Постанова № 71719223, 18.01.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/5428/17-ц Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/211/2018 Доповідач у суді апеляційної інстанції : Прокопчук Н.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :головуючого: судді-доповідача: ПрокопчукН.О.

суддів: Саліхова В.В., Семенюк Т.А.,

при секретарі: Булах А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_4

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року

в цивільній справі за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інни Вікторівни про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 51003751,-

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2017 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Рубель І.В. звернулася до суду з даним поданням. Просила встановити тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_4 шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2017 року подання головного державного виконавця було задоволено, тимчасово обмежено ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язання по виконавчому провадженню № 51003751.

У поданій ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_4 апеляційній скарзі ставиться питання про скасування вказаної ухвали. Вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки висновки суду першої інстанції щодо умисного ухилення боржника від виконання судового рішення не відповідають дійсності. Зазначає, що ОСОБА_4 не перешкоджав виконанню рішення суду, крім того в межах виконавчого провадження було звернуто стягнення на об'єкти нерухомості, які йому належали. Апелянт звертає також увагу на те, що рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий лист, скасовано Постановою ВСУ від 13.03.2017 року. Вважає, що на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню та підстав для обмежень у праві виїзду за межі України ОСОБА_4 на сьогодні немає.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України ( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Інші учасники справи,будучи належним чином повідомленими, у судове засідання не з'явилися. Виходячи з положень ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду справи за їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про тимчасове обмеження громадянина України ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України, без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язання по виконавчому провадженню № 51003751, суд виходив з того, що ОСОБА_4 ухилявся від виконання рішення суду щодо стягнення на користь стягувача у виконавчому провадженні значної суми грошових коштів у якості погашення заборгованості.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця від 04.05.2016 року відкрито виконавче провадження № 51003751 на підставі виконавчого листа № 753/17748/15, виданого 22.04.2016 року. За змістом виконавчого листа суд вирішив стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Український капітал» кредитну заборгованість по Кредитному договору № 04свкл-08 від 25.01.2008 року у загальному розмірі - 856 748 доларів США 02 центи, що в гривневому еквіваленті станом на 19.10.2015 року по курсу НБУ складає - 18 248 732 гривні 83 копійки, з яких: 756 836 доларів США 53 центи, що в гривневому еквіваленті станом на 19.10.2015 року по курсу НБУ складає - 16 312 318 гривень 09 копійок; 90 911 доларів США 49 центів, що в гривневому еквіваленті станом на 19.10.2015 року по курсу НБУ складає - 1 936 414 гривень 74 копійки.

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 51003751 боржнику встановлено семиденний строк з дати винесення цієї постанови для самостійного виконання рішення суду. У наданий строк боржник рішення не виконав, про причини такого невиконання державного виконавця не повідомив.

04.05.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Постановою державного виконавця від 28.09.2016 року звернуто стягнення на доходи боржника, який працевлаштований у ТОВ «Трейд» у розмірі 20%, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Постановою державного виконавця від 28.09.2016 року оголошено розшук майна боржника транспортні засоби: Hyundai HD 65, 2008 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, Lexus GX 470, 2007 р.в., д.н.з. НОМЕР_2.

Постановою державного виконавця від 28.09.2016 року з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 1 824 873,28 грн.

28.09.2016 року та 17.01.2017 року державним виконавцем на адресу боржника направлено вимоги щодо виконання рішення суду, які боржником проігноровані.

В ході виконавчого провадження з'ясовано, що божник є власником нежитлової нерухомості: нежилих приміщень в літ А з № 1 по № 8, № IV (групи приміщень 83-а), загальною площею 87,55 кв.м.; нежилих приміщень в літ. А, підвал площею 182,3 кв.м., які в ході виконавчого провадження описані державним виконавцем та на них накладено арешт. Їх передано на примусову реалізацію, проте, згідно висновків про вартість майна, рішення суду не може фактично бути виконаним за результатами реалізації.

Згідно даних ДМС України боржник документований двома паспортами громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно інформації ДПС України боржник неодноразово виїздив за межі України.

В оскаржуваній ухвалі суд зазначив, що надані копії матеріалів виконавчого провадження № 51003751 беззаперечно свідчать про обізнаність боржника ОСОБА_4 про наявність відкритого виконавчого провадження. Так, матеріали провадження містять непоодинокі заяви та розписки представників боржника про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Крім того, 17.01.2017 року державним виконавцем складено акт про відмову представника боржника ОСОБА_6 від отримання вимоги державного виконавця для передачі боржнику.

Суд першої інстанції надійшов до висновку, що боржник ОСОБА_4 дій, спрямованих на виконання обов'язку, покладеного на нього рішенням суду, не вчиняє, хоча виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (йому на праві власності належать об'єкти нерухомості, два транспортних засоби, він працевлаштований в ТОВ «Трейд»), а відтак, він має змогу виконати зобов'язання частково або навіть у повному обсязі, але не робить цього без поважних причин, і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до п. 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня. З погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите в Законі України «Про виконавче провадження», позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04.05.2016 року було відкрито виконавче провадження № 51003751.

04.05.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

28.09.2016 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту майна боржника.

28.09.2016 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; винесено постанову про розшук майна боржника; винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника.

12.10.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У ході примусового виконання рішення суду відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС України було направлено документи щодо проведення реалізації майна боржника, описаного та арештованого державним виконавцем.

З вищевказаного не вбачається, що боржник ОСОБА_4 ухилявся від виконання обов'язків та перешкоджав державному виконавцю у здійсненні заходів щодо примусового виконання рішення суду.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 ухилявся від виконання рішення суду щодо стягнення на користь стягувача у виконавчому провадженні значної суми грошових коштів у якості погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких доказів, які б давали підстави для висновку про те, що боржник ухиляється від виконання рішення суду.

У апеляційні скарзі апелянт зазначає про те, що в ході примусового виконання рішення суду було звернуто стягнення на об'єкти нерухомості, які належали боржнику ОСОБА_4, до постановлення оскаржуваної ухвали про обмеження його у праві виїзду за межі України. Дані обставини підтверджуються Постановами про зняття арешту з майна від 24.02.2017 року, з яких вбачається, що майно ОСОБА_4 було реалізовано.

Крім того, апелянт вказує, що Постановою Верховного суду України від 13.03.2017 року у справі № 6-224цс17 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.11.2015 року, на підставі якого було видано виконавчий лист № 753/17748/15- скасовано,що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Вказане свідчить про те, що наразі відсутні підстави для тимчасового обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, до виконання зобов'язання по виконавчому провадженню № 51003751.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також за недоведеності обставин, що боржник злісно ухилявся від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням,колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні подання.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року)України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року.

Прийняти нову постанову наступного змісту: У задоволенні подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інни Вікторівни про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_4 у виконавчому провадженні № 51003751 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 22.01.2018 року