Постанова № 71805790, 15.01.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6507/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/4210/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Брикайло М.В.,

з участю: представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» –

ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом (а.с.1-3 т.1), в якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №1-214/205 від 18.07.2007 року, укладеним між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (кредитодавцем), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 (позичальником), станом на 01.09.2014 року у розмірі 603652 грн. 54 коп. з якої: 11405,02 доларів США (149566,57 грн.) – прострочена заборгованість за тілом кредиту; 152,06 доларів США (1994,13 грн.) – строкова заборгованість по процентах; 1290,19 доларів США (16929,25 грн.) – прострочена заборгованість по процентах; 435162 грн. 89 коп. – пеня, нарахована за період з 01.09.2013 року по 01.09.2014 року, у зв’язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Заявою від 23.12.2014 року (а.с.60 т.1) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вказаним вище кредитним договором станом на 19.12.2014 року у розмірі 739430 грн. 12 коп., з якої: 11405,02 доларів США (179850,32 грн.) – прострочена заборгованість за тілом кредиту; 1900,08 доларів США (29963,12 грн.) – прострочена заборгованість по процентах; 529616 грн. 68 коп. – пеня, нарахована за період з 19.12.2013 року по 19.12.2014 року.

Заявою від 17.06.2015 року (а.с.105 т.1) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» знову збільшив розмір позовних вимог і просив вже остаточно стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вказаним вище кредитним договором станом на 08.05.2015 року у розмірі 1058491 грн. 41 коп., з якої: 11405,02 доларів США (236340,07 грн.) – прострочена заборгованість за тілом кредиту; 2565,37 доларів США (53160,78 грн.) – прострочена заборгованість по процентах; 768990 грн. 56 коп. – пеня, нарахована за період з 08.05.2014 року по 08.05.2015 року.

27.07.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в якому просив поновити строк позовної давності, визнати недійсним кредитний договір №1-214/205 від 18.07.2007 року та, застосувавши двосторонню реституцію, стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у його користь 18701,50 доларів США, які за висновком судово-економічної експертизи від 15.03.2016 року становлять фактичну суму переплати за кредитом.

Свої вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що оспорюваний кредитний договір є недійсним на підставі ст.203 ЦК України, оскільки не відповідає вимогам закону, зокрема, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ від 10.05.2007 року №168, щодо надання позичальникові повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту, і в порушення названих вище вимог закону оспорюваний кредитний договір не містить відомостей про детальний розпис сукупної вартості кредиту та про розмір реальної процентної ставки, що є істотними умовами договору, в договорі (додатку до нього) відсутній розмір щомісячного платежу окремо по процентам за кожним платіжним періодом. Зазначає, що факт невідповідності реальної процентної ставки абсолютному значенню подорожчання кредиту, зазначених у кредитному договорі, підтверджено висновком судово-економічної експертизи, саме з якого він дізнався про порушення свого права, як споживача фінансових послуг, порушене право носить тривалий характер, а тому просить визнати причини пропущення позовної давності поважними.

Крім того, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, посилається на положення ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: використання банком нечесної підприємницької практики та наявність в договорі несправедливих, дискримінаційних умов по відношенню до позичальника, що свідчить про умисне введення споживача в оману (ст.230 ЦК України).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2017 року в задоволенні первісного позову ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір №1-214/205 від 18.07.2007 року, укладений між ТОВ «Банк « Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3

Стягнуто з ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_3 за правилами реституції 18701,50 доларів США.

Ухвалою суду від 10.05.2017 року скасовано заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на все майно ОСОБА_3, в тому числі автомобіль марки Toyota FJ Cruicer, реєстраційний номер НОМЕР_1, та грошові кошти, які були вжиті ухвалою суду від 23.10.2014 року.

Рішення суду оскаржив ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити, а позов банку задовольнити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність у кредитному договорі встановлених законодавством обов’язкових умов, необхідних для його укладення, невірно застосувавши до спірних правовідносин норми ст.ст.1 та 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами», оскільки вони не містять положень щодо істотних умов кредитного договору, а сам Закон стосується іпотечного кредитування, чого немає в даній справі.

Крім того, зазначає, що суд не врахував, що ст.ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними, а будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення банком умисних дій на введення позичальника в оману матеріали справи не містять, тому висновки суду ґрунтуються виключно на припущеннях.

На думку апелянта, наявність підписаного обома сторонами кредитного договору свідчить про те, що вони бажали укласти договір, його укладення відповідало внутрішній волі сторін, жодна з сторін не була примушена до укладення такого договору, а отже, волевиявлення позичальника було вільним і відповідало його внутрішній волі, при укладенні договору позичальнику були відомі всі умови договору та не існувало ніяких інших обставин, які б примусили його прийняти умови договору на вкрай невигідних для себе умовах.

Апелянт звертає увагу на те, що позивач за зустрічним позовом пропустив строк позовної давності і суд безпідставно відмовив у задоволення заяви банку про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог за зустрічним позовом, оскільки позичальник міг довідатися про порушення свого права ще з дати підписання кредитного договору 18.07.2007 року. Вважає покликання позивача на те, що він довідався про порушення свого права після ознайомлення з висновком експерта безпідставним, оскільки він вправі був звернутися до спеціаліста з моменту укладення кредитного договору протягом строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18.07.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (кредитодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено кредитний договір №1-214/205 (а.с.4-15 т.1), за умовами якого (п.п.2.1, 2.3, 3.2, 3.3) банк надав позичальникові кредит в розмірі 38656 доларів США для придбання автомобіля марки Toyota Cruicer із сплатою процентів за користування кредитними коштами за ставками, встановленими у п.4.1 цього договору, на строк до 18.07.2014 року, який позичальник зобов’язувався повернути шляхом внесення в термін з «1» по «10» число щомісячних ануїтетних платежів в строки та в розмірах, визначених у п.3.3 договору, згідно з додатком №1 до договору - за Графіком зниження заборгованості (зменшення розміру платежів з настанням кожного наступного року кредитування): протягом першого фактичного року кредитування (з першого по дванадцятий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з дати укладення цього договору та закінчуючи 18.07.2008 року) – по 668 доларів США; протягом другого фактичного року кредитування (з тринадцятого по двадцять четвертий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2008 року та закінчуючи 18.07.2009 року) – по 665 доларів США; протягом третього фактичного року кредитування (з двадцять п’ятого по тридцять шостий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2009 року та закінчуючи 18.07.2010 року) – по 660 доларів США; протягом четвертого фактичного року кредитування (з тридцять сьомого по сорок восьмий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2010 року та закінчуючи 18.07.2011 року) – по 658 доларів США; протягом п’ятого фактичного року кредитування (з сорок дев’ятого по шістдесятий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2011 року та закінчуючи 18.07.2012 року) – по 655 доларів США; протягом шостого фактичного року кредитування (з шістдесят першого по сімдесят другий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2012 року та закінчуючи 18.07.2013 року) – по 654 доларів США; протягом сьомого фактичного року кредитування (з сімдесят третього по вісімдесят четвертий місяць включно користування кредитними ресурсами, починаючи з 18.07.2013 року та закінчуючи кінцевою датою повернення кредитних ресурсів, зазначеною в п.3.2 цього договору) – по 653 доларів США.

В розділі І кредитного договору міститься поняття «ануїтетного платежу» (це рівні платежі з рівними інтервалами між останніми платежами протягом певної кількості періодів) та спосіб визначення ануїтетного платежу, який передбачає, що проценти за кредит нараховуються на залишок заборгованості за термін фактичного користування кредитними ресурсами, а погашення основного боргу проводиться нерівними частинами, тобто із загальної суми, що підлягає сплаті позичальником, частина виділяється для оплати процентів, а залишок йде на погашення основного боргу. При зменшенні суми боргу процентні платежі зменшуються, а платежі по основному боргу збільшуються.

Нарахування та сплату процентів за користування кредитними коштами визначено у п.п.4.1-4.7 кредитного договору.

Відповідно до п.4.1 договору, позичальник сплачує проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту за визначеними ставками, розмір яких з кожним наступним роком фактичного кредитування повинен зменшуватись, а саме: протягом першого року кредитування процентна ставка становить 11,3% річних, протягом другого року – 11,1%, протягом третього року – 10,8%, протягом четвертого року – 10,6%, протягом п’ятого – 10,4%, протягом шостого – 10,2%, протягом сьомого року – 10%.

Пунктом 4.7 кредитного договору передбачено, що сторони домовились, що у випадку непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних ануїтетних платежів, за користування кредитними ресурсами застосовується процентна ставка у розмірі 15% річних, подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, та, відповідно розмір щомісячного ануїтетного платежу за цим договором становить 745,94 доларів США, починаючи з одинадцятого числа місяця, в якому позичальник не сплатив або несвоєчасно сплатив або сплатив не в повному обсязі третій поспіль вищевказаний платіж. При цьому позичальник підписанням цього договору підтверджує, що для вказаного вище застосування нової процентної ставки та нового розміру щомісячного ануїтетного платежу не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору.

У випадку, якщо протягом наступних шести місяців після дати початку дії нової процентної ставки та нового розміру щомісячного ануїтетного платежу, вказаних у цьому пункті договору, позичальник здійснив погашення простроченої заборгованості, що виникла у позичальника перед банком за цим договором, та не припустився випадків непогашення або несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі щомісячного ануїтетного платежу, позичальник має право письмово клопотати перед банком про подальше (після спливу зазначених 6 місяців) нарахування процентів за процентною ставкою у відповідному (в залежності від поточного періоду кредитування) розмірі, визначеному п.4.1 цього договору, та сплату щомісячного ануїтетного платежу у відповідному (в залежності від поточного періоду кредитування) розмірі, встановленому п.3.3 цього договору. У противному випадку зазначена у цьому пункті договору нова процентна ставка є чинною до кінця строку дії цього договору.

Для погашення тіла кредиту та процентів договором передбачено відкриття позичальникові двох різних рахунків (п.2.2 та п.4.2 договору).

Відповідно до п.3.7 договору, сторони домовились, що суми, внесені позичальником у погашення поточної заборгованості за цим договором, направляються на виконання зобов’язань позичальника в наступній черговості: в першу чергу – прострочені проценти за користування кредитом; в другу чергу – нараховані проценти за користування кредитом, які не є простроченими (поточні проценти); в третю чергу – прострочені суми заборгованості за тілом кредиту; в четверту чергу – поточна заборгованість по тілу кредиту; в п’яту чергу – пеня за прострочення сплати ануїтетних платежів, комісії банку та інших платежів за цим договором.

У цьому пункті договору зазначено, що суми ануїтетних платежів розраховані таким чином, що при виконанні позичальником свого зобов’язання по сплаті ануїтетного платежу щомісяця та у строк, зазначений у п.3.3 договору, прострочена заборгованість по процентах не утворюється, а основна заборгованість за кредитом буде погашена в строк, зазначений у п.п. 3.2, 3.3 цього договору, та відповідно до Графіка зниження розміру заборгованості (Додаток №1 до договору).

У випадку прострочення внесення ануїтетного платежу утворюється прострочена заборгованість по процентах, та, крім того, фактично збільшується строк користування відповідною частиною кредитних ресурсів, що в свою чергу, призводить до збільшення розміру нарахованих процентів.

У зв’язку з цим позичальник зобов’язується дотримуватись графіку зниження розміру заборгованості. Графік зниження розміру заборгованості вважається таким, що дотримується позичальником, при сплаті позичальником всіх ануїтетних платежів у встановлений зазначеним графіком строк.

У випадку непогашення або погашення не в повному обсязі щомісячного ануїтетного платежу, позичальник сплачує пеню відповідно до п.6.1 договору в розмірі 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що сторони домовились щорічно, протягом десяти банківських днів після закінчення кожного фактичного року кредитування, а саме з 28 липня кожного року кредитування, проводити звіряння поточної і простроченої (якщо така виникла) заборгованості позичальника по сплаті ануїтетних платежів і дотримання позичальником графіку зниження розміру заборгованості.

Позичальник зобов’язаний не пізніше десяти банківських днів після закінчення кожного фактичного року кредитування з’явитись в банк з метою проведення вказаного звіряння. У випадку неявки позичальника в зазначений період вважається, що заборгованість (поточна і прострочена) є такою, що підтверджена сторонами. У випадку виявлення простроченої заборгованості банк інформує позичальника про виникнення такої заборгованості з метою її погашення позичальником у порядку та в строки, встановлені цим пунктом.

Позичальник підписанням цього договору зобов’язується у строк не пізніше п’яти банківських днів після закінчення десятиденного періоду звіряння здійснити погашення простроченої заборгованості, що виникла за попередній фактичний рік кредитування, а саме заборгованості за графіком зниження розміру заборгованості, по сплаті процентів за користування кредитними ресурсами і пені за прострочення виконання зобов’язань за цим договором.

Також цим пунктом передбачено, що за результатами звірки сторони можуть переглядати розмір наступних ануїтетних платежів, що підлягають внесенню позичальником, та строк погашення позичкової заборгованості. У випадку, якщо сторони дійшли згоди про такий перегляд, сторони укладають договір про внесення змін до цього договору з викладенням графіка зниження розміру заборгованості у новій редакції.

Пунктом 7.8 кредитного договору передбачено, що за розрахунково-касове обслуговування позичальник сплачує банку комісійну винагороду у розмірі 1952 грн. 13 коп. (одноразово) в день підписання цього договору.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

З матеріалів справи встановлено, що позичальник був ознайомлений з умовами кредитного договору та додатком до нього, в якому, зокрема, вказано розмір щомісячних ануїтетних платежів (%+кредит) до кінцевої дати повернення кредиту, наведеними вище положеннями кредитного договору чітко розписано порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами та наслідки дотримання/недотримання позичальником графіку повернення кредиту, розмір інших платежів, які сплачуються одноразово при одержанні кредиту, зокрема комісійна винагорода у розмірі 1952 грн. 13 коп., із заявою про розірвання договору не звертався, що свідчить про його розуміння та згоду з усіма умовами договору, в тому числі й з порядком розрахунку платежів, які підлягали до сплати, виконував умови кредитного договору до грудня 2013 року (останній платіж по тілу кредиту та процентам – 21.11.2013 року, і 17.09.2014 року ще додатково одноразовий платіж по процентам в сумі 60,88 доларів США (а.с.106-108 т.1)), а тому правових підстав для висновку про умисне введення позичальника в оману немає.

Посилання позивача за зустрічним позовом на відсутність у нього достовірної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки за кредитом теж не свідчить про обман зі сторони банку, оскільки у п.3.7 кредитного договору зазначено, що суми ануїтетних платежів розраховані таким чином, що при виконанні позичальником свого зобов’язання по сплаті ануїтетного платежу щомісяця та у строк, зазначений у п.3.3 договору, прострочена заборгованість по процентах не утворюється, а основна заборгованість за кредитом буде погашена в строк, зазначений у п.п. 3.2, 3.3 цього договору, та відповідно до Графіка зниження розміру заборгованості (Додаток №1 до договору).

Отже, правових підстав для висновку про визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, як такого, що укладений внаслідок обману позичальника (ст.230 ЦК України), немає.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема, їх несправедливості.

Так, у відповідності до ч.5 ст.18 цього Закону, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно з яким, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Позивач ОСОБА_3 не довів наявності всіх перелічених вище ознак для кваліфікації умов договору «несправедливими» та наявності правових підстав, визначених ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання оспорюваного договору недійсним у цілому.

Крім того, позивач за зустрічним позовом не врахував, що ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Безпідставними є також доводи позивача за зустрічним позовом про недійсність кредитного договору на підставі ст.203 ЦК України у зв’язку з недотриманням банком вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обов’язку повідомити в письмовій формі споживача про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням реальної процентної ставки за кредитом, оскільки розмір процентної ставки та спосіб її розрахунку, що є істотною умовою кредитного договору, визначені оспорюваним кредитним договором, а у разі ненадання зазначеної інформації, суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15, 23 цього Закону.

Проте, на переконання колегії суддів, встановлення реальної процентної ставки за кредитом має істотне значення для вирішення питання про дотримання банком умов кредитного договору при розрахунку заборгованості за ним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про недійсність кредитного договору, укладеного між сторонами, та застосування наслідків недійсності правочину (реституції) є помилковим, оскільки суперечить наведеним вище вимогам закону.

Враховуючи викладене й те, що визнання недійсним кредитного договору було підставою для відмови у задоволенні первісного позову банку про стягнення кредитної заборгованості, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цілому з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Як уже зазначалось вище, правових підстав для визнання кредитного договору недійсним немає.

Одержання позичальником кредиту в розмірі 38656 доларів США підтверджено меморіальним валютним ордером №696563 від 18.07.2007 року (а.с.16 т.1).

Виконання зобов’язань за кредитним договором забезпечено заставою придбаного за кредитні кошти автомобіля марки Toyota Cruiser на підставі договору застави від 18.07.2007 року (17-20 т.1).

З розрахунків заборгованості (а.с.21-28, 62-71, 106-115 т.1), які відрізняються між собою в основному лише періодом розрахунку пені, встановлено, що відповідач ОСОБА_3 за перший фактичний рік кредитування з 18.07.2007 року по 18.07.2008 року систематично вносив передбачені договором щомісячні ануїтетні платежі, причому навіть у більшому розмірі, ніж нараховувались, а саме: на кінець першого фактичного року кредитування (станом на 10.08.2008 року) банком було нараховано платежів по сплаті тіла кредиту на загальну суму 4121,04 доларів США, а сплачено позичальником – 7192,92 доларів США, по сплаті процентів за користування кредитними коштами банком було нараховано 3894,96 доларів США, а сплачено позичальником – 4069,83 доларів США, – тому в банку не було визначених кредитним договором підстав для переходу, починаючи з 19.07.2008 року, на підвищену процентну ставку в розмірі 15% та, відповідно, збільшення ануїтетного платежу з 665 доларів США (за графіком) до 745,94 доларів США, оскільки, як уже зазначалось вище, відповідно до пункту 4.7 кредитного договору підвищення процентної ставки застосовуються лише за умови не сплати або несвоєчасної сплати або сплати не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів, чого в даній справі не було, що підтверджується розрахунками заборгованості, які надав банк в обґрунтування своїх вимог за первісним позовом.

Крім того, про відсутність простроченої заборгованості, зокрема, на початок другого фактичного року кредитування, свідчить й те, що банк не інформував позичальника про існування простроченої заборгованості, як це передбачено наведеним вище пунктом 3.8 кредитного договору, що є обов’язком, а не правом банку, у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором, і жодних доказів на виконання цього обов’язку й, відповідно, доказів на підтвердження проведення звірки між сторонами, банк не надав.

За клопотанням сторони відповідача ОСОБА_3 ухвалою суду першої інстанції від 17.06.2015 року (а.с.119 т.1) було призначено судову економічну експертизу, за висновком №213/16 від 15.03.2016 року якої (а.с.132-151 т.1): реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору фактично становить 13,42% та є вищою від процентної ставки, зазначеної в умовах договору: від 10,0% до 11,3% (в залежності від фактичного року кредитування) річних, а абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за кредитним договором складає 18701,50 доларів США.

Також за висновком експертизи, документально підтверджується сплата позичальником коштів на виконання умов кредитного договору в сумі 48743,26 доларів США

Отже, з наведеного слідує, що, починаючи з 19.07.2008 року, банк безпідставно підвищив відповідачеві процентну ставку за користування кредитом з 11,1% до 15%, за якою нараховував подальші платежі по процентах вже до закінчення спірного періоду кредитування, крім того, за висновком судової експертизи реальна процентна ставка, яка застосовувалась банком на момент початку першого фактичного року кредитування, становила 13,42%, а не 11,3%, як передбачено умовами кредитного договору, іншого правильного розрахунку заборгованості з урахуванням внесених відповідачем платежів на погашення кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами на загальну суму 48743,26 доларів США банк суду не надав, а тому позовні вимоги банку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні як первісного позову банку, так і зустрічного позову ОСОБА_3, з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 травня 2017 року скасувати і прийняти постанову, якою у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 січня 2018 року.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Копняк С.М.

ОСОБА_5