Постанова № 71789028, 25.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/11149/17

Категорія: 10.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Тарасов А.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача – судді Турецької І.О.

суддів – Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відновлення пільги «діти війни», -

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в якому просила відновити пільгу «дитина війни» з 01 січня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про наявність права на отримання 25-ти відсоткової знижки за користування комунальними послугами, оскільки перебуває в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як дитина війни і розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Суд зобов’язав Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради відновити ОСОБА_1 пільгу «дитина війни» з 01 січня 2016 року.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався статтею 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та виходив із того, що позивач має право на отримання пільги, у вигляді 25-ти відсоткової знижки при платі за користування комунальними послугами, оскільки при розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім’ї, розмір доходу на одну особу є меншим ніж граничний розмір доходу, який дає право на отримання пільги.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі апелянт наполягав на тому, що позивач пропустила встановлений ст. 99 КАС України (в редакції від 03 серпня 2017 року) строк звернення до суду без поважних причин, оскільки дізналася про порушення своїх прав у січні 2016 року.

До того ж апелянт вважав, що його дії у відмові в нарахуванні позивачу як дитині війни пільги на оплату комунальних послуг є правомірними, оскільки дохід позивача є більшим, ніж граничний розмір доходу, який дає право на отримання пільги.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

З’ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено обставини, достовірність яких перевірена судом апеляційної інстанції, наступного змісту.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває з 01 січня 2006 року на обліку в Єдиному державному реєстрі осіб, які мають право на пільги, як дитина війни, що підтверджується листом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 02 вересня 2015 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2008 року (справа №2о-25/08) ОСОБА_1 призначена опікуном над ОСОБА_2, який є її племінником.

Позивач одержує пенсію по інвалідності 2 групи, розмір якої в 2016 році склав – 1541,18 грн.

Поряд з цим, за інформацією УПФУ в Приморському районі м. Одеси, позивач одержує пенсію свого піклувальника ОСОБА_2, який знаходиться на стаціонарному лікуванні в КУ «Одеський медичний центр психічного здоров'я» в сумі 1 069,00 грн.

Загалом пенсія позивача і її піклувальника у 2016 році складала 2 610,58 грн. на місяць.

Зі змісту судових рішень від 24 квітня 2008 року, 09 лютого 2017 року та 10 червня 2016 року (а.с.6-9) вбачається, що ОСОБА_2 страдає хронічним стійким психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії, визнаний недієздатним та проходить курс лікування у примусовому порядку в умовах закладу КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров’я».

Окрім того, з вказаних рішень вбачається, що недієздатний ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 б. 12 кв. 12-а.

З 01 січня 2016 року Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради припинив позивачу дію пільги у вигляді 25-ти відсоткової знижки за користування комунальними послугами, мотивуючи тим, що розмір доходів позивача складає 2 610,58 грн., а це перевищує граничний розмір доходу, який дає право на отримання пільги та становить 1930 грн.

Дізнавшись про порушення своїх прав у січні 2016 року позивач направляла на адресу відповідача листи з проханням відновити їй статус пільговика по оплаті комунальних послуг.

Отримавши в цьому відмову, позивач у червні 2017 року звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини, керувався вимогами Сімейного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року за №389, якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї та виходив із того, що недієздатний ОСОБА_1 не є членом сім’ї позивача і її середньомісячний дохід не свідчить про перевищення його граничного розміру.

Колегія суддів вважає, що вищевикладений висновок суду першої інстанції є цілком обґрунтованим.

Проте, всупереч вимогам адміністративного судочинства, суд першої інстанції не дав правову оцінку обставинам пропуску позивачем строку звернення до суду, що встановлений ст. 99 КАС України (в редакції від 03 серпня 2017 року) та наслідкам пропущення такого процесуального строку.

До того ж, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем некоректно були сформульовані позовні вимоги і суд першої інстанції, не виправивши цю помилку, задовольнив позов в редакції, яка була заявлена позивачем, зобов’язавши відповідача в резолютивній частині рішення, відновити пільгу «дитина війни» з 01 січня 2016 року.

На думку колегії суддів, вирішення спору таким шляхом не забезпечить захист позивача, на підставі наступного аналізу законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV дитина війни – особа, яка є громадянином України та якій, на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни, було менше 18 років.

Згідно зі статтею 5 даного Закону дітям війни надається ряд пільг, зокрема, пільга на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

04 червня 2015 року Кабінетом Міністрів України затверджено «Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї» за №389 (далі – Порядок №389).

Відповідно до пункту 2 Порядку №389 його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, зокрема, згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Аналіз викладених норм законодавства та фактичних обставин справи свідчить про те, що у цьому спорі позивач не позбавлена пільг «дитини війни», встановлених відповідним Законом, однак може користуватися ними при дотриманні певних умов, зокрема, у випадку неперевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, який, на спірний період, складав 1 930 грн.

Отже, суд зобов'язавши Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради відновити позивачу пільгу «Дитина війни», не зазначив в резолютивній частині рішення, яка саме пільга повинна бути відновлена і яким чином повинен відбуватися захист прав позивача.

Водночас, Порядок №389 чітко регламентує, яким чином структурні підрозділи з питань соціального захисту населення повинні забезпечити права пільговика на отримання знижки на оплату комунальних послуг.

Так, згідно з п.10 Порядку №389 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення подає щомісяця до 25 числа житлово-експлуатаційним організаціям, житлово-будівельним (житловим) кооперативам, об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку, організаціям, що надають житлово-комунальні послуги, операторам (провайдерам) телекомунікацій, газо- та електропостачальникам, постачальникам твердого палива (далі - підприємства) списки пільговиків, які мають право на отримання пільг, надає в установленому порядку пільги готівкою для придбання твердого палива і скрапленого газу, а також видає пільговикам довідки для отримання інших видів пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо), відповідно до законодавства.

Відповідно до п.11 Порядку №389 підприємства надають у встановленому порядку протягом дванадцяти місяців пільги пільговикам, зазначеним у списках.

Після закінчення дванадцяти місяців структурний підрозділ з питань соціального захисту населення визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 цього Порядку.

Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції повинен був зобов’язати відповідача діяти в наведеному законодавчому полі, що б дозволило позивачу отримати відповідну знижку на оплату комунальних послуг.

Доводи апеляції свідчать про те, що відповідач вважає, що піклувальник є членом сім'ї позивача і їх сукупний дохід перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Втім, колегія суддів не визнає ці доводи, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Згідно з пунктом 4 Порядку №389 до членів сім’ї пільговика під час надання пільг належать особи, на яких згідно із законодавчими актами, зазначеними у пункті 2 Порядку, поширюються пільги: дружина (чоловік); їх неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням пільговика та проживає разом з ним.

Фактичними обставинами справи не встановлено сумісне проживання позивача з особою, яка перебуває у нею під опікою, оскільки вони зареєстровані за різними адресами, а також недієздатна особа, яка знаходиться під опікою, постійно знаходиться в лікувальному закладі.

Зазначене свідчить про те, що пенсія, яку отримає особа, що знаходиться під опікою і не відноситься до члена сім'ї пільговика, не може включатися до сукупного доходу сім’ї позивача.

Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, відповідно до пункту 6 Порядку №389, повинен був перевірити, інформацію про суми пенсійних виплат позивача та встановити, чи відноситься ОСОБА_2 до членів її сім'ї.

Згідно з п.10 Порядку №389 у разі коли середньомісячний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, пільговик має право на отримання пільг протягом дванадцяти місяців з місяця визначення відповідного права.

Відповідно до п.11 Порядку №389 підприємства надають у встановленому порядку протягом дванадцяти місяців пільги пільговикам, зазначеним у списках.

Після закінчення дванадцяти місяців структурний підрозділ з питань соціального захисту населення визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 цього Порядку.

Пункт 12 Порядку №389 у разі коли середньомісячний дохід сім’ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.

Граничний розмір доходу на одну особу, який дає право на отримання соціальної пільги у 2016 році складав 1930 грн.

Пенсія позивача у 2016 році складала 1541,18 грн.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що навіть, якщо припустити, що позивач та ОСОБА_2 проживали однією сім’єю, все одно розмір доходу на одну особу є меншим, ніж граничний розмір доходу, який дає право на отримання пільги.

Так, відповідно до пункту 9 Порядку №389 середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу визначається шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім’ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім’ї (2610,58 х 6: 6:2 = 1305,29).

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що позивач без поважних причин пропустила строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Частина 2 ст.99 КАС України, яка була чинна на момент звернення позивача до суду (редакція від 03 серпня 2017 року) встановлювала, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк і обчислюється він з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правові наслідки пропуску строку звернення до суду без поважних причин були встановлені в статті 100 КАС України, яка передбачала залишення позову без розгляду.

Аналогічні норми збереглися і в частині 2 статті 122, статті 123 КАС України, в редакції від 15 грудня 2017 року.

Про обставини того, що позивач дізналась про порушення своїх прав у січні 2016 року свідчить її позов та листи, які вона направляла відповідачу з проханням відновити їй статус пільговика по оплаті комунальних послуг.

Позивачем не наведено будь-яких обставин, які б свідчили про пропуск нею строку звернення до суду з поважних причин.

Варто зазначити, що у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Суд повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (ріш. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи, що надання пільги позивачу проводиться за рахунок субвенції з державного бюджету, суд повинен ретельно перевірити обставини наявності або відсутності поважності причин строку звернення до суду.

Разом з тим, беручи до уваги, що право позивача на отримання пільги не поновлено є підстави для розгляду той частини вимог, яка заявлена в межах строку звернення до суду.

Отже, враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до суду з позовом (19 червня 2017 року), позовні вимоги за період з 01 січня 2016 року по 18 грудня 2016 року необхідно залишити без розгляду.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті не звернув уваги на вказані обставини та безпідставно задовольнив в даній частині позов.

Вирішуючи питання, яким повинен бути спосіб судового захисту позивача, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити шляхом зобов’язання суб’єкта владних повноважень надати організаціям, що надають житлово-комунальні послуги відомості про ОСОБА_1 як таку, що має право на отримання пільг з оплати комунальних послуг з 19 грудня 2016 року.

Стаття 315 КАС України надає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частини залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, призвели до необґрунтованого задоволення позову за період із 01 січня 2016 року по 18 грудня 2016 року, що є підставою, відповідно до ч.2 ст.317 КАС України, для скасування судового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 9, 122, 123, 240, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради – задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2017 року – скасувати.

Ухвалити у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відновлення пільги «діти війни» нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненадання організаціям, що надають житлово-комунальні послуги відомості про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як таку, що має право на отримання пільг з оплати комунальних послуг – протиправними.

Зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надати організаціям, що надають житлово-комунальні послуги відомості про те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована в квартирі №21, корпусу № 4, будинку №15 по проспекту Шевченка в м. Одесі має право на отримання пільг з оплати комунальних послуг з 19 грудня 2016 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відновлення пільги «діти війни» за період з 01 січня 2016 року по 18 грудня 2016 року – залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, в порядку статті 328 КАС України, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова