представляє ТОВ «Фінансові перспективи», звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Представник позивача зазначав, що 29 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11087173000, за яким позичальник отримав 5 000 доларів США, зі сплатою 24 % строком до 26 травня 2008 року. На забезпечення виконання кредитних зобов’язань між банком та ОСОБА_2 цього ж дня укладено договір поруки № 68517, за яким остання поручилась за виконання ОСОБА_1 кредитних зобов’язань в тому ж обсязі, що і позичальник.

В подальшому АКІБ «УкрСиббанк» змінив свою назву на ПАТ «УкрСиббанк», яке за договором від 8 грудня 2011 року відступило право вимоги ПАТ «Дельта Банк».

Посилаючись на порушення ОСОБА_1 кредитних зобов’язань та виникнення станом на 23 травня 2014 року заборгованості у розмірі 11 808, 11 доларів США, що еквівалентно 138 514, 56 грн., представник банку просив стягнути її з відповідачів солідарно.

Відповідачі у судові засідання не з’являлись, своєї думки стосовно позову не висловили.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2014 року позов банку задоволено, з відповідачів солідарно стягнуто 11 808, 11 доларів США кредитної заборгованості, що еквівалентно 138 514, 56 грн., в тому числі 3 407, 92 доларів США (39 976, 47 грн.) за кредитом та 8 400, 19 доларів США (98 538, 09 грн.) за процентами.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив заочне рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову. Апелянт посилався на те, що нарахована заборгованість суперечить умовам договору, вимоги заявлені поза межами позовної давності, а строк дії поруки припинено за частиною 4 статті 559 ЦПК.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з’явились. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 199, 202-204). Від апелянта ОСОБА_3 неадійша електронною поштою заява про розгляд справи у його відсутності (а.с. 205,206). Справу розглянуто у відсутності сторін.

Переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК ).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства (стаття 526 ЦК).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Судом встановлено, що за договором про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року № 11087173000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (далі – Кредитний договір), останній отримав 5 000 доларів США зі сплатою 24 % річних (а.с. 6-11, 12, 14).

На виконання боргових зобов’язань ОСОБА_1 цього ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 68571 (далі – Договір поруки).

Пунктом 1.1. Договору поруки передбачено зобов’язання поручителя перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов’язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту в повному обсязі, як існуючих на час укладення договору, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому. За пунктом 3.1. цей договір діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором (а.с. 16- 17).

За пунктом 1.2.2 Кредитного договору позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в термін та розмірах, що встановлені графіком погашення, але у будь-якому випадку не пізніше 26 травня 2008 року.

Графіком погашення кредиту встановлені щомісячні платежі (а.с. 12).

Розмір узгодженої сторонами процентної ставки, що діє протягом перших 30 днів (24%), може бути переглянутий банком, про що повідомляється позичальник. У випадку неповідомлення позичальника застосовується процента ставка, діюча у попередньому місяці (пункт 1.3. Кредитного договору).

Пунктом 5.2 Кредитного договору банку надано право збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником кредитної дисципліни (підпункт «а»), про що позичальник повідомляється шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (частина 2 пункту 5.2).

Аналіз умов Кредитного договору свідчить про те, що сторони встановили як строк дії договору – до повного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав сплаті в строк до 26 травня 2008 року.

Позичальник ОСОБА_1 порушував кредитні зобов’язання щодо сплати щомісячних платежів та не виконав зобов’язання повернути кредит в повному обсязі на час закінчення строку дії Кредитного договору – 26 травня 2008 року.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами , в тому числі і за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 (а.с. 24, 25-26).

Звертаючись до суду з позовом, представник ПАТ «Дельта Банк» визначив заборгованість ОСОБА_1 за весь час користування кредитом станом на 23 травня 2014 року – 11808 доларів США , що еквівалентно 138 514, 56 грн., з яких 3 407, 92 долари США (39 976, 47 грн.) за тілом кредиту та 8 400, 19 доларів США (98 538, 09 грн.) за процентами (а.с. 2-5, 15).

Заяв про збільшення позовних вимог до суду не надходило.

Таким чином, колегія суддів оцінює обґрунтованість визначеного розміру заборгованості ОСОБА_1, розрахованої за весь час користування кредитом станом на 23 травня 2014 року.

В апеляційній скарзі на судове рішення відповідач ОСОБА_1 порушив питання про застосування позовної давності.

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить з такого.

За змістом части 3 статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення рішення. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 30 вересня 2015 року (справа №6-780цс15), від 27 січня 2016 року (справа №6-2913цс15) на інш.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не був присутнім в судовому засіданні суду першої інстанції при розгляді справи, який здійснено за правилами заочного розгляду.

При цьому відомостей про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання матеріали справи не містять, що свідчить про недотримання порядку заочного розгляду.

Отже, внаслідок допущених судом першої інстанції порушень, відповідача ОСОБА_1 було позбавлено можливості реалізувати свої повноваження, передбачені статтями 27, 31 ЦПК, зокрема й щодо звернення із заявою про застосування строків позовної давності.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що відновлення процесуальних прав ОСОБА_1 шляхом розгляду його заяви про застосування позовної давності судом апеляційної інстанції відповідає основним засадам цивільного судочинства та принципу диспозитивності. Баланс процесуальних прав сторін забезпечується наданням позивачу права подати суду нові докази щодо зазначених обставин.

За правилами статті 256 ЦК особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг яких починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 257, частина 1 статті 261 ЦК). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК).

Оскільки умовами Кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Тому початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення ( правова позиція Верховного Суду України по справі № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року).

Таким чином, банк має право на примусове стягнення через суд лише тих платежів, які нараховані ОСОБА_1 в межах позовної давності, тобто в межах трьох років до часу звернення до суду.

Оскільки до суду представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся 28 липня 2014 року (а.с.44), то стягненню підлягають ті щомісячні платежі, право вимоги яких виникло після 28 липня 2011 року.

Право вимоги про повернення тіла кредиту – 3407,92 доларів США виникло у позивача, принаймні, до 26 травня 2008 року, а тому ці вимоги заявлені банком поза межами позовної давності,а тому задоволенню не підлягають.

В межах позовної давності нараховані лише проценти за користування кредитом за період з 28 липня 2011 року станом на 23 травня 2014 року.

При визначенні розміру процентів за цей період колегія суддів виходить з неповернутої частини кредиту, на яку нараховуються проценти – 3 407,92 доларів США, узгодженої процентної ставки – 24 %, періоду нарахування (1029 днів) та порядку нарахування, передбаченого Кредитним договором.

Колегія суддів не може прийняти до уваги розрахунок позивача, яким застосована процента ставка 48% річних.

Відомостей про належне повідомлення позичальника про збільшення процентної ставки (пункт 5.2 Кредитного договору) матеріали справи не містять.

Визначена у такий спосіб заборгованість складає 2 337,88 доларів США (3 407,92 х 24% : 360 х 1029 дн.).

Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за Кредитним договором станом на 23 травня 2014 року в межах позовної давності у розмірі 2 337,88 доларів США відповідно до статей 1048,1054 ЦК.

Вирішуючи питання про наявність у ПАТ «Дельта Банк» суб’єктивного права вимоги до поручителя ОСОБА_2, колегія суддів виходить з наступного.

Доводи щодо припинення поруки заявлені боржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 3 статті 543 ЦК солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виходячи зі змісту цієї норми та враховуючи, що ОСОБА_1 є учасником правовідносин між позивачем та поручителем ОСОБА_2, він може заперечувати право вимоги банку до поручителя.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За правилами частини 4 статті 559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Цей строк є преклюзивним і з його збігом жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Застосоване законодавцем словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень частини 4 статті 559 ЦК, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням.

Таким чином, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року (справа № 6 - 53 цс 14) та є обов’язковою для судів при застосуванні цієї норми.

Разом з тим, при вирішенні питання про застосування правил частини 4 статті 559 ЦК слід враховувати, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором, визначених періодичними платежами, строк пред’явлення вимог до поручителя повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року (справа № 6-272 цс16).

Таким чином, на день пред’явлення банком позову до ОСОБА_2 (28 липня 2014 року) порука припинилась відносно тих щомісячних платежів, що мали бути сплачені боржником поза межами шести місяців, тобто до 28 січня 2014 року.

Водночас дія поруки щодо тих щомісячних платежів, які мали бути нараховані за умовами Кредитного договору після 28 січня 2014 року, не припинилась.

Такими є проценти (24% річних), нараховані на залишок кредиту (3407,92 доларів США) за період з 28 січня 2014 року станом на 22 травня 2014 року (115 дн.) :

3407,92 х 24% : 360дн. х 115 дн. = 261,27 доларів США.

Таким чином, поручитель ОСОБА_2 є відповідальною особою солідарно з боржником ОСОБА_1 за виконання кредитних зобов’язань за Кредитним договором в межах 261,27 доларів США, які підлягають з неї стягненню відповідно до статей 554, 1050 ЦК.

Оскільки суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку заочного розгляду, не встановив всіх суттєвих обставин справи, судове рішення підлягає зміні в частині обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя.

Стягнення кредитного боргу з солідарних боржників в іноземній валюті відповідає вимогам статті 553 ЦК, правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 лютого 2016 року (справа№6-1680цс15), пункту 12 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» та пункту 14 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Конвертація іноземної валюти в національну валюту – гривню буде здійснена за курсом НБУ, встановленого на день платежу, тобто зарахування коштів на рахунок кредитора (постанова Верховного Суду України від 1 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17) .

Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати.

З понесених позивачем судових витрат (1386,15 грн.) пропорційно задоволеним вимогам (2 337,88 доларів США із заявлених 11808,11 доларів США) відшкодуванню відповідачем ОСОБА_4 підлягають 274,24 грн. (1385,15 х 2337,88 : 11808,11)

З понесених відповідачем ОСОБА_4 судових витрат (1 843,68 грн.) пропорційно тій частині вимог, у задоволенні яких відмовлено (9 470,23 грн.), відшкодуванню банком підлягає 1 478,65 грн. (9 470,23 х 1 843,68 : 11808,11) Отже, з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню 1204,41 грн. (1478,65 -274,24).

Керуючись статтями 374, 376,382 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 листопада 2014 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за договором про надання споживчого кредиту № 11087173000 від 29 листопада 2006 року заборгованість станом на 23 травня 2014 року у розмірі 2 337,88 доларів США, в тому числі 261, 27 доларів США солідарно з ОСОБА_2.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1204, 41 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: І.В.Лівінський

ОСОБА_5

---------------------------------

Повний текст постанови складено 25 січня 2018 року.