Постанова № 71583704, 10.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/13876/16-ц Головуючий суддя І інстанції Скотар А. Ю.

Провадження № 22-ц/790/257/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді – Яцини В.Б.

суддів: – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря – Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 Мондей про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до кредитного договору ML-701/341/2008 від 03.06.2008, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5, останній отримав кредит у розмірі 68984,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 03.04.2008 між ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якої є трикімнатна квартира за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 145, кв. 101, яка належить на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 В зв’язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором, позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.09.2012 позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 3170998,78 грн., з яких заборгованість за користування кредитом 573982,49 грн., заборгованість за відсотками 139344,00 грн., пеня 2457672,17 грн. 18.03.2011 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до позивача перейшли усі права іпотекодержателя за договором іпотеки. Постановою Господарського суду Харківської області від 20.02.2012 боржника ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, в межах якої реалізовано іпотечне майно за договором ML-701/341/2008. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2014 провадження у справі про визнання ФОП ОСОБА_5 припинено та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений в дію ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.01.2012. Власником іпотечного майна на даний час є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07.12.2015, тобто він є іпотекодавцем за договором іпотеки. Позивач посилається на те, що відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача, тому позивач як іпотекодержатель має право на задоволення своїх вимог за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки. Просить позов задовольнити, звернути стягнення на предмет іпотеки, трикімнатну квартиру № 101 в будинку 145 по Салтівському шосе в м. Харкові, яка належить на праві власності ОСОБА_3, шляхом надання позивачу права продажу та розпорядження предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості з у розмірі 3170998,78 грн., яка встановлена Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.09.2012, передати предмет іпотеки в управління позивача, стягнути з ОСОБА_3 сплачений судовий збір.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_4 Мондей про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в апеляційній скарзі просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, крім того судом неправильно застосовані норми матеріального права, також, судом не було з’ясовано всіх обставин, що мають значення для справи. Вказано, що копії рішень, виготовлені з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, з закритими персональними даними є належним доказом в розумінні ст. 60 ЦПК України. Зауважено, що суди не повинні розглядати зняття обтяження на спірне майно як на підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном. Послались на правову позицію Верховного суду України у справі 6-1685цс16.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.06.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № МL 701/341/2008, згідно з яким ОСОБА_5 отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 68984,00 доларів США строком до 05.06.2023 (т. 1 а. с. 6).

В забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_5 перед ЗАТ «ОТП Банк», 03.06.2008 укладений договір іпотеки (майнова порука) між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 та ОСОБА_4, предметом іпотеки є трикімнатна квартира № 101 в будинку № 145 по Салтівському шосе в м. Харкові, яка належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2004 (т. 1 а. с. 11-13).

03.06.2008 до Єдиного реєстру заборон відчуження внесений запис про реєстрацію обтяження нерухомого майна (т. 1 а.с.14).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2015 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2013 у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставою скасування вказаного рішення про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки стало порушення норм процесуального права, а саме, не залучення до участі у справі нового власника квартири ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 59-60).

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.04.2015 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про перегляд рішення Московського районного суду м. Харкова від 24.12.2013 у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з нововиявленими обставинами. Ухвалою суду встановлено: заявник вважав нововиявленою обставиною те, що на момент пред’явлення позову до суду позивачу не було відомо, що предмет іпотеки фактично належить не відповідачам, а іншій особі ОСОБА_6 і перехід права власності відбувся в процесі ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5 без згоди банку як іпотекодержателя ( т. 1 а. с.61).

Згідно договору дарування від 06.09.2012, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_8 прийняла у дар квартиру № 101 у будинку № 145 по Салтівському шосе у м. Харкові (т. 1 а. с. 71-72).

Згідно договору купівлі-продажу від 05.11.2012, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_6 придбала квартиру № 101 у будинку № 145 по Салтівському шосе у м. Харкові (т. 1 а. с. 68-69).

Згідно договору купівлі-продажу від 07.12.2015, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 придбав квартиру № 101 у будинку № 145 по Салтівському шосе у м. Харкові (т. 1 а. с. 66-67).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18.04.2017 скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 07.08.2012 року про задоволення позовних вимог у справі за позовом Ліквідатора фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 арбітражного керуючого ОСОБА_9 до приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_10 про скасування постанов, зобов’язання вчинити нотаріальні дії. Вказаним рішенням встановлено, що 18.03.2011 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли усі права іпотекодержателя за договором іпотеки PML-701/341/2008. Підставою скасування рішення місцевого суду є незалучення до участі у справі ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що порушило його права як іпотекодержателя (т. 1 а. с. 127-128).

На підставі наданих доказів, судом встановлено, що позивач в наслідок укладення договору купівлі кредитного портфелю набув права іпотекодержателя за іпотечним договором від 03.06.2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_11 Спірна квартира на час розгляду справи в суді належить ОСОБА_3, який придбав її на підставі угоди купівлі-продажу від 07.12.2015.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано суду належних та допустимих доказів. Копії рішень судів (а.с. т. 1 15-21, 41-58), надані як позивачем, так і представником відповідача, не є належними доказами по вказаній справі, оскільки отримані шляхом друку з Єдиного державного реєстру судових рішень, тобто з закритими персональними даними (прізвищами, іменами, адресами), з яких можливо однозначно встановити, щодо кого розглядалися судові справи, неможливо. Також суд вказав, що жодних доказів на підтвердження вчинення дій, передбачених умовами договору для позасудового врегулювання спору, зокрема надсилання іпотечного повідомлення, а також дій, необхідних для реєстрації права власності на предмет іпотеки та подальшої його реалізації від свого імені (п. 6.4), позивач не надав, тому суд дійшов до висновку про відсутність встановлених законом підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія судді не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 9 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічні вимоги стосовно законності та обґрунтованості рішення, щодо завдання цивільного судочинства були викладені у ст.ст. 213, 1 ЦПК України в редакції, яка діяла на день розгляду справи судом першої інстанції.

Проте, оскаржуване рішення не у повному обсязі відповідає вказаним нормам цивільного процесуального права.

Так, всупереч завданню цивільного судочинства суд першої не з’ясував наявність судових рішень, якими позивач обґрунтував свої вимоги та не зобов’язав позивача їх надати у копіях, відповідність оригіналу яких належним чином посвідчена, внаслідок чого та відповідно до ст. 367 ЦПК України колегія суддів зобов’язала позивача виправити цей недолік.

Так, до суду апеляційної інстанції представником позивача було надано належним чином завірену копію заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2012 року, копія якого, виготовлена шляхом друку з сайту ЄДРСР, була надана до суду першої інстанції, яким було встановлено факт порушення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 умов кредитного договору № МL 701/341/2008 перед ТОВ «ОТП Банк». Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2014 року по справі № 5023/189/12 було припинено провадження у справі про визнання банкрутом фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 Мондей і було скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16 січня 2012 року, внаслідок чого припинилися правові наслідки від вказаної ухвали.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки зазначене рішення є чинним, не потребує доказуванню факт порушення умов кредитного договору з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, процедура державної реєстрації іпотек у спірний період регулювалась Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410(втратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про скасування обтяження іпотекою нерухомого майна, на підставі якого з Єдиного реєстру заборон виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Єдиному реєстрі заборон, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Єдиний реєстр заборон.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі.

При цьому необхідно врахувати, що дії ліквідатора іпотекодавця з відчуження спірного майна (квартири та машиномісця) під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_3 на це нерухоме майно кредитор не оспорює.

Беручи до уваги обставини справи, та виходячи із сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, можна зробити висновок про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного судового рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї із умов надання (отримання) кредиту.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року по справі № 638/6982/15-ц.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

За змістом зазначених норм іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку» або статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (стаття 17 Закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23 та 11 цього Закону.

Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов'язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку.

За таких умов у зв'язку з припиненням основного зобов'язання погашенням припиняється і похідне зобов'язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту.

Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав.

Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, у забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов'язків сторін цього договору.

Таким чином, внаслідок постановлення ухвали господарського суду Харківської області від 07 жовтня 2014 року по справі 5023/189/12 та скасування постанови господарського суду Харківської області від 20 лютого 2012 року по справі 5023/190/12 - поновилась іпотека банку на квартиру № 101 у будинку № 145 по Салтівському шосе у м. Харкові, власником якої на день розгляду справи на підставі укладеного 07.12.2015 договору купівлі-продажу, є ОСОБА_3

Тому, зурахуванням норм статті 23 Закону України «Про іпотеку» до ОСОБА_3, особи, яка стала набувачем іпотечного майна внаслідок ліквідаційної процедури та наступних договорів купівлі-продажу, перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст.ст. 33, 39ЗУ «Про іпотеку», право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно норм, закріплених у ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

При визначенні ціни предмету іпотеки в контексті вищевказаних вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» апеляційним судом підлягає врахування правова позиція, сформовано Верховним Судом України за наслідками розгляду подібної справи № 6-1561цс15.

Так, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.4 Договору іпотеки вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін договору у розмірі 497672 грн., що на дату підписання цього Договору становила 102570, 49 доларів США.

Проте, суд позбавлений можливості встановити чи вказана ціна, з урахуванням норм ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», є не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, оскільки позивач до суду першої інстанції цих даних в актуальному вигляді на день розгляду справи, на чому наполягав й апелянт, - не надав і відмовився їх надавати апеляційному суду, посилаючись на відсутність в цьому необхідності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

До суду першої інстанції представником ОСОБА_3 – ОСОБА_12 була подана заява про застосування строків позовної давності, яка не підлягає задоволенню, оскільки у справі, що переглядається, строк позовної давності було перервано на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України зверненням ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у серпні 2013 року. Після цього ТОВ «ОТП Факторинг Україна» отримала на свою користь рішення суду першої інстанції, яке було скасовано рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2015 року, що в цілому свідчить про поважність причин пропуску трирічного строку для звернення до суду з цим позовом

З огляду на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення районного суду, та відмовляє у задоволенні з інших підстав, за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 388-392 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року – скасувати.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» з інших підстав.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 15.01.2018.

Головуючий –

Судді -