Постанова № 71677571, 16.01.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/1031/16 Головуючий у 1-й інстанції Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/778/81/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на нерухоме майно, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання правочину недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 09 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» укладений договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 322-34п-08нкл. Згідно Договору кредиту ОСОБА_3 отримала кредит в межах максимального ліміту заборгованості до 217000,00 грн., зі сплатою 14,50 % річних.

Крім того, для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником боргових зобов'язань за Договором кредиту між ОСОБА_4 та позивачем 09 січня 2008 року був укладений Іпотечний договір № 322-34п-08і.

Згідно Іпотечного договору ОСОБА_4 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: будинок жилий загальною площею 102,1 кв.м. та земельна ділянка площею 0,2044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1), які належать Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності та державного акту на право власності на землю.

У зв'язку з порушенням умов Договору кредиту станом на 16 вересня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 перед Банком за Кредитним договором становить 788598,68 грн., а саме: борг за кредитом - 205402,10 грн.; борг за відсотками - 315757,67 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 29172,04 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 104798,21 грн.; розмір інфляційних витрат за кредитом - 28320,22 грн.; розмір інфляційних витрат за відсотками - 105148,45 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 788598,68 грн., а також звернути стягнення на предмет іпотеки.

В квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання правочину недійсним, в якому зазначала, що однією з істотних умов кредитного договору є визначення та обумовлення процентної ставки за користування кредитом.

Пунктом 1.1.1. Кредитного Договору визначено надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 14,5 % річних та комісії, вказаних в цьому договорі в межах максимального ліміту заборгованості до 217000,00 грн.

Згідно графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору, позивач сплачує кошти разом з процентами та комісією за користування кредитом рівним сумами. Однак, з вказаного графіку незрозумілим є розрахунок процентів та комісії оскільки останній не містить окремої графи, яка б несла інформацію позичальнику, які суми коштів сплачуються за користування кредитом.

Пунктом 2.1. Постанови №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування а сукупну вартість кредиту» передбачено,- «Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту.

Окрім цього вказаними Правилами передбачено, що Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів,тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

В Договорі № 332-34п-08нкл укладеного Позивачем та Відповідачем 09.01.2008 року не зазначено жодної супутньої послуги, яка надавалась при отриманні кредиту, не надано розрахунку процентів та комісії за користування кредитом, а отже позивачу не надано повну інформації про умови кредитного договору.

Крім цього, Додатковою угодою №2 про внесення змін до Договору про надання не відновлюваної кредитної лінії № 332-34п-08нкл від 09.01.2008 року було внесено зміни до п. 1.1.1. кредитного договору яким процентну ставку було підвищенодо22 (двадцяти двох) процентів річних.

Кредитним договором укладеним позивачем та відповідачем не передбачено зміну процентної ставки, а отже остання є незмінною, а дії відповідача незаконними та нікчемними.

З викладених обставин вбачається, що ОСОБА_3 не була надана інформація, щодо орієнтованої вартості кредиту, реальної ставки кредиту, оскільки остання не визначена в графіку погашення кредиту окремим розрахунком.

На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом з посиланням на положення ст. ст. 229, 230 ЦК України просила суд, визнати недійсним Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 332-34п-08нкл від 09.01.2008 року укладений між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 12 квітня 2017 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» борг за кредитом - 205402,10 грн., борг за відсотками - 315757,67 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 29172,04 грн., пеню за несвоєчасне повернення відсотків - 104798,21 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом - 28320,22 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 105148,45 грн., а всього 788598,68 грн.

Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 102,1 кв.м. та земельну ділянку площею 0,2044 га., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1), який належить на праві власності ОСОБА_4, для погашення боргу перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 322-34п-08нкл від 09.01.2008 року в розмірі 788598,68 грн., який складається з наступного: борг за відсотками - 315757,67 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 29172,04 грн., пеню за несвоєчасне повернення відсотків - 104798,21 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом - 28320,22 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками - 105148,45 грн., шляхом його продажу на публічних торгах.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 11828,98 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити.

ПАТ «Укрсоцбанк», будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ( судової повістки) ( а.с.113 т. 2), до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст. 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності ПАТ «Укрсоцбанк», який не прибув в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судом встановлено, що 09 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» був укладений договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 322-34п-08нкл. Згідно Договору кредиту Банк наддав, а ОСОБА_3 отримала кредит в межах максимального ліміту заборгованості до 217 000 гривень, зі сплатою 14,50 % річних. Строк повернення кредиту зазначено 08.01.2023 року (а.с.17-23).

18.06.2009 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду № 2 про внесення змін до Договору про надання не відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої сторони дійшли до взаємної згоди внести зміни до умов кредитування визначених кредитним договором, зокрема досягнуто згоди щодо збільшення суми кредиту до 239 732,55 грн., змінено схему погашення заборгованості за визначеним щомісячним графіком, збільшено термін користування кредитом до 08.01.2028 року та внесені інші зміни (а.с. 24-30).

Для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником боргових зобов'язань за Договором кредиту між ОСОБА_4 та позивачем 09 січня 2008 року був укладений Іпотечний договір № 322-34п-08і.

Згідно Іпотечного договору ОСОБА_4 було передано в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: будинок жилий загальною площею 102,1 кв.м. та земельна ділянка площею 0,2044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1) які належать Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності та державного акту на право власності на землю. (а.с. 33-38).

18.06.2009 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено Додатковий договір № 1 до іпотечного Договору № 322-34п-08і від 09.01.2008 року (а.с. 39-42).

Відповідно до п.п. 2.4.3. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пред'являючи позов, ПАТ «Укрсоцбанк» посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 16.09.2015 року становить 788 598,68 гривень, а саме: борг за кредитом - 205402,10 гривень; борг за відсотками - 315757,67 гривень;пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 29172,04 гривень; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 104798,21 гривень; розмір інфляційних витрат за кредитом - 28320,22 гривень; розмір інфляційних витрат за відсотками - 105148,45 гривень (а.с. 8-16), та яку позичальник і його майновий поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Частиною 3 ст. 33 зазначеного Закону встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При розгляді справи про звернення стягнення на предмет іпотеки суду слід визначити загальний розмір заборгованості, усі складові цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, зазначити обґрунтованість їх нарахування, а також початкову ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-1168цс15 від 11 червня 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), правильно визначили розмір кредитної заборгованості з усіма її складовими, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».

Водночас, суд першої інстанції ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах, не зазначив початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку"

Відповідно до звіту № ВА171030-004 про незалежну оцінку вартості предмета іпотеки висновку ТОВ « БІЗНЕС АССІСТ» від 30 жовтня 2017 року ринкова вартість жилого будинку загальною площею 102,1 кв.м. та земельної ділянки площею 0,2044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1) які належать Іпотекодавцю на праві приватної власності становить 508375 грн.

Представник ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не заперечує проти початкової ціни предмета іпотеки зазначеної у вищезазначеному звіті від 30 жовтня 2017 року.

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому воно підлягає зміні доповнивши п. 3 резолютивної частини судового рішення із зазначенням початкової ціни іпотечного майна в розмірі 508375 грн. для його подальшої реалізації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним на підставі ст. ст. 229, 230 ЦК України.

За змістом статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Підписавши попередню інформацію по умови кредитування фізичних осіб від 10 грудня 2007 року позичальник усвідомлювала та гарантувала, що умови цього договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними і справедливими. В цій інформації містяться всі умови споживчого кредитування у ПАТ «Укрсоцбанк» та орієнтовна сукупна вартість кредиту ( а.с. 7-10 т. 2) (відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року), що підтверджується ознайомленням позичальника з умовами кредитування, які є невід'ємною частиною цього договору, та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана позичальнику інформація є повною, необхідною, достовірною та своєчасною.

Також в додатку № 1 та № 2 до Кредитного договору міститься розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, який власноруч підписала ОСОБА_3 ( а.с. 24- 30) будь яких заперечень та непорозумінь на час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього від ОСОБА_3 не надходило.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що на момент укладення кредитного договору, до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови договору. Банк виконав належним чином взяті на себе обов'язки, перерахував на рахунок позичальника кредитні кошти. Кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Відповідач за зустрічним позовом надав позивачу документи, які передували укладенню договору споживчого кредиту, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графік погашення кредиту, які підписані останньою та містять повну інформацію стосовно умов кредитування.

При цьому суд дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсними відповідно до положень ст. ст. 229, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку, оскільки ОСОБА_3 не довела введення її в оману під час укладення договору, так як перед їх підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та додаткових угод до нього та власноручно їх підписала.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 2 грудня 2015 № 6-1341цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, оскільки позивач своїх вимог не довела, що є його процесуальним обов'язком правильно застосувавши положення статей 229, 230 ЦК України.

Крім того, суд обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи (ч. 6 ст. 147 ЦПК України), оскільки він містить відповіді на питання, які не належать до економічних експертиз та складений без врахування сплачених позивачем сум та додаткових угод до кредитного договору..

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційні скарзі, були предметом дослідження судами першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 квітня 2017 року у цій справі змінити, доповнивши п.3 резолютивної частини рішення після слів « шляхом його продажу на публічних торгах» «з початковою ціною іпотечного майна в 508375 гривень».

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено 22.01. 2018 р.

Головуючий

Судді: