Постанова № 71583709, 10.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/10230/17 Головуючий суддя І інстанції Подус Г. С.

Провадження № 22-ц/790/625/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді – Яцини В.Б.

суддів: – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря – Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Трест Житлобуд-1» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним

В С Т А Н О В И Л А :

10.07.2017 року до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом звернулася ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Трест Житло буд-1» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним.

В позовній заяві вона просить визнати недійсним договір кредиту №805/16/13-1/7-43 від 18.10.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і ОСОБА_3. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 вказала, що 18.10.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач – Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та позивачем – ОСОБА_3 було укладено договір кредиту №805/16/13-1/7-43. Вказала про те, що відповідач ПАТ «Укрсоцбанк» приховав від позивача ОСОБА_3 інформацію про відсутність у нього залучених коштів у доларах США і, в такий спосіб ввів її в оману, що є нечесною підприємницькою практикою; не мав права укладати Договір в іноземній валюті, тому як не мав ані індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, ані самої іноземної валюти; не зробив жодної дії, спрямованої на перерахування їй кредиту в іноземній валюті, що свідчить про те, що Договір є неукладений.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню. Вказав, що висновок суду про недоведеність позовних вимог був зроблений без належного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін, без належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, за неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Послався на те, що ОСОБА_3 було введено в оману під час укладання спірного договору. Зазначив, що в ході розгляду справи не було доведено факту видачі кредиту саме у доларах США. Зауважив, що застосовуючи наслідки пропуску позовної давності, судом не було наведено конкретної дати, від якої такий строк має відраховуватись.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 9 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 215 ЦК України визначає такі підстави недійсність правочину:

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом першої інстанції встановлено, що 18.10.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач – Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 805/16/13-1/7-43.

Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Крім того, на момент укладення оспорюваного кредитного договору позичальник ОСОБА_3 не заявляла додаткових умов, щодо яких повинно бути досягнуто згоди. Таким чином, істотними умовами даного договору відповідно до чинного законодавства являються лише ті, які сторони визначили за взаємною згодою укладаючи договір. Банком було видано кредит у повному обсязі у строки, зазначені в договорі, тобто свої обов’язки він виконав належним чином. Факт підписання ОСОБА_3 кредитного договору та подальше його виконання також свідчить про згоду останньої з його умовами.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.10.2016 р. у справі №638/21239/15-ц позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 було задоволено. Даним рішенням було встановлено факт укладення кредитного договору №805/16/13-1/7-43.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що умови кредитного договору відповідають загальним засадам цивільного судочинства, доводи позову про нечесну підприємницьку практику з боку банка при укладенні договору кредиту – не доведені. Крім того, суд вказав, що позивач пропустив загальний трирічний строк звернення до суду з позовом.

Колегія суддів погоджується з основними висновками суду першої інстанції про недоведеність позову.

Так, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що підписуючи спірний кредитний договір, ОСОБА_3 виказала свою згоду і розуміння стосовно всіх умов зазначеного договору.

Пунктом 2.1. спірного договору передбачено, що надання Кредиту здійснюється шляхом видачі Позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті з наступною їх конвертацією (обміном) через операційну касу Кредитора в гривні прийняттям суми в гривнях для перерахуванням на цілі, визначені п. 1.2. цього Договору.

Вказане свідчить, що позивач була обізнана про факт видачі їй грошових коштів за кредитним договором саме у гривнях.

Факт отримання ОСОБА_3 коштів у повному обсязі за Кредитним договором підтверджується копією Заяви про видачу готівки №1 від 18.10.2007, підписаний нею особисто. ( а. с. 31)

Районним судом було доцільно взято до уваги роз’яснення, надані судам у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009, за якими відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним . Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення . Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

У статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до стаття 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 6 ЦК України зазначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»:

1. Нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно:

1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;

4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

3. Забороняються як такі, що вводять в оману:

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;

2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;

3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;

4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;

5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

В матеріалах справи відсутні докази, що свідчить про недоведеність цих підстав позову, що у банку була відсутня необхідна сума іноземної валюти, в якій було укладено договір кредиту, або що він приховав цей факт при укладенні договору. Той факт, що фактично видача кредиту проводилася шляхом зарахування банком на поточний рахунок позивача відповідної суми в гривні, яка складає еквівалент суми кредиту в доларах США вищевказані підстави позову не підтверджує, такий порядок отримання кредиту був узгоджений сторонами при його укладанні, він не суперечить діючому законодавству, тобто позивач не спростував визначену у ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, та не довів, що при цьому сторонами не було дотримані визначені у ст. 203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у тому числі вільне волевиявлення сторін, що у підсумку свідчить про відсутність підстав для застосування вказаної норми ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи скарги цього висновку не спростовують. Дійсно, за недоведеності позову у суду не було підстав посилатися на сплив позовної давності, однак така помилка суду є суто формальною і в цілому не вплинула на законність та обґрунтованість рішення.

Враховуючи викладене, та те, що в цілому суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 15.01.2018

Головуючий –

Судді -