Ухвала суду № 7166560, 27.10.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2009 року№ К-8031/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Костенка М.І.

при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 року

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2007 року

у справі № 2-а-4069/07

за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля»

до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року Державне підприємство «Макіїввугілля» (далі позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Шахтарської ОДПІ (далі відповідач) від 07.06.2007 року № 0001911543/0/1292, № 0001901543/0/1291.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін, а скаргу податкової інспекції - без задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Предметом позову є податкові повідомлення-рішення відповідача від 07.06.2007 року № 0001911543/0/1292 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку на 89 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання із земельного податку в сумі 1019,15 грн. та № 0001901543/0/1291 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку на 121 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання із земельного податку в сумі 4390,92 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта невиїзної документальної перевірки № 492/15/32442295 від 18.05.2006 року, яким встановлено порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з плати за землю юридичних осіб.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом зазначено норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон № 2181-ІІІ).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що строки сплати земельного податку встановлені спеціальним законом, яким є Закон України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ « Про плату за землю» (далі Закон № 2535-ХІІ), а тому податковий орган при наявності спеціального закону неправомірно застосував до спірних правовідносин Закон № 2181-ІІІ в частині застосування фінансових санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань.

Залишаючи без змін постанову окружного адміністративного суду, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про правильне вирішення судом першої інстанції спору по суті, однак виходив з інших мотивів та встановлених ним фактичних обставин справи, які слугували підставою для задоволення позовних вимог позивача.

Зокрема, судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнано помилковим висновок суду першої інстанції щодо превалювання положень Закону № 2535-ХІІ над положеннями Закону № 2181-ІІІ щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку та визначення базового звітного періоду для сплати земельного податку 1 рік.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Як вказано вище, спірні штрафні санкції було застосовано відповідачем відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобовязання зі сплати земельного податку.

Згідно преамбули Закону № 2535-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 25 Закону № 2535-ХІІ за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 2535-ХІІ за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону № 2181-ІІІ визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону № 2535-ХІІ та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону № 2181-ІІІ є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон № 2535-ХІІ є загальною з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на наведене, висновок окружного адміністративного суду у цій справі щодо превалювання Закону № 2535-ХІІ над положеннями Закону № 2181-ІІІ щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунків з земельного податку є помилковим.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно платіжних доручень позивачем самостійно визначено призначення платежів, що зазначено у цих документах. Згідно висновків податкової інспекції про порушення строків внесення оплати, саме ці платіжні доручення були враховані податковим органом при визначенні порушених строків сплати земельного податку.

Зокрема, встановлено, що відповідачем суми сплати за платіжними дорученнями № 738 від 01.03.2006 року (спрямованість платежу січень 2006 року), № 6045 від 30.12.2005 року (спрямованість платежу листопад 2005 року) враховані не за спрямованістю, визначеною позивачем, а за вересень, жовтень, листопад 2005 року, серпень, вересень 2005 року відповідно.

Податкова інспекція вважає, що зарахування сум, сплачених позивачем, в рахунок сплати податку за минулі періоди, було здійснено правомірно у відповідності до вимог пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ.

Однак суд апеляційної інстанції, проаналізувавши норми Конституції України, Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» та Закону № 2181-ІІІ, дійшов нормативно обґрунтованого висновку, що діючим законодавством не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, без згоди платника податків, змінювати призначення платежу, визначене платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

Наведене вище дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не сплачував податкові зобовязання за прострочення сплати яких відповідачем на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ нараховані спірні суми штрафних санкцій. А відтак несплата платником узгодженої суми податкового зобовязання виключає підстави для нарахування штрафних санкцій на підставі вказаної правової норми.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Шахтарської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постановлені у справі судові рішення залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.04.2008 року та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Костенко М.І.