Постанова № 71810209, 17.01.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/4156/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/18/18 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

представника позивача - Гембусь-Малецької М.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічними позовами ОСОБА_4 до акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання кредитних договорів недійсними, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитних договорів та договорів поруки,

за апеляційними скаргами позивача публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 26 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк» звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30.03.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11134664000, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 175 000 доларів США, який вона зобов'язалась повернути в повному обсязі не пізніше 30.03.2018 року згідно з графіком погашення кредиту.

22.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11238690000, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 50 000 доларів США, який вона зобов'язалась повернути в повному обсязі не пізніше 22.10.2017 року у відповідності до графіку погашення кредиту.

Для забезпечення виконання зобов'язань відповідачкою ОСОБА_4 за вказаними кредитними договорами між АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 були укладені договори поруки №11134664000/1 від 30.03.2007 року та №11238690000/1 від 22.10.2007 року.

Зазначає, що відповідачка ОСОБА_4 свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитними договорами належним чином не виконала і станом на 11.03.2015 року сума її боргу за кредитними договорами становить: №11134664000 від 30.03.2007 року - 129 252,60 доларів США та 54 015,07 грн. пені; №11238690000 від 22.10.2007 року - 22 021,90 доларів США та 22 302,09 грн. пені.

На підставі наведеного позивач за первісним позовом ПАТ «УкрСиббанк» просив суд стягнути солідарно з відповідачів по справі на його користь зазначену суму кредитної заборгованісті за обома кредитними договорами, а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитних договорів №11134664000 від 30.03.2007 року та №11238690000 від 22.10.2007 року ОСОБА_4 свої вимоги обґрунтовувала тим, що вказані договори не відповідають ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», постанові Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», пунктом 2.1. якої передбачено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту тощо.

Вважає, що умови кредитних договорів є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків, а тому просила суд визнати вказані кредитні договори недійсними.

ОСОБА_2 звертаючись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитних договорів №11134664000 від 30.03.2007 року та №11238690000 від 22.10.2007 року свої вимоги обґрунтовував невідповідністю їхніх умов вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вважає, що банком при укладенні вищезазначених договорів порушено принцип розумності, справедливості та добросовісності, так як всі ризики від знецінення національної валюти та збитки при настанні такої обставини, банк переклав на позичальника, а тому виходячи з наведеного просив суд визнати вказані кредитні договори недійсними.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 26.09.2017 року ухвалено: в задоволенні первісного позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання кредитних договорів недійсними відмовити; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_4 про визнання кредитних договорів та договорів поруки недійсними відмовити.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_4 39 720 грн. витрат за проведення експертизи.

В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом ПАТ «УкрСиббанк» просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позову, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

У поданих відповідачами за первісним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 апеляційних скаргах кожен зокрема, покликаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні їх зустрічних позовів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних зустрічних позовів.

Апеляційні скарги відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 підлягають відхиленню, а апеляційну скаргу позивача за первісним позовом ПАТ «УкрСиббанк» слід задовольнити частково, рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову і стягнення судових витрат скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ст. 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №11134664000 (далі - Договір від 30.03.2007 року), згідно умов якого останній було надано кредит в розмірі 175 000 доларів США, який вона зобов'язалась повернути в повному обсязі не пізніше 30.03.2018 року згідно з графіком погашення кредиту (а.с.7-18, т.1).

22.10.2007 року між цими ж сторонами було укладено кредитний договір №11238690000 (далі - Договір від 22.10.2007 року), згідно умов якого останній було надано кредит в розмірі 50 000 доларів США, який вона також зобов'язалась повернути в повному обсязі не пізніше 22.10.2017 року згідно з графіком погашення кредиту (а.с.25-34, т.1).

28.03.2009 року та 25.08.2009 року між цими ж суб'єктами були укладені додаткові угоди, відповідно до умов яких сторони погодили зміну схем погашення кредиту та кінцевих термінів повернення кредитів (а.с.19-21, 37-38, т.1).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Для забезпечення виконання зобов'язань відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_4 за вказаними кредитними договорами між АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 були укладені договори поруки №11134664000/1 від 30.03.2007 року та №11238690000/1 від 22.10.2007 року (а.с.22-23, 35-36, т.1), за умовами яких останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за всіма зобов'язаннями боржника за основними договорами, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основних договорів.

Відповідно до умов укладеного додаткового договору від 28.03.2009 року до вказаного договору поруки від №11134664000/1 від 30.03.2007 року поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов'язання, що забезпечується договором, а саме: розміру ануїтетного платежу та кінцевого терміну виконання основного зобов'язання (а.с.24, т.1).

Відповідачка за первісним позовом ОСОБА_4 належним чином не виконала своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами, унаслідок чого за розрахунками позивача (а.с.39-65, т.1) у неї станом на 11.03.2015 року перед ПАТ «УкрСиббанк» виникла заборгованість: за Договором від 30.03.2007 року - 129 252,60 доларів США та 54 015,07 грн. пені; за Договором від 22.10.2007 року - 22 021,90 доларів США та 22 302,09 грн. пені.

Відмовляючи у задоволенні позову банку до відповідачів про солідарне стягнення вказаного розміру кредитної заборгованості за кредитними договорами, місцевий суд свої висновки обґрунтовував тим, що згідно із висновком комісійної судово-економічної експертизи №7037 від 30.06.2017 року сума заборгованості за згаданими Договорами від 30.03.2007 року та від 22.10.2007 року у розрізі основного боргу, відсотків за кредитом, щомісячної комісії, штрафів, які зазначені у позовній заяві, поданій ПАТ «УкрСиббанк», бухгалтерськими документами не підтверджується (пункти 1, 2 висновку) (а.с.155-168, т.2)

Згідно із пунктами 3, 4 цього висновку, обґрунтувати дійсну суму боргу з урахуванням сплачених коштів та умов договору не надається можливості, оскільки сума заборгованості за кредитними договорами №11134664000 від 30.03.2007 року та №11238690000 від 22.10.2007 року бухгалтерськими документами не підтверджується.

Суд вважаючи, що заборгованість ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк» належними та допустимими доказами не підтверджена, що підтверджується висновком експерта, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову банку.

Проте, з такими висновками місцевого суду не можна погодитись, з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2014 року банк звернувся до ОСОБА_4, ОСОБА_2 із письмовими вимогами у яких зазначав, що станом на 10.12.2014 року за Договором від 30.03.2007 року наявна заборгованість в розмірі 125 300,70 доларів США, а за Договором від 22.10.2007 року заборгованість в розмірі 21 172,53 доларів США (а.с.74-77, 81-84, т.1). У вказаних вимогах банк вимагав усунення порушень кредитних договорів, зазначаючи при цьому, що погашення простроченої заборгованості має бути здійснено протягом 31 календарного дня з дати одержання цих повідомлень. Банк визнає термін повернення кредиту таким, що настав та вимагає від позичальника і поручителя як солідарного боржника, дострокового повернення всієї суми кредитів за обома кредитними договорами та повної сплати за кредитами з 32 календарного дня, з дати одержання позичальником та поручителем цих повідомлень про дострокове повернення кредитів. При цьому, у разі неотримання позичальником та поручителем вказаних повідомлень термін повернення кредитів вважається таким, що настав з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту.

Вказані повідомлення отримані ОСОБА_4, ОСОБА_2 06.01.2015 року та 22.12.2014 року (а.с.78-80, 85-86, т.1).

З врахуванням того, що ні позичальник, ні поручитель у встановлені банком у згаданих письмових вимогах терміни свої зобов'язання щодо погашення простроченої заборгованості за вказаними кредитними договорами не виконали, банк, користуючись свої правом, достроково 20.03.2015 року в межах встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку дійсності поруки звернувся до суду з позовом про стягнення в солідарному порядку з обох згаданих відповідачів всієї суми заборгованості за даними Договорами від 30.03.2007 року та від 22.10.2007 року.

З наданих банком розрахунків вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань у неї станом на 11.03.2015 року за Договором від 30.03.2007 року існує заборгованість в розмірі 129 252,60 доларів США, з яких: 115 114,06 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 14 138,54 доларів США - заборгованість по процентах, а також заборгованість по сплаті пені за порушення термінів сплати кредиту в розмірі 54 015,07 грн., з яких: 19 481,47 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 34 533,60 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (а.с.39-51, т.1). Згідно цього ж розрахунку станом на 11.03.2015 року за Договором від 22.10.2007 року існує заборгованість в розмірі 19 210,64 доларів США, з яких: 19,210,64 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 2 811,26 доларів США - заборгованість по процентах, а також заборгованість по сплаті пені за порушення термінів сплати кредиту в розмірі 22 302,09 грн., з яких: 15 709,72 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 6 592,37 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (а.с.39-51, т.1).

З огляду на те, що позичальниця ОСОБА_4 та поручитель ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами та договорами поруки належним чином не виконали, з них в солідарному порядку підлягає до стягнення підтверджена та обґрунтована банком заборгованість за Договором від 30.03.2007 року станом на 11.03.2015 року в розмірі 115 114,06 доларів США 06 центів, що еквівалентно 2 481 045,97 грн. за тілом кредиту та за Договором від 22.10.2007 року станом на 11.03.2015 року в розмірі 19 210,64 доларів США, що еквівалентно 414 045,69 грн. за тілом кредиту.

Разом з тим, заборгованість за відсотками, визначена банком у згаданих розрахунках, не узгоджується з наявними у справі доказами та умовами договорів і її слід обраховувати наступним чином.

Відповідно до пунктів 1.3.1. і 1.3.2. Договору від 30.03.2007 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 13,0% річних, яка може змінюватись у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 9.2.

В частині 1 пункту 9.2. цього Договору передбачено, що протягом його дії Банк відповідно до умов п. 1.3.1. Договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин, а саме:

а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим Договором); та/або

б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводився банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов'язань, передбачених цим договором; та/або

в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.

Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 9.2. Договору, Банк може збільшити розмір процентної ставки за Договором в наступному порядку, а саме:

Банк не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (далі - Повідомлення Банку) за адресою Позичальника, що вказана у розділі 12 цього Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси;

такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у Повідомленні Банку до Позичальника, без укладення Сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього пункту Договору новим розміром процентної ставки, Позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у Повідомленні Банку, зобов'язується надати на зазначену у Договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання Банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом Договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від Позичальника, Банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього Договору.

Сторони погодили, що факт неподання Позичальником на зазначену у договорі адресу Банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) Позичальника про його незгоду із такою новою ставкою вважається згодою Позичальника на встановлення Банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у Повідомленні банку.

Аналогічні умови щодо зміни процентної ставки містяться і у Договорі від 22.10.2007 року, за пунктом 1.3.1.1. якого її розмір становить 13,90% річних.

Із розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с.39-65, т.1), вбачається, що за Договором від 30.03.2007 року, починаючи з 30.01.2009 року банком застосовувалась на рівні із встановленою умовами цього Договору процентною ставкою в 13% ще й ставка 26%, тобто подвійний розмір ставки, обумовленою сторонами кредитного договору.

Застосування такої підвищеної процентної ставки, зміненої банком в односторонньому порядку, позивач пояснює тим, що ним 22.02.2008 року направлено ОСОБА_4 повідомлення (а.с.228, т.2), згідно з яким банком з 12.03.2008 року у разі порушення позичальником кредитної дисципліни, зокрема неналежного виконання умов Договору від 30.03.2007 року, а саме прострочення платежу за договором, Банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу, нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищені проценти, а саме в розмірі збільшеної вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

Таким чином, банком неправомірно змінено в сторону збільшення процентну ставку за Договором від 30.03.2007 року з 12.03.2008 року, коли ще у позичальника не було простроченої заборгованості, тобто ним не допущено порушення зобов'язань за цим договором, оскільки за умовами, встановленими пунктами 1.3.1. і 9.2. цього Договору така зміна процентної ставки можлива не до, а після допущеного позичальником порушення зобов'язань за договором, зокрема прострочення повернення основного боргу.

У зв'язку з цим, заборгованість за відсотками в розглядуваному випадку за Договором від 30.03.2007 року слід обраховувати виходячи із процентної ставки 13% річних.

За період з 30.01.2009 року по 25.02.2015 року банком за процентною ставкою 26% нараховано всього 1 051,83 доларів США, що на 525,92 доларів США (1051,83 х 13% : 26%) більше ніж за встановленою договором відсотковою ставкою в 13%. На цю суму повинен бути зменшений розмір заборгованості зі сплати процентів, вказаний в згаданому розрахунку, який в остаточному вигляді буде становити 13 612,62 доларів США (14138,54 - 525, 92).

По Договору від 22.10.2007 року банком, починаючи з 31.12.2008 року при визначенні розміру плати за користування кредитними коштами додатково до обумовленої сторонами договору процентної ставки в 13,90% застосувалась ставка в 3%. Крім цього, на прострочені суми заборгованості, починаючи з 31.03 2009 року нараховувались проценти за ставкою 33,8%, а з 26.04.2010 року за ставкою 27,8%.

В обґрунтування застосування вказаних підвищених ставок, позивач посилається на наявне в матеріалах справи повідомлення від 22.02.2008 року (а.с.231, т.2), яким банк, як і за попереднім кредитним договором, в односторонньому порядку з 12.03.2008 року в порушення умов 1.3.1. та 5.2. Договору від 22.10.2007 року ще до, а не після, як передбачено умовами Договору, прострочення позичальником сплати основного боргу збільшив процентну ставку.

Як вбачається із повідомлення від 20.11.2008 року (а.с.236, т.2) банком з 05.12.2008 року підвищено обумовлену в Договорі від 22.10.2007 року процентну ставку на 3% за порушення позичальником строків страхування предмету застави. Позивачем не надано доказів на підтвердження зазначеного порушення, у зв'язку з чим застосування цієї ставки є неправомірним, що тягне за собою перерахунок заборгованості зі сплати відсотків за обумовленою сторонами в договорі ставкою в 13,90%.

Таким чином, за період з 31.12.2008 року по 25.02.2015 року банком безпідставно, використовуючи зазначені підвищені відсоткові ставки, нараховано до сплати відсотків на 1 984,75 доларів США більше ніж при застосуванні процентної ставки в 13,90%. На цю суму слід зменшити нарахований позивачем розмір заборгованості зі сплати процентів, який в такому випадку буде становити 826,51 доларів США (2811,26 - 1984,75).

З огляду на зазначене, не підлягає до стягнення з відповідачів нарахована банком пеня за прострочення сплати відсотків за обома кредитними договорами, оскільки ця неустойка нараховувалась на прострочену суму відсотків за користування кредитними коштами, визначений із застосуванням зазначених вище неправомірно встановлених підвищених процентних ставок, що за відсутності іншого розрахунку пені, обрахованої відповідно до встановлених договорами процентних ставок позбавляє суд можливості визначити дійсний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідачів.

В той же час, заборгованість по сплаті пені за прострочення повернення тіла кредиту в розмірі 19 481,47 грн. за Договором від 30.03.2007 року та 15 709,72 грн. за Договором від 22.10.2007 року підлягає до стягнення з відповідачів на користь банку, оскільки її розмір узгоджується із розрахунками банку та встановленою судом заборгованістю по тілу кредиту за обома кредитними договорами.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовів відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договорів поруки недійсними, виходячи з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та крім того, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Місцевий суд дослідивши укладені сторонами кредитні договори, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеними договорами та умовами надання кредиту, які є частиною договору, прийшов до обґрунтованого висновку, що при його підписанні відповідачка за первісним позовом ОСОБА_4 погодилася з ними та не заперечувала проти надання кредиту.

Суд у своїх висновках зазначав, що умови договорів не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідачки. В той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника.

Оскільки підстави для визнання недійсними кредитних договорів відсутні, тому суд прийшов до висновку що і підстави для визнання договорів поруки недійсними також відсутні.

У своїх доводах апеляційних скарг відповідачі за первісним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 покликались на те, що висновок місцевого суду про відсутність підстав для визнання кредитних договорів №11134664000 від 30.03.2007 року та №11238690000 від 22.10.2007 року недійсними є необґрунтованим з огляду на те, що ці договори не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки під час їх укладення не були дотримані вимоги ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 (далі - Постанова №168).

Проте, такі доводи колегією суддів до уваги не приймаються.

На момент укладення кредитного договору №11134664000 від 30.03.2007 року згадана Постанова №168 ще не була прийнята, тому у банку не було обов'язку зазначати у тексті детальний розпис сукупної вартості кредиту, реальну процентну ставку, абсолютне значення подорожчання кредиту і інше, що відповідно до цієї Постанови №168 є обов'язковим для такого договору.

Щодо внесення змін до вказаного кредитного договору, то 28.03.2009 року між позичальницею та банком було укладено додаткові угоди № 1 та 2 відповідно до умов яких змінилася схема погашення кредиту та змінився кінцевий термін кредиту у зв'язку з реструктуризацією кредиту. В цьому випадку згадані Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою №168, не застосовуються, оскільки згідно п. 1.3. даної Постанови №168 банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами, а не у випадку внесення змін до вже укладених договорів, що мало місце в розглядуваній ситуації, які до того ж здійснені за ініціативою самої позичальниці з метою зменшення фінансового навантаження.

Вказане підтверджується судовою практикою, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-511цс15.

Крім того, щодо покликань відповідачів на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 01.12.2005 року, яка діяла на момент укладення кредитного договору) то відповідно до ч. 2 цієї статті було передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

На виконання положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» пунктом 9.13. кредитного договору було визначено, що підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що: - всі умови кредитного договору позичальнику цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; - перед підписанням кредитного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». В даному інформаційному листі зазначені усі відомості, які вказаним Законом зобов'язано кредитодавця повідомити споживача перед укладенням кредитного договору.

Крім того, на момент укладення кредитного договору №11238690000 від 22.10.2007 року вимоги законодавства для даного виду договорів були дотримані, а саме у додатку №2 до кредитного договору зазначено графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, зазначено: графік платежів у розрізі сум погашень основного боргу; сплати процентів, вартості усіх супутніх послуг на користь третіх осіб за кожним платіжним періодом. Вказані також комісії банку за надання кредиту, зазначена реальна процентна ставка, абсолютне значення подорожчання кредиту.

При укладенні цього кредитного договору, як і при укладенні першого кредитного договору, банком у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 01.12.2005 року, яка діяла на момент укладення кредитного договору) була надана інформація споживачу згідно п. 7.12. кредитного договору та визначено, що підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що всі умови кредитного договору позичальнику цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також що перед укладенням цього договору позичальник отримав інформаційний лист згідно вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». У вказаному інформаційному листі зазначені усі відомості, які вказаним Законом зобов'язано кредитодавця повідомити споживача перед укладенням кредитного договору.

Отже, з врахуванням вищенаведеного, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання кредитних договорів та договорів забезпечення недійсними, оскільки при їх укладенні банком були дотриманні вимоги чинного законодавства.

Доводи апелянтів з посиланням на згаданий висновок судової експертизи про непідтвердження визначеної банком суми заборгованості є безпідставними, оскільки наявність визначеної апеляційним судом заборгованості підтверджується наявним у справі розрахунком заборгованості (а.с.39-65, т.1), в якому всі суми узгоджуються з наданими позивачем під час апеляційного розгляду справи виписками за кредитними договорами (а.с.208-275, т.3). Ці виписки були долучені до матеріалів справи апеляційним судом за клопотанням позивача на виконання встановленого ч. 4 ст. 10 ЦПК України (в редакції від 18.03.2004 року) обов'язку суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. В решті рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 26 вересня 2017 року в даній справі в частині відмови в задоволенні первісного позову і стягнення судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість:

- за кредитним договором №11134664000 від 30 березня 2007 року станом на 11.03.2015 року в розмірі 115 114 (сто п'ятнадцять тисяч сто чотирнадцять) доларів США 06 центів, що еквівалентно 2 481 045 (двом мільйонам чотирьомстам вісімдесяти одній тисячі сорока п'яти) грн. 97 коп. за тілом кредиту, 13 612 (тринадцять тисяч шістсот дванадцять) доларів США 62 центи, що еквівалентно 293 351 (двомстам дев'яносто трьом тисячам трьомстам п'ятдесяти одній) грн. 96 коп. за відсотками, 19 481 (дев'ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 47 коп. за пенею за прострочення повернення тіла кредиту;

- за кредитним договором №11238690000 від 22 жовтня 2007 року станом на 11.03.2015 року в розмірі 19 210 (дев'ятнадцять тисяч дві десять) доларів США 64 центи, що еквівалентно 414 045 (чотирьомстам чотирнадцяти тисячам сорока п'яти) грн. 69 коп. за тілом кредиту, 826 (вісімсот двадцять шість) доларів США 51 цент, що еквівалентно 17 811 (сімнадцяти тисячам восьмистам одинадцяти) грн. 29 коп. за відсотками, 15 709 (п'ятнадцять тисяч сімсот дев'ять) грн. 72 коп. за пенею за прострочення повернення тіла кредиту.

В частині вимог про стягнення пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: