Постанова № 71585926, 12.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/87/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач :Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 рокуСправа № 127/13998/17м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Медвецького С.К., Сала Т.Б.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Істок» про захист прав споживача, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Козачука Михайла Васильовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року (головуючий суддя Вохмінова О.С.), ухвалене в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області , -

в с т а н о в и л а :

В липні 2017 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 03 червня 2016 року між кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ДКВ-2359, відповідно до якого позичальник отримав кредит в сумі 25 000 грн. на строк до 02 червня 2017 року, із відсотковою ставкою за користування кредитом - 0,001% річних (п.2.5). Плата за надання кредиту становить 40,999% щорічно (п.2.7). Загальна вартість кредиту для позичальника складається з нарахованих відсотків, плати та витрат, які понесе кредитор на повернення простроченої заборгованості у разі її виникнення. Плата за надання кредиту встановлена відповідно до ст. 19, ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про кредитні спілки», п. 5.1 Статуту КС, п.2.7 договору. В позові зазначено, що відповідач використав кредитні кошти, але не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання і не погасив борг. Остання оплата була здійснена 07 березня 2017 року. У зв'язку з порушенням відповідачем умов п. 6.1, 6.2 кредитного договору йому був направлений за адресою місця реєстрації лист-попередження про наявність заборгованості з вимогою про погашення кредиту, однак в усній формі відповідач повідомив, що заборгованість погашати не буде. Позивачем вказано, що станом на 30 червня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 перед спілкою становить 9 020,98 грн., яка складається з: тіла неповернутого кредиту - 6 364,84 грн., плати за надання кредиту - 2 415,09 грн., суми відсотків за користування кредитом - 0,26 грн., суми інфляційних нарахувань - 193,16 грн., 3% річних - 47,63 грн., а тому просив стягнути вказану суму заборгованості з відповідача.

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, посилаючись на те, що він погодився отримати кредит в КС «Істок» на вигідних умовах - за ставкою 0,001% річних, однак не звернув уваги, що п.2.7 договору було передбачено плату за надання кредиту в розмірі 40,999% щорічно. Одночасно із підписанням договору за нав`язливою пропозицією представника КС він підписав додатковий договір, в п.1 якого передбачено внесення змін до п.2.7 основного договору і зазначено, що плата за надання кредиту становить 163,9% щорічно. Вважає, що плата за надання кредиту в розмірі 40,999% не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ст. 11 Закону кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, що не є послугою у визначенні цього закону, тобто, умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою, є нікчемною. За таких підстав він повинен був сплачувати значно менші суми щомісячних платежів (без включення в них плати за надання кредиту), а оскільки він сплатив всього 26 442 грн., то повністю погасив кредит і відсотки. Крім того, зазначив, що Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період. ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року, ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено п. 15 та встановлено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Оскільки він є військовослужбовцем, просив зобов'язати КС «Істок» не нараховувати йому плату за надання кредиту за договором від 03 червня 2016 року №ДКВ-2359, а раніше сплачену плату за надання кредиту зарахувати як погашення заборгованості за тілом кредиту, а також просив стягнути з кредитної спілки на його користь судові витрати - 2000 грн. за надання правової допомоги.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 листопада 2017 року позов КС «Істок» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КС «Істок» (код ЄДРПОУ 26364449) суму боргу по кредитному договору №ДКВ-2359 від 03 червня 2016 року в розмірі 9 020,98 грн..

Вирішено питання про судові витрати.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Козачук М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позовом задовольнити, при цьому зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини.

Представник КС «Істок» в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимогами ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи первісний позов, районний суд виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, районний суд виходив з того, що підстав для визнання пунктів кредитного договору нікчемними немає і на момент укладення кредитного договору, а також в період його дії і виконання позичальником, особливий період в Україні не діяв, відтак відсутні підстави для його звільнення від сплати відсотків і плати за надання кредиту.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 звернувся до КС «Істок» із заявою на отримання кредиту в розмірі 25 000,00 грн. для ремонту автомобіля на строк 12 місяців.

03 червня 2016 року між КС «Істок» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ДКВ-2359, відповідно до умов якого позичальник отримав споживчий кредит в сумі 25 000,00 грн. на строк до 02 червня 2017 року, із відсотковою ставкою за користування кредитом - 0,001% річних (п.2.5).

Пунктом 2.7. кредитного договору визначено, що плата за надання кредиту становить 40,999% щорічно.

Крім того, умовами кредитного договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором становить 10 років; графік повернення кредиту та сплати зобов'язань є додатком до кредитного договору від 03 червня 2016 року; сукупна вартість кредиту для позичальника становить 10 221,93 грн..

25 квітня 2017 року між сторонами укладено додатковий договір №1 до кредитного договору, згідно якого плата за надання кредиту становить 163,9% щорічно.

З матеріалів справи видно, що кредитна спілка надала ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 25 000,00 грн., однак відповідач виконував умови договору до березня 2017 року включно, частково погасив суму кредиту, а в подальшому виконання зобов'язань за кредитним договором було припинено.

Відповідно до вимог ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вимогами ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що ОСОБА_2 сплатив кредит в сумі 18 635,16 грн., відтак заборгованість становить 8 780,19 грн. і складається із заборгованості по тілу кредиту - 6 364,84 грн., плати за надання кредиту - 2 415,09 грн., відсотків - 0,26 грн..

Також, судом першої інстанції встановлено, що плата за надання кредиту нарахована виходячи зі ставки - 40,999% щорічно, за умовами додаткового договору плата ОСОБА_2 не нараховувалась.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із наданого розрахунку вбачається, що прострочення за договором виникло з квітня 2017 року, а тому сума боргу за період порушення грошового зобов'язання, яка підлягає сплаті за цей період становить 47,63 грн. - 3% річних від простроченої суми та 193,16 грн. - сума витрат від інфляції.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням положень укладеного договору дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог КС «Істок» з урахуванням того, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконує належним чином і має заборгованість перед кредитною спілкою, яка підлягає стягненню.

Звернувшись в суд із зустрічним позовом, ОСОБА_2 заявлено вимогу про захист прав споживача, зобов'язання вчинити дії, мотивовану тим, що встановлення плати за надання кредиту суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а також Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Пунктом 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п. 2.7 кредитного договору визначена плата за надання споживчих коштів, а такі дії кредитної спілки є фінансовою послугою, відтак визначення плати є законним.

Вимогами ст.ст. 19, 21 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що спілка надає кредитні кошти на умовах їх платності. Розмір плати за надання кредиту кредитна спілка встановлює самостійно.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є членом кредитної спілки з 2008 року, був ознайомлений із Положенням та Статутом кредитної спілки, зобов`язувався виконувати їх умови і сплачував пайові внески.

Крім того, він був ознайомлений з умовами договору, його сукупною вартістю, і погодився, що вартість в договорі чітко визначена і є прийнятною. Також позичальник повідомив, що він є дієздатним, волевиявлення є вільним і відповідає його внутрішній волі, він не перебуває під впливом тяжкої для нього обставини, а документи, що подав для отримання кредиту, є достовірними та відображають реальний фінансовий стан позичальника та його родини.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності підстав для визнання нікчемним п. 2.7 кредитного договору.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, має статус учасника бойових дій, відтак на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Відповідно до п. 3 Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов'язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 становила 45 діб: з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року.

Указом Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України №1240-VІІ від 06 травня 2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України №1240-VІІ від 06 травня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07 травня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 становила 45 діб: з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.

Указом Президента України від 21 липня 2014 року №607/2014, який затверджено Законом України від 22 липня 2014 №1595-VІІ, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України від 22 липня 2014 №1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 24 липня 2014 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607/2014 становила 45 діб: з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року №15, який затверджено Законом України від 15 січня 2015 №113-VІІІ, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України від 15 січня 2015 №113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 20 січня 2015 року, отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Згідно Указу Президента України від 25 березня 2016 року №115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15» вирішено провести у березні-квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період: - призваних відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 «Про часткову мобілізацію» і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року №328 «про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року №607 «Про часткову мобілізацію»; - призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію».

Крім того, указ про демобілізацію останньої, шостої черги мобілізованих, було ухвалено 26 вересня 2016 року, згідно з яким у жовтні закінчилось звільнення в запас військовослужбовців за призовом під час мобілізації на особливий період.

На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови в задоволенні заявленого зустрічного позову, оскільки підстав для звільнення позичальника від сплати відсотків і плати за надання кредиту немає, адже на момент укладення кредитного договору, а також в період його дії і виконання позичальником ОСОБА_2, особливий період в Україні не діяв.

Викладені в апеляційній скарзі твердження про те, що плата за надання кредиту, визначена в п. 2.7 договору є нікчемною в розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки правовідносини, які склались між сторонами регулюються в тому числі і Законом України «Про кредитні спілки», при цьому даним законом передбачене право кредитної спілки самостійно встановлювати розмір плати за користування кредитами, наданими кредитними спілками, відтак КС «Істок» скористалась своїм правом щодо нарахування такої плати.

Посилання на дію особливого періоду в період укладення та виконання умов кредитного договору, не заслуговують на увагу, оскільки особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації та вводиться в дію Указами Президента України та відповідними законами, якими встановлюється тривалість особливого періоду.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08.11.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Козачука Михайла Васильовича залишити без задоволення.

Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ С.К. Медвецький

/підпис/ Т.Б. Сало

Згідно з оригіналом:

Головуючий В.В. Оніщук