Ухвала суду № 71755932, 22.01.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/44312/17

Провадження № 2-з/761/34/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Макаренко І.О. розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 (03110, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 1Б, оф. 207, ЄДРПОУ 39306471), Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, б. 43, ЄДРПОУ 21685166), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. (01001, АДРЕСА_4), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А (01001, АДРЕСА_3) про визнання недійсним договору про відступлення право вимоги за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про реєстрацію права власності -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із вищевказаним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23 липня 2007 р. позивач ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень з №1 по №10, №V (групи приміщень №26 в літ. А) загальною площею 111,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.07.2007 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №4513, що зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 23.07.2007 року, реєстраційний №2232980.

30 листопада 2017 року, позивачу стало відомо, що 28 листопада 2017 року належне йому вищевказане нерухоме майно передано у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та зареєстрований в реєстрі за №22870.

Зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», яке стало Іпотекодержателем відповідно до договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 23.07.2007 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. зареєстрований за №27635, було здійснено продаж належного позивачу нерухомого майна, чим порушено його майнові права як володільця.

Позивач вважає, що належні йому нежитлові приміщення вибули з його власності у протиправний спосіб, а укладені договори є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Одночасно із поданням позову, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на нежитлові приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №26) (в літ. А), загальною площею 111,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5, а також заборонити ОСОБА_2 проводити будь-які дії з вищевказаними нежитловими приміщеннями, а саме проводити ремонтні роботи, перепланування, здавати в оренду та інше.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості захисту прав позивача та утруднить виконання рішення суду.

На підтвердження чого, позивачем було надано скріншоти з бевсторінок, з яких вбачається, що спірні нерухомі приміщення виставлені в мережі інтернет на продаж, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Так, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Враховуючи викладене, з наведених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що предмет позову по даній справі щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого володіння та заявлений позивачем захід забезпечення позову в частині накладення арешту на вказані приміщення, є взаємопов'язаний з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача за захистом яких він звернувся до суду.

Позивачем обґрунтовано наявність зв'язку між одним із заходів до забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача. Невжиття заходу до забезпечення позову може призвести до того, що ухиляючись від майбутнього виконання рішення суду у даній справі, відповідач зможе відчужити спірне майно на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.

При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті, не призведе до суттєвого обмеження прав відповідача на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Враховуючи предмет даного позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні щодо забезпечення позову, їх розумність та адекватність, наявність зв'язку між заходом до забезпечення позову (накладення арешту на квартиру) та предметом позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення право вимоги за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про реєстрацію права власності, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе накласти арешт на нежитлові приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №26) (в літ. А), загальною площею 111,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5.

Щодо вимог позивача щодо заборони ОСОБА_2 проводити будь-які дії з вищевказаними нежитловими приміщеннями, а саме проводити ремонтні роботи, перепланування, здавати в оренду та інше, суд вважає її необґрунтованою та неконкретизованою, такою що не підлягає задоволенню.

Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.

Накласти арешт на нежитлові приміщення з №1 по №10, №V (групи приміщень №26) (в літ. А), загальною площею 111,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_5.

Дані про стягувача: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн НОМЕР_1, який проживає за адресою: 03110, АДРЕСА_1.

Дані про боржника: ОСОБА_2, іпн НОМЕР_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Роз'яснити відповідачам по справі, що згідно із вимогами ч. 6 статті 154 ЦПК України вони мають право подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову, яке вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову один рік.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

СУДДЯ