Постанова № 71815399, 23.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/643/18 Справа № 205/2694/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року м. Дніпро 23 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Куценко Т.Р.

суддів – Демченко Е.Л., Максюта Ж.І.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк»,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ПАТ «Ідея Банк» звернулось до суду з позовами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором /а.с. 2-4, 80-82/.

Ухвалою суду від 21 листопада 2016 року об’єднано в одне провадження вимоги ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 14 травня 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Р32.180.72349, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 30 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 9,99 %, строком користування до 14 травня 2020 року.

Також, 14 травня 2015 року між сторонами укладено №Р07.180.72349, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 20 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування у розмірі 1,99 %, строком користування до 14.05.2019 року.

В зв’язку з невиконанням обов’язків за кредитним договором, відповідачем утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути на його користь:

-49 594,72 грн. за кредитним договором №Р32.180.72349 від 14.05.2015 року, з якої: основний борг – 26 411,04 грн.; прострочений борг 3 588,96 грн., прострочені проценти – 9 825,23 грн., строкові проценти – 196,53 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту – 840,00 грн., пеня – 8 732,96 грн.

-35 031,01 грн. за кредитним договором №Р07.180.72349 від 14.05.2015 року становить, з якої: основний борг – 18 120,38 грн.; прострочений борг 1 879,62 грн., прострочені проценти – 7 976,22 грн., строкові проценти – 19,57 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту – 802,10 грн., пеня – 6 233,12 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю /а.с. 164-166/.

Не погоджуючись із таким рішенням ПАТ «Ідея Банк» звернулось із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» задовольнити повністю /а.с.172-177/.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Р32.180.72349, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 30 000,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов’язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами в розмірі 9,9900% річних від залишку суми кредиту, і комісії за обслуговування заборгованості щомісячно в розмірі 2,8000% від початкової суми кредиту, строком користування 60 місяців, тобто до 14 травня 2020 року /а.с.10-12/.

14 травня 2015 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Р07.180.72349, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 20 000,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов’язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами в розмірі 1,9900% річних від залишку суми кредиту, і комісії за обслуговування заборгованості щомісячно в розмірі 3,3000% від початкової суми кредиту, строком користування 60 місяців, тобто до 14 травня 2019 року /а.с.57-58/.

Згідно наданих позивачем довідок-розрахунків заборгованість відповідача перед позивачем складає:

-49 594,72 грн. за кредитним договором №Р32.180.72349 від 14.05.2015 року, з якої: основний борг – 26 411,04 грн.; прострочений борг 3 588,96 грн., прострочені проценти – 9 825,23 грн., строкові проценти – 196,53 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту – 840,00 грн., пеня – 8 732,96 грн. /а.с. 14/.

-35 031,01 грн. за кредитним договором №Р07.180.72349 від 14.05.2015 року становить, з якої: основний борг – 18 120,38 грн.; прострочений борг 1 879,62 грн., прострочені проценти – 7 976,22 грн., строкові проценти – 19,57 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту – 802,10 грн., пеня – 6 233,12 грн. /а.с.93/.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_2 є позичальником за кредитними договорами №Р07.180.72349 від 14.05.2015 року та №Р32.180.72349 від 14.05.2015 року, а тому факту порушення зобов’язання за вказаними договорами не доведено взагалі.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідач у справі посилався на те, що такі договори він не укладав та підписи на договорах йому не належать. Однак, із позовом про визнання цих договорів недійсними ОСОБА_2 не звертався.

Висновки суду в частині недоведеності обставин укладення з відповідачем кредитних договорів є помилковими, виходячи з наступного.

Так, для з’ясування питання, чи належить виконаний у документі підпис певній особі, або він виконаний іншою особою, потребуються спеціальні знання спеціаліста в галузі почеркознавства. Лише самим оглядом підписів та їх порівнянням не можна достовірно визначити приналежність підпису певній особі, або спростувати такий факт, оскільки мається ряд суб’єктивних факторів, зокрема, особа може свідомо змінити свій підпис. Тому різність підписів на вказаних апелянтом документах не може свідчити про те, що вони вчинені не ним. Отже, для доведення такого факту необхідні висновки експерта-почеркознавця.

Відповідач заявив клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2016 року провадження у справі було зупинено, призначено судову почеркознавчу експертизу, оплату за проведення якої покладено на банк /а.с.140/.

Однак, справа була повернута без виконання почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду від 19 травня 2017 року провадження у справі відновлено та призначено до судового розгляду справу /а.с.154/.

Таким чином, висновки суду про вчинення підпису у кредитних договорах не ОСОБА_2, за відсутності висновку експертного дослідження носять характер припущення, а тому не можуть бути підставою для відмови у позові.

Припущення суду стосовно того, що невідома особа скориставшись втраченими паспортними документами відповідача оформила кредитні договори та отримала грошові кошти також не є достатньою підставою для висновку про те, що ОСОБА_2 не укладав кредитні договори.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однак позивач, всупереч вимог вказаних норм цивільного процесуального права не надав до суду першої інстанції належних і допустимих доказів розміру заборгованості відповідача.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою вказаної статті визначено, що такі документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні /частина четверта ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Відповідно до частини п’ятої статті 9 Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами /ч.6 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»/.

Таким вимогам надані позивачем довідки-розрахунок заборгованості за договором – не відповідають, оскільки не містять даних, які передбачені вказаним Законом України для первинного чи зведеного облікового бухгалтерського документа.

Виходячи з наведенного, судова колегія приходить до висновку про те, що у справі відсутні належні і допустимі докази на підтвердження розміру заборгованості відповідача. Довідка-розрахунок заборгованості за договором належить до аналітичних документів, який був складений відповідачем в односторонньому порядку, і не є документом первинного бухгалтерського обліку, який був складений під час здійснення господарської операції і містить про неї відповідні відомості та підтверджує її здійснення, що вимагається вказаною нормою ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу на положення частини 7 статті 81 ЦПК України, відповідно до якої суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанцій на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2, за їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» – задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2017 року – змінити у частині обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_3