Рішення № 71715091, 22.01.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1839/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузьменко Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, -

встановив:

01 грудня 2017 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до державної установи "Білозерська виправна колонія (№ 105)" (далі - відповідач) з позовними вимогами про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме:

- стягнути з державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" (код ЄДРПОУ 08564713) на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 13553,87 грн;

- стягнути з державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" (код ЄДРПОУ 08564713) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4361,22 грн;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" у місячний строк з моменту набуття судовим рішенням законної сили подати до Херсонського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

Ухвалою суду від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративний справі та призначено справу до судового розгляду на 19 грудня 2017 року.

19 грудня 2017 року, через відсутність доказів повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, розгляд справи відкладено на 18 січня 2018 року.

Позовна заява обґрунтована тим, що на думку позивача їй виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні не у повному обсязі. Позивач вважає, що вона набула право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки її вислуга років становить 11 років 11 місяців 00 днів в календарному обчисленні. З посиланням на норми Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей (затверджений постановою КМ України №393 від 17.07.1992 року) обґрунтовує правомірність своїх вимог.

Позивач 19 грудня 2017 року подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач письмових заперечень на адміністративний позов не надав, про свою правову позицію суд не повідомив.

18 січня 2018 року представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч.2 ст.12 КАС України).

Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України (ч.6 ст.12 КАС України).

З урахуванням викладеного, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч.9 ст.205 КАС України).

Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено.

Позивач у період з 01.03.2007 року по 31.10.2017 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що підтверджується записами в трудовій книжці АВ№294897.

Згідно наказу №64 о/с від 27.10.2017 року "Про звільнення" позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з 06.11.2017 року у відповідності до п.7 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Даним наказом також встановлено, що ОСОБА_1 має вислугу років у календарному обчисленні 11 років 10 місяців 00 днів, у пільговому обчисленні 15 років 5 місяців 20 днів.

Згідно з довідкою Державної установи «Білозерська виправна колонія (№105)» №29/4-3675 від 09.11.2017 року грошове забезпечення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора ІГЗ, майора внутрішньої служби, за останні два місяці становить 7263,78 грн, з них до сплати 7082,18 грн.

Відповідач не виплатив позивачу одноразову допомогу при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки його вислуга років складає 11 років 10 місяців 00 днів, а не 23 календарних роки та 6 місяців, як передбачено п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Не погоджуючись з позицією відповідача позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби регулюється, зокрема, статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до частини другої якої особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці третьому пункту 10 постанови N 393, згідно з яким військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 постанови N 393 не пов'язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію, як не пов'язують таку виплату з набуттям права на пенсію і норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що одноразова грошова допомога особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини має разовий характер. Право на її одержання пов'язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням зі служби, зокрема, з указаних підстав. Тому ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 17.03.2015 року № 21-80а15.

За приписами пункту 18.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222, одноразова грошова допомога особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби, нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що були їм нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 09.11.2017 року № 29/4-3675, останнім повним відпрацьованим календарним місяцем є жовтень 2017 року, за який позивачу нарахована сума грошового забезпечення у розмірі 4928,70 грн.

Виходячи з викладеного, 25 % місячного грошового забезпечення складає 1232,18 грн. (4928,70 грн. х 25 %).

Отже, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті позивачу за 11 повних відпрацьованих календарних років становить 13553,98 грн. (1232,18 грн. х 11 років).

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В даному випадку між сторонами відсутній спір про розмір належних позивачу виплат, доказів протилежного сторони суду не надали.

Позивача було звільнено 31 жовтня 2017 року (про що міститься запис в трудовій книжці), а належну суму одноразової грошової допомоги при звільненні їй виплачено не було.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при звільненні позивача повинен був сплатити всі належні їй суми в день звільнення та в зв'язку з несвоєчасною сплатою зазначених сум необхідно застосувати вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацом 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року №6-648цс15.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні з 01.11.2017 року по 24.11.2017 року (відповідно до довідки відповідача №29/4-3675 від 09.11.2017 року), розрахована з середньоденної заробітної плати позивача складає 3040,74 грн. (168,93 грн середньоденного заробітку * 18 робочих днів періоду між 01 листопада 2017 року по 24 листопада 2017 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні коштів є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню, проте позивач не вірно зазначив суму до стягнення в адміністративному позові (4361,22 грн).

Стосовно позовних вимог про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення то суд звертає увагу позивача на приписи ст.382 КАС України.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, до того ж цей захід не може бути викладено в якості самостійної позовної вимоги. З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України)

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Позивач належними доказами підтвердив правомірність частини своїх вимог.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 6 ,9, 12, 14, 44, 229, 241 - 246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" (75032, Херсонська область, Білозерський район, с. Дар'ївка, тел. (0552)393942, факс 0554745284, електронна пошта bvk105@ukr.net, код ЄДРПОУ 08564713) на користь ОСОБА_1 (73000, Херсон, АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_1) суму невиплаченої одноразової грошової допомоги в розмірі 13553,98 грн.

Стягнути з державної установи "Білозерська виправна колонія (№105)" (75032, Херсонська область, Білозерський район, с. Дар'ївка, тел. (0552)393942, факс 0554745284, електронна пошта bvk105@ukr.net, код ЄДРПОУ 08564713) на користь ОСОБА_1 (73000, Херсон, АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 3040,74 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кузьменко Н.А.

кат. 12.3.