Постанова № 71440024, 21.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1891/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 22-ц/783/4114/17 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія:19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

за участі секретаря: Куцика І.Б.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулися із зазначеним позовом у якому просили визнати недійсним договір іпотеки б/н від 07 жовтня 2008 року укладений між ПАТ «Універсал Банк» (іпотекодержатель) з однієї сторони та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 (іпотекодавці) з іншої сторони, посвідчений Книш Г.М. - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером №4222, у відповідності до якого передано в іпотеку - квартиру АДРЕСА_1.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В апеляційній скарзі посилається на те, що умови іпотечного договору не відповідають фактичним обставинам справи, порушують права та інтереси малолітньої дитини та позивача ОСОБА_4 в контексті ст. 60 СК України. Так в п. 1.1. Договору вказано, що квартира складається із чотирьох кімнат, житловою площею 80,9 кв.м, загальною площею 50,5 кв.м., комора в підвалі розміром 1,3 кв.м, що не відповідає фактичним даним квартири АДРЕСА_1, оскільки у відповідності до технічного паспорту на вказану квартиру житлова площа становить 50,5 кв.м.

Також вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що на момент укладення договору іпотеки у квартирі, яка є предметом іпотечного договору проживала малолітня дитина - дочка позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_10, 2000 р.н., відтак договором порушено житлові права малолітньої дитини.

Крім цього апелянт стверджує, що на момент придбання предмету іпотеки ОСОБА_11 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, відтак дане житлове приміщення слід віднести до спільної сумісної власності подружжя.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно установлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 25.04.97р. квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та членам її сім'ї ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, тобто ОСОБА_10 не мала права власності в квартирі №83.

Відповідно до наданої нотаріусу довідки малолітня ОСОБА_10 на час укладення договору іпотеки 07.10.08р. була зареєстрована та проживала разом із матір'ю ОСОБА_12, дідом, бабою та іншими родичами в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.232).

Відповідно до довідки, наданої нотаріусу, малолітня ОСОБА_10 на час укладення договору іпотеки 07.10.08р. не була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1. Крім того, в наданій довідці відсутні дані про її фактичне проживання без прописки разом з батьком в квартирі №83(а.с.231).

З копії договору іпотеки від 07.10.08р. вбачається, що згідно п.1.4. цього договору іпотекодавці, свідчать, що обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів третіх осіб, в тому числі дітей (а.с.8).

Тобто, укладаючи договір іпотеки від 07.10.08р. позивач ОСОБА_2 свідчив, що обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати ніяких прав та законних інтересів його малолітньої дочки ОСОБА_10. Про це, на той час, також свідчили ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Оцінюючи ці докази в сукупності суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх достовірними, оскільки вони є об'єктивними та узгоджуються між собою.

Аналіз змісту документів, наданих позивачами на підтвердження проживання дитини, а саме: довідки №570 від 28.03.13р. та актів від 20.02.13 та від26.03.13р. свідчить про те, що вони не підтверджують факту проживання малолітньої ОСОБА_10 в квартирі АДРЕСА_1 на час укладення договору іпотеки, оскільки ці документи по суті підтверджують лише факти проживання малолітньої ОСОБА_10 за цією адресою станом на момент їх складання, тобто станом на 2013 рік, в них відсутні відомості про проживання дитини за зазначеною адресою саме на час укладення договору іпотеки станом на 07.10.08р.

Вселення дитини в квартиру після укладення договору іпотеки, вчинене без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, в тому числі, і з підстав невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час укладення договору іпотеки станом на 07.10.08р. і Банк, і нотаріус мали всі підстави вважати що дитина не проживає в квартирі АДРЕСА_1, а проживає разом із матір'ю ОСОБА_12, дідом, бабою та іншими родичами в квартирі АДРЕСА_2, оскільки це вбачалося як з наданих документів, так і зі свідчень іпотекодавців.

Докази, підтверджуючі факт проживання малолітньої ОСОБА_10 в квартирі АДРЕСА_1, боржниками банку та нотаріусу не надавалися.

Враховуючи, що ОСОБА_10 не мала права власності в квартирі АДРЕСА_1, що вона не була ній прописана та не проживала в цій квартирі на час укладення договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оспорюваним договором її права не порушені.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940 цс15.

При дослідженні питання чи мав ОСОБА_4 право спільної сумісної власності подружжя на предмет іпотеки чи мав право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки, чи порушені його права під час укладання договору іпотеки судом першої інстанції встановлене наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 25.04.97р. квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та членам її сім'ї ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7, тобто ОСОБА_4 не мав права власності в квартирі №83. Це підтверджується також витягом з реєстру прав власності. В свідоцтві про право власності НОМЕР_1 від 25.04.97р. зазначено частка власності ОСОБА_5 в цій квартирі набута в результаті приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". (т.1 а.с. 230).

ОСОБА_4 участі в приватизації цієї квартири не приймав. На час її приватизації він був зареєстрований та проживав разом зі своєю матір'ю за іншою адресою: АДРЕСА_3.

З пояснень ОСОБА_4 убачається, що він використав особисте право приватизації частки квартири адресою: АДРЕСА_3. На приватизацію частки квартири АДРЕСА_1 не претендував і не міг претендувати, 1/4 частку в зазначеній квартирі особисто приватизувала його дружина.

Приватизоване житло (1/4 частка) в зазначеній квартирі є особистою власністю ОСОБА_5

Відповідно до довідки, наданої нотаріусу, ОСОБА_4 на час укладення договору іпотеки 07.10.08р. був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1. (а.с.231).

З копії договору іпотеки від 07.10.08р. вбачається, що згідно п.1.4. договору іпотеки іпотекодавці, свідчать, що обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів третіх осіб (а.с.8).

Отже, укладаючи договір іпотеки від 07.10.08р. позивач ОСОБА_2 свідчив, що обтяження предмета іпотеки іпотекою не буде порушувати прав та законних інтересів його батька ОСОБА_4 Про це, на той час, також свідчили ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Докази, підтверджуючі право власності ОСОБА_4 на 1/2 від 1/4 частки зазначеної квартири, що належить дружині ОСОБА_5, спільність цього майна боржниками ані банку, ані нотаріусу не надавались. Такі докази не були надані позивачами і суду.

Посилання позивача на чинне сімейне законодавство, зокрема положення ст.ст. 60,65 СК України, суд першої інстанції визнав також необгрунтованими, оскільки такі норми стосуються угод на розпорядження майном, що є об'єктам права спільної сумісної власності подружжя, до яких на думку суду не відноситься договір іпотеки, до того ж заставлена частка квартири, не є об'єктам права спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю дружини ОСОБА_5

Крім того, доводи позивача про порушення його майнових прав, прав спільної сумісної власності подружжя у зв'язку із укладеним дружиною договором іпотеки його особистого майнового права, не підтверджені, т.я. звернення стягнення на майно подружжя не проводилось.

Суд в даному випадку визнав, що при укладенні угод одним із подружжя презюмується, що він діє за згодою іншого. Згода іншого подружжя необхідна тільки на відчуження майна, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Таким чином, власник майна ОСОБА_5 мала право самостійно вирішити питання про передачу належного їй майна в іпотеку і згоди на розпорядження своєю власністю у такий спосіб від будь-яких осіб не вимагається.

Отже, згода позивача ОСОБА_4 на укладення спірного договору без відчуження майна в даному випадку не є обов'язковою.

Враховуючи, що ОСОБА_4 права особистої власності або права спільної сумісної власності подружжя в квартирі АДРЕСА_1 не довів, при укладенні спірного договору іпотеки не відбувалось відчуження квартири та не здійснювалася купівля житла, що згода позивача на укладення спірного договору без відчуження майна не є обов'язковою, суд першої інстанції дійшов приходить вірного висновку, що оспорюваним договором не порушені права позивача ОСОБА_4

Вирішуючи питання щодо недійсності договору іпотеки від 07.10.08р. з підстав невідповідності умов договору фактичним обставинам, суд першої інстанції виходив з наступного.

З п.1.1. договору іпотеки від 07.10.08р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером №4222, дійсно вбачається, що предмет іпотеки в цілому складається з 4 житлових кімнат житловою площею 80,90кв.м., загальною площею 50,50 кв.м., що не відповідає наданим нотаріусу документам, з яких вбачається предмет іпотеки в цілому складається з 4 житлових кімнат житловою площею 50,50 кв.м., загальною площею 80,90кв.м.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, це є технічна помилка нотаріуса, яка не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, з підстав передбачених ст.ст.203,215 ЦПК України, оскільки всі учасники зазначеного правочину вільно прагнули до укладення договору іпотеки, предметом якого була саме квартира АДРЕСА_1, яка в цілому складається з 4 житлових кімнат житловою площею 50,50 кв.м. та загальною площею 80,90кв.м., що було наявним та підтверджується сукупністю всіх досліджених доказів, як наданих нотаріусу так і суду.

З врахуванням того, що договір іпотеки від 07 жовтня 2008 року №б/н, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 посвідчений Книш Г.М. - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером №4222, у відповідності до якого передано в іпотеку - квартиру АДРЕСА_1 був укладений з дотриманням вимог закону, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за його безпідставністю

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 квітня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03 січня 2018 року.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

ОСОБА_13