Постанова № 71813091, 22.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/1289/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 січня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/1289/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк» на рішення Рахівського районного суду від 31 травня 2017 року, головуюча суддя Бліщ О.Б., -

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» 21.07.2016 звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. За договором про іпотечний кредит від 23.07.2007 № 1122 Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (ЗАТ «Промінвестбанк», у подальшому – Публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк»), правонаступником якого за договором про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 є ПАТ «Альфа-Банк», надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 31000,00 дол. США терміном по 22.07.2027.

Банк свої зобов’язання виконав, надав кредит, тоді як позичальник свої порушив і спричинив виникнення заборгованості, яка станом на 01.06.2016 складалася з боргу за кредитом у розмірі 18147,49 дол. США і за відсотками у розмірі 332,16 дол. США.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу, позивач просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за кредитним договором від 23.07.2007 № 1122, яка на 01.06.2016 становить 18479,65 дол. США і складається із заборгованості за кредитом у розмірі 18147,49 дол. США і за відсотками у розмірі 332,16 дол. США. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Рахівського районного суду від 31.05.2017 у позові відмовлено.

Позивач ПАТ «Альфа-Банк» рішення суду оскаржив, вважає його незаконним та необґрунтованим. Зазначає, зокрема, що банк мав право вимоги боргу з позичальника. Сторони дійсно уклали додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої кредитування мало здійснюватися в національній валюті, однак, цю угоду не виконав позичальник, який не подав відповідну заяву та не отримав кредиту в гривні, крім того, відповідно до наданого розрахунку боргу позичальник продовжував виконувати зобов’язання вносячи платежі в доларах США, що підтверджується й додатковими угодами до кредитного договору від 01.03.2011 і від 29.07.2015. Сторона просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов – задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача ПАТ «Альфа-Банк» – ОСОБА_3, який апеляцію підтримав, відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4, який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми процесуальними правами; суд розглядає цивільну справу на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 1-3, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 57-60 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Редакція ЦПК України, яка діє на час розгляду справи апеляційним судом, відповідні питання регулює загалом аналогічно (ст. 12 ч.ч. 1-4, ст. 13 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 76-81). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 179 ч. 1 і ст. 77 ч. 2 відповідних редакцій ЦПК України). За змістом норм цивільного процесуального закону, обов’язок доказування позову лежить на позивачеві. Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України). У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо зобов’язань у редакції, яка була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.

Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (ЗАТ «Промінвестбанк», у подальшому – Публічне акціонерне товариство «Промінвестбанк») за кредитним договором від 23.07.2007 № 1122 надало ОСОБА_2 кредит на ремонт квартири у розмірі 31000,00 дол. США зі сплатою 13,0% річних за базовою процентною ставкою та зі строком повернення коштів не пізніше 22.07.2027 (п.п. 2.1.-2.5. договору, а.с. 3-16). Кредитний договір передбачає, зокрема, такі умови:

погашення кредиту та процентів за ним відбувається щомісячно відповідно до графіку, який є невід’ємною частиною договору (додаток № 1) (п. 2.4.);

у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти в розмірі 31% річних від простроченої суми, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 6.3.);

збільшення процентної ставки за кредитом можливе за умови настання під час дії договору подій, визначених у п. 3.9. договору (збільшення розміру облікової та/або ломбардної та/або ставки рефінансування НБУ; зміна вартості гривні стосовно долара США; зміна розрахункової вартості придбання банком кредитних ресурсів; зміна рівня інфляції), відповідні зміни оформлюються договором (п. 3.9.);

строк позовної давності сторони встановили у 10 років (п. 6.8.);

банк управі вимагати від позичальника незалежно від строку погашення кредиту сплати в повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентів за користування ним, суму неустойки і збитків у випадку, якщо позичальник не виконав у строк свої обов’язки за договором щодо повернення кредиту та/або процентів, порушив графі погашення заборгованості за кредитом і в інших випадках (п. 5.3.2.);

сторони визначили, що всі зміни та доповнення до договору вносяться за їх згодою в письмовій формі шляхом укладення договору про внесення змін та доповнень, що є невід’ємною частиною даного договору (п. 7.6.);

відповідно до графіку погашення кредиту (додаток № 1), кредиті проценти за ставкою 13% річних належало сплачувати протягом 240 місяців щомісячними платежами із динамікою їх зменшення відповідно до погашення боргу починаючи з 456,00 дол. США на початку загального періоду і закінчуючи 129,76 дол. США в кінці цього періоду (а.с. 16-18).

23.02.2009 сторони уклали договір № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1122 від 23.07.2007 (а.с. 8-9), яким істотно змінили умови кредитування, виклали відповідні положення договору в новій редакції, зокрема:

пункт 2.1. – банк надає кредит шляхом відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, еквівалентній 439377,40 грн (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати: 28531,00 дол. США, 219688,70 грн.

З 23.02.2009 ліміт кредитної лінії складає 219688,70 грн та встановлюється тільки в національній валюті;

пункт 2.2. – за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі: 13,0% річних за кредитом, наданим в доларах США; 13,0% річних за кредитом, наданим в гривні;

п. 2.4. – погашення кредиту здійснюється позичальником у відповідності до графіку (додаток № 1), який є невід’ємною частиною даного договору про внесення змін і доповнень;

пункт 3.1. доповнили абзацами такого змісту:

сторони домовились, що кредит буде надано в національній валюті після підписання цього договору, укладення договорів про внесення змін до договорів забезпечення, передбачених пунктом 4.1. цього договору, не пізніше наступного банківського дня з дати отримання від позичальника письмової заяви на отримання кредиту в національній валюті, заяви на переказ іноземної валюти для направлення на рахунок № 22030550268223/840 для погашення кредиту;

загальна сума заборгованості за кредитом у всіх видах валют у перерахунку в гривню за курсом Національного банку України на поточний день не може перевищувати встановлений ліміт кредитування;

пункт 3.2. доповнили абзацом такого змісту: нарахування банком процентів за користування кредитом в національній валюті починається з дати його видачі готівкою позичальнику (або перерахування коштів) безпосередньо з позичкового рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом…; проценти нараховуються та сплачуються у тій валюті, у якій надано кредит;

додаток № 1 (графік погашення кредиту) сторони виклали в новій редакції, відповідно до якої кредит у сумі 219688,70 грн (ліміт кредитування), що є еквівалентом 28531,00 дол. США, належало погашати однаковими щомісячними платежами в розмірі 994,07 грн, у цьому додатку сторони зазначили 23.02.2009 як дату конвертації кредиту (а.с. 10-12);

сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і є невід’ємною частиною кредитного договору № 1122 від 23.07.2009 (п.п. 5, 6).

Сторони кредитного договору 23.02.2009 підписали і Умови надання кредиту та розрахунок реальної вартості кредиту (додаток № 2 до кредитного договору), у якому погодили, серед іншого, що датою надання кредиту є 23.02.2009, датою повернення кредиту – 22.07.2027, сума кредиту – 219688,70 грн, номінальна процентна ставка – 13% річних (а.с. 13-15).

Таким чином, 23.07.2007 банк надав позичальнику кредит у сумі 31000,00 дол. США зі сплатою за нього 13% річних, кредит у період до 23.02.2009 був погашений частково, після чого 23.02.2009 за домовленістю сторін була змінена валюта зобов’язання з долара США на гривню, були змінені інші умови кредитування, непогашена частина кредиту в сумі 28531,00 дол. США була конвертована у гривневий кредит у сумі 219688,70 грн під 13% річних, датою надання якого було визначено 23.02.2009. Такі дії сторін відповідають положенням ст. 3 ч. 1 п. 3, ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202-204, 509, 626-629, 638, ст. 651 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3, 4, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, сторони змінили кредитний договір шляхом укладання додаткового договору, правомірність якого презюмується, який є чинним і як такий є обов’язковим для виконання сторонами, за загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни договору.

Міркування сторони позивача про те, що кредитне зобов’язання не змінилося і продовжує існувати в іноземній валюті, оскільки позичальник не подав заяву на отримання кредиту в національній валюті та не отримав кредиту в гривні, продовжував виконувати зобов’язання вносячи платежі іноземній валюті, що підтверджується й подальшими додатковими угодами до кредитного договору, не можуть бути враховані. Такі міркування суперечать змісту чинного додаткового договору від 23.09.2009, вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Сторона не враховує, що 23.02.2009 був укладений не новий кредитний договір, а був змінений кредитний договір від 23.07.2007 № 1122, у новій редакції були викладені його пункти, що існували з моменту первісного укладання договору. Відповідно, про фізичну видачу банком кредитних коштів у гривні та про подання позичальником для цього заяви йтися не може, оскільки первісно кредит був виданий встановленим порядком у доларах США, на той час були вчинені передбачені договором дії, необхідні для отримання позичальником кредиту (були виконані умови договору у відповідній редакції), і саме цей кредит був конвертований потім у гривневий, а інший (новий) кредит на підставі договору від 23.02.2009 не видавався, що визнав і представник позивача в апеляційному суді. Водночас з урахуванням конвертації валютного кредиту датою надання саме гривневого кредиту (фактично – датою конвертації кредиту, датою зміни зобов’язання) сторони визначили 23.02.2009.

01.03.2011 ПАТ «Промінвестбанк» і ОСОБА_2 уклали договір № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1122 від 23.07.2007 (а.с. 7). 17.12.2012 ПАТ «Промінвестбанк» (Первісний кредитор) уклало з ПАТ «Альфа-Банк» (Новим кредитором) договір про відступлення прав вимоги, за яким відступило Новому кредитору право вимоги від ОСОБА_2 боргу за кредитним договором від 23.07.2007 № 1122 (Преамбула, п.п. 2.1., 2.2., 2.5., а.с. 26-36, 89-93). Позивачем надано засвідчений Новим кредитором витяг з додатку № 1 до договору щодо включення до переліку договорів, за якими відступлені права вимоги, договору від 23.07.2007 № 1122 із ОСОБА_2, де, однак, сума, валюта та елементи відступленого боргу не вказані (а.с. 37). Тож ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 38-40) у порядку, передбаченому ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202, 204, ст. 512 ч. 1 п. 1, ст. 514, ст. 516 ч. 1, ст. 517 ч. 1 ЦК України, стало Новим кредитором за цим договором, відповідно до закону та договору набуло усіх прав Первісного кредитора в тому обсязі, які існували на момент переходу цих прав і який був узгоджений сторонами. 29.07.2015 ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1122 від 23.07.2007 (а.с. 204-205), що був наданий позивачем на стадії апеляційного розгляду справи.

Як випливає зі змісту додаткових договорів від 01.03.2011 і від 29.07.2015 до кредитного договору від 23.07.2007 № 1122, ними у зв’язку з відповідними змінами врегульовувалися питання щодо реквізитів банку, платіжних реквізитів, погашення, як зазначено в договорі від 29.07.2015, заборгованості за кредитним договором «на період з 29 липня 2015 року по 29 липня 2015 року включно», питання передачі інформації правоохоронним органам, використання персональних даних тощо, а пунктом 7 договору від 29.07.2015 сторони встановили позовну давність за вимогами, що випливають із кредитного договору, у 50 років. У додатковому договорі від 01.03.2011 міститься положення про те, що погашення заборгованості за кредитом та всіх інших платежів за кредитним договором може здійснюватися позичальником шляхом внесення грошових коштів у національній валюті в сумі, еквівалентній сумі платежу у валюті фактичної заборгованості позичальника за курсом НБУ на день погашення за відповідними платіжними реквізитами (доповнення п. 3.11. кредитного договору від 23.07.2007 № 1122). У додатковому договорі від 29.07.2015 у контексті погашення, як зазначено в договорі від 29.07.2015, заборгованості за кредитним договором «на період з 29 липня 2015 року по 29 липня 2015 року включно» вказано, що сплата коштів здійснюється в еквіваленті, розрахованому від належної до сплати суми коштів у валюті кредиту, виходячи з офіційного курсу валют, встановленого НБУ станом на час і дату платежу (п. 2).

Утім, такі положення додаткових договорів не спростовують факту існування з 23.02.2009 зобов’язання в гривні та не можуть слугувати належними і достатніми доказами для цього. Додатковими договорами не змінювалися положення додаткового договору від 23.02.2009, а відтак – і відповідні положення кредитного договору від 23.07.2007. Понад те, відповідні положення додаткових договорів не суперечать по суті зміненому 23.02.2009 кредитному договору, який передбачає, серед іншого, можливість відкриття мультивалютної кредитної лінії, кредитування за відповідних умов як у гривні, так і в доларах США, а тому й можливість внесення на погашення відповідного кредиту коштів у іноземній валюті.

З огляду на викладене, не може слугувати достатнім і безспірним доказом існування після 23.02.2009 зобов’язання в іноземній валюті й внесення позичальником до каси банку іноземної валюти, а також її конвертація в гривню. Стороною відповідача суду першої інстанції надавалися платіжні документи позичальника щодо погашення кредиту, які оглядалися, однак, не були приєднані до справи (а.с. 66-72). На стадії апеляційного розгляду до справи з урахуванням положень ст. 367 ч.ч. 1, 3 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду апеляції (ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017), приєднані копії квитанцій про сплату позичальником коштів за кредитним договором протягом 2009-2016 рр., з яких випливає, що платежі вносилися як у доларах США, так і в гривнях. При цьому, наприклад, кредитору ПАТ «Альфа-Банк» боржник ОСОБА_2 виконував у 2013-2016 рр. зобов’язання загалом у гривнях (28.12.2013 – 1893,83 грн, 26.11.2015 – 6299,96 грн та ін.), проте, згідно із випискою з банківського рахунку за період з 17.12.2012 по 01.06.2016 (а.с. 110-163) та з розрахунком заборгованості (а.с. 23) платежі на погашення заборгованості за кредитом зараховувалися і обліковувалися банком попри обов’язкові для нього умови зміненого кредитного договору у доларах США. Отже, боржник у відповідний спосіб, на що не був позбавлений права, і у відповідній мірі виконував зобов’язання, а кредитор приймав таке виконання, але діючи на власний розсуд провадив розрахунки в іноземній валюті.

Відповідно до вищевказаних норм закону та положень ст.ст. 11-14, 525, 526, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України, цивільні права особа здійснює, а цивільні обов’язки – виконує у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; права і обов’язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов’язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати з боржника стягнення боргу, за відповідних умов – достроково.

На обґрунтування своїх вимог позивач надав розрахунок боргу позичальника, визначений станом на 01.06.2016 у сумі 18479,65 дол. США, де 18147,49 дол. США борг за сумою кредиту і 332,16 дол. США борг за відсотками (а.с. 23). Заперечуючи проти позову відповідач окрім доводів щодо зміни умов зобов’язання додатковим договором від 23.02.2009 вказував на наявну, на його думку, переплату при погашенні кредиту і відсотків у сумі 66705,00 грн (а.с. 66-70). Однак, у належний процесуальний спосіб відповідач не довів своїх заперечень у частині переплати за договором, не спростовував розрахунку пред’явленого до стягнення боргу саме в контексті такої переплати, не визначав необхідну у такому разі переплату за відповідними елементами боргу тощо, тож ґрунтувався в цій частині на недопустимих у доказуванні припущеннях, чого не усунув і на стадії апеляційного розгляду справи (ст. 60 ч. 4 і ст. 81 ч. 6 відповідних редакцій ЦПК України).

За наведених вище обставин позивач мав право вимагати дострокового стягнення боргу як таке, проте, не мав належних правових підстав для визначення та стягнення боргу відповідача за зміненим кредитним договором у іноземній валюті. Розрахунок боргу повинен ґрунтуватися на умовах договору передусім щодо валюти відповідного зобов’язання, на відповідним цьому динаміці платежів за договором і їх зарахуванні на погашення складових боргу, що має ключове значення в контексті обґрунтованості розрахунку та визначення предмету стягнення (в даному випадку – предмету позову). Враховуючи, що кредитор здійснював відповідні зарахування і облік боргу у валюті, відмінній від визначеної дійсними умовами договору, розрахунок пред’явленого до стягнення боргу не можна визнати коректним і обґрунтованим, такий не може слугувати належною підставою для визначення предмету позову.

Поза тим, і цей розрахунок, а також інші матеріали справи вказують, що позичальник хоча й із певними відхиленнями щодо строків платежів, проте регулярно (зазвичай – щомісячно) вносив кошти на сплату боргу, платежі не припинялися протягом усього часу дії кредитного договору і останній з них за часом до дати розрахунку боргу для моменту пред’явлення позову зафіксований 26.05.2016. Результатом і за наявним у справі розрахунком є незначна заборгованість за відсотками та незначна пеня, яка кредитором не пред’являлася до стягнення. Насамкінець щодо розрахунку слід зазначити й те, що базою для його виконання зазначені, зокрема, відсоткова ставка за користування кредитом (13% річних) і відсоткова ставка за порушення зобов’язань (31% річних), проте, за наявності порушення зобов’язань позичальником (із чого виходить кредитор) у розрахунку не зазначено, яка саме з цих двох ставок застосована для розрахунку боргу за відсотками, а якщо у певні періоди з урахуванням порушення зобов’язань застосовувалася та чи інша ставка, то в які періоди і яка саме. Ці обставини додатково вказують на необґрунтованість розрахунку пред’явленого до стягнення боргу.

З урахуванням вищевикладеного, наведених норм закону, змісту положень ст. 3 ч. 1 п. 6, ст. 6, ст. 20 ч. 1, ст.ст. 207, 536, 638, 640, ст. 1055 ч. 1 ЦК України, ст. 11 ч. 2 п. 2, ч. 4, ст. 15 ч. 1, ст. 18 ч. 8, ст. 19 ч.ч. 1, 6, ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» в сукупності слід констатувати й наступне. Кредитний договір (зокрема, договір про споживчий кредит) укладається в письмовій формі; валюта зобов’язання, розмір процентів, що підлягають сплаті за користування кредитом, включно з порядком нарахування та сплати процентів, є істотними умовами договору; зміст договору може бути зафіксований як в одному, так і в кількох документах, форма кредитного договору та умови кредитування запропоновані позивачем і саме обов’язком кредитодавця було дотримання цієї форми, належне відображення у договорі умов, які за правилами, визначеними самим кредитором, належало фіксувати в тексті договору та в його додатку (додатках). Сторони діють у кредитних відносинах вільно, на власний ризик і розсуд, при здійсненні своїх прав зобов’язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається. Надання споживачу під час укладання договору необхідної для здійснення свідомого вибору інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб є порушенням прав споживача, при цьому, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 13 ч. 6 ЦК України).

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість і недоведеність позову, який ґрунтувався по суті на недопустимих у доказуванні припущеннях, на невірному тлумаченні договору, що неправильно відображає суть і умови зобов’язання, тож правильно відмовив у ньому. Правова позиція відповідача в справі не була в цій частині спростована позивачем, як не спростовують цього та відповідних висновків суду й доводи апеляції. Поряд із цим, суд не мав підстав для висновку про доведеність відповідачем факту переплати в сумі 66705,00 грн за кредитним договором, позаяк такий висновок так само ґрунтується на припущеннях і, крім того, не враховує різні правові позиції сторін щодо умов кредитного договору, а тому не враховує обставин справи. Водночас колегія суддів зауважує, що з огляду на дійсні обставини справи та дії сторін можливість врегулювання спірних відносин між ними позасудовим порядком не можна наразі вважати втраченою.

Відтак, на підставі ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ч. 4 ЦПК України апеляцію позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виключити з його мотивувальної частини судження про переплату відповідачем 66705,00 грн за кредитним договором, а в решті залишити рішення суду без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ч. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково, рішення Рахівського районного суду від 31 травня 2017 року змінити, виключити з мотивувальної частини рішення судження про переплату відповідачем 66705,00 грн за кредитним договором, у решті залишити рішення суду без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 27 січня 2018 року.

Судді