Постанова № 71625745, 21.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/6956/17 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/6744/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Бойко С.М., Левика Я.А.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: позивача ОСОБА_2 її представника ОСОБА_3, представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Тістика Ф.Б., представника ТзОВ ФК «Форінт» Сінчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Львівської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Публічного акціонерного товариства «КристалБанк» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення прав за іпотечними договорами,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалу оскаржила позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з ухвалою, вважає її такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Постановлючи ухвалу, суд не врахував того, що існує реальна загроза розпорядитися майном позивача, оскільки іпотекоджержатель-відповідач -3 в будь-який момент в позасудовому порядку може звернути стягнення на предмет іпотеки за договором про відступлення права вимоги, який позивачем оскаржується в судовому порядку. Вказані обставини призведуть до нових позовів або взагалі зроблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідно до ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, що в даному випадку може мати місце. Звертає увагу, що обраний вид забезпечення спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Тістика Ф.Б., пояснення представника ТзОВ ФК «Форінт» Сінчук С.В., вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

З матеріалів справи, судом встановлено, що 29.08.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ ««Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Генеральний кредитний договір №107. В рамках цього договору укладений кредитний договір №010/08-3/3138/в, згідно з яким банк надав кредит в розмірі 395000 доларів США із строком погашення до 28.08.2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29.08.2007 року укладений іпотечний договір за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме :

-нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1;

-земельна ділянка, площею 0,4215 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1;

-земельна ділянка, площею 2,4060 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

24.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Кристал Банк» укладений договір факторингу за яким були відступлені зобов'язання за кредитним договором №010/08-3/3138/в від 29.08.2007 року.

25.05.2017 року між тими самими сторонами був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2

25.05.2017 року між ПАТ «Кристал Банк» та ТОВ «ФК «Форінт» було укладений наступний договір факторингу, за умовами якого ПАТ «Кристал Банк» відступило право вимоги ТОВ ФК «Форінт» за наведеним вище кредитним договором та договором іпотеки укладеним з ОСОБА_2

Звертаючись з позовом позивач просить визнати недійсними договори факторингу з підстав передбачених ч.1 ст.215 ЦК України.

Крім цього, в порядку забезпечення позову позивач просила накласти арешт на належне їй на праві власності майно, яке перебуває в іпотеці, а саме: будівлі та споруди за адресою: Львівська обл., м.Стрий, вул.Промислова, 1 та земельні ділянки за адресою: Львівська обл., м.Стрий, вул.Промислова, 1.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд виходив з того, що позивачем не подано жодного належного доказу на підтвердження того факту, що не застосування заходів забезпечення позову може призвести до порушення її прав та інтересів, а доводи, що відповідач 3 може звернути стягнення на належне їй майно є лише припущенням, що не відповідає вимогам ч.4 ст.60 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, враховуючи такі вимоги чинного законодавства.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.1 ч.1,ч.3 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

За положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником майна, таке відповідно до договору іпотеки перебуває у його володінні та користуванні, а арешт відповідно до ст.150 ЦПК України може бути накладений лише на майно відповідача.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що підстав для забезпечення позову немає, вірно врахувавши, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів які б підтверджували необхідність вжиття заходів забезпечення позову, та що може бути утруднене чи неможливе виконання рішення суду по справі та відновлення прав позивача у разі задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є правильними та ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Твердження в апеляційній скарзі про невідповідність ухвали вимогам закону спростовуються вищенаведеним, а відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,383,384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: С.М.Бойко

Я.А.Левик