Постанова № 71344259, 20.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Швець РусланОлегович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Кредит Груп», про визнання недійсним договору, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року

встановила:

У березні 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Швець Р.О., ТОВ «Інвест Кредит Груп», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири посилаючись на те, що їй на праві власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1, придбана нею у 2002 році, якою вона не користується, оскільки постійно проживає у селі Великий Глибочок, Тернопільської області. У березні 2016 року вона випадково дізналася про те, що належну їй на праві власності квартиру було продано від її імені невідомій їй особі ОСОБА_4 16.02.2016 року за договором купівлі - продажу, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О. Зазначила про те, що наміру продавати належну їй квартиру вона не мала, договору купівлі-продажу квартири вона не укладала, свого підпису у договорі не ставила, підпис виконано іншою особою, а не нею. З урахуванням зазначених обставин просила суд визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири квартира АДРЕСА_1 укладений від її імені 16.02.2016 року та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О. та застосувати наслідки передбачені ст. 216 ЦПК України, а саме зобов'язати відповідача повернути їй спірну квартиру. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Швець Р.О., ТОВ «Інвест Кредит Груп», про визнання недійсним договору задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 лютого 2016 року від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_4, застосовано наслідки передбачені ст. 216 ЦПК України, зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 за недійсним договором купівлі - продажу від 16 лютого 2016 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4, через свого представника ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, невідповідність рішення суду вимогам ст. 213 ЦПК України, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним доказом наданий позивачем висновок почеркознавчої експертизи відповідно до якого ОСОБА_6 не підписувала спірний договір та не виконувала напис свого прізвища, ім'я, по батькові на ньому, оскільки така експертиза була проведена по фотокопії спірного договору, що суперечить п.1.1. Розділу І Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року № 1950) та п.3.5 Розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених зазначеним Наказом, у яких чітко зазначено, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Суд першої інстанції також безпідставно відмовив стороні відповідача у заявленому клопотанні щодо проведення почеркознавчої експертизи саме в рамках судового провадження.

Крім того зауважила, що суд першої інстанції робив лише запити нотаріусу про витребування оригіналів документів та відмовив у задоволенні клопотань сторін про постановлення ухвали з цього приводу, оскільки запити суду були проігноровані нотаріусом. Такі дії суду свідчать про небажання встановити обставини, що мають значення для справи. Зокрема вказала, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам щодо використання підробленого паспорту позивача при укладенні оспорюваного договору та не встановив особу позивача.

Вказала також про те, що у матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що дії відповідача є протиправними при укладенні оспорюваного договору, а також завдання позивачу втрат майнового характеру діями саме відповідача. Факт протиправності дій відповідача взагалі не досліджувався і не був предметом розгляду, а тому висновок суду в цій частині не відповідає дійсності.

Суд першої інстанції зобов'язавши відповідача повернути квартиру позивачу, отриману за недійсним договором купівлі - продажу, вийшов за межі позовних вимог, оскільки така вимога позивачем не заявлялася. Суд повинен був застосувати двосторонню реституцію і зобов'язати позивача повернути відповідачу сплачені за спірну квартиру грошові кошти.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити скаргу з викладених підстав.

Представник позивача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону та повинно бути залишене без змін.

Треті особи (їх представники) в судове засідання апеляційної інстанції повторно не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялись у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не повідомили, будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції від цих осіб чи їх представників не надходило. Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності вказаних осіб з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка третіх осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з їх законності, доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, зібраних по справі доказам виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_11, діючи за дорученням від імені ОСОБА_6, уклав договір купівлі - продажу від 12 грудня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П., зареєстрований в реєстрі за № 3289, відповідно до умов якого ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 50,90 кв.м., право власності зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_6, запис у реєстраційній книзі № 88-110 з реєстровим № 6830 від 23.12.2002 року (а.с.6).

Даний правочин було укладено під час перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_13, зареєстрованому 08 травня 1962 року за актовим записом №4, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Зборівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а.с. 222). Даний шлюб розірвано не було.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, 16 лютого 2016 року було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 50,90 кв.м., який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. відповідно до умов якого ОСОБА_6 продала належну їй на праві власності квартиру ОСОБА_4 (а.с.7).

У ході розгляду справи судом було також встановлено, що ОСОБА_4 29 березня 2016 року отримала кредит у ТОВ «Інвест кредит Груп» у розмірі 2000000,00 грн. під іпотеку квартири, придбаної за 900000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст.ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно положень ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України право власності є непорушним.

Положеннями статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 216 ЦПК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п.2 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10та 203 ЦКУкраїни зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції Українита ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається, представником позивача 03 червня 2016 року було подано до Печерського районного суду м. Києва нотаріально завірену копію висновку №1703 почеркознавчого дослідження підпису та почерку виконаного від імені ОСОБА_6 датовану 22.04.2016 року, проведеного експертом Київської незалежної судово - експертної установи ОСОБА_14, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_6, зображення якого міститься в електрофотокопії Договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 16.02.2016 року, зареєстрованому у реєстрі за № 327, посвідченому приватним нотаріусом КМНО Швець Р.О., виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою. Рукописний запис: «ОСОБА_6», зображення якого міститься у графі «Продавець» електрофотокопії даного Договору виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою (а.с.31-37).

Крім того, вчинення шахрайський (протиправних) дій щодо відчуження майна позивача здійснених шляхом укладення оспорюваного договору купівлі - продажу підтверджується кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2016 року за № 12016100060002345 за ч.4 ст. 190 КК України, у якому триває досудове розслідування (а.с. 96).

Відповідно до ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року судом встановлено, що невстановлені особи отримували дані щодо квартир, в яких з різних причин ніхто не проживає, підробляли правовстановлюючі та інші необхідні для продажу квартир документи та відчужували вказані квартири, чим спричинили матеріальну шкоду особам - покупцям. Даною ухвалою було надано дозвіл певним службовим особам Національного антикорупційного бюро України доступ до документів та можливість їх вилучення у нотаріуса щодо спірного договору купівлі - продажу квартири (а.с. 120-121).

Отже, з урахуванням зазначених норм матеріального права та встановлених обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (ст. 216 ЦПК України), оскільки він був укладений поза волею власника квартири, без її відома та нею не підписувався. Судом було вірно встановлено порушення прав позивача у зв'язку з відчуженням поза її волею нерухомого майна, належного позивачу, чим порушено майнові права ОСОБА_6 Такі висновки суду відповідають обставинам справи та не спростовані стороною відповідача.

Доводи скарги про те, що суд не витребував у приватного нотаріуса оригінал оспорюваного договору ухвалою, а робив це запитами спростовується наявною у матеріалах справи ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року (а.с.101), на виконання вимог якої приватним нотаріусом КМНО направлено відповідь про те, що надати такі оригінали документів він не може, оскільки вони відсутні у архіві приватного нотаріуса Швець Р.О., у зв'язку із їх вилученням відповідно до ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 22.11.2016 року у справі № 760/18505/16-к.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд у порушення вимог закону вважав належним доказом у справі висновок почеркознавчого дослідження підпису та почерку виконаного від імені ОСОБА_6 від 22.04.2016 року, проведеного експертом Київської незалежної судово - експертної установи ОСОБА_14, оскільки таке дослідження проведено по електрофотокопії оспорюваного договору, колегією суддів оцінюються критично та відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.

Так, ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подається в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч.ч.1, 2 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із висновку, його дійсно проведено на підставі електрофотокопії оспорюваного договору, та експертом надано чіткий висновок про те, що встановлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві та у своїй сукупності достатні для висновку про те, що підпис від імені ОСОБА_6 та рукописний запис «ОСОБА_6» у спірному договорі виконано не ОСОБА_6, а іншою особою.

Разом з тим, стороною відповідача не надано суду доказів на спростування зазначених у даному висновку обставин, відповідач лише припускає, що такий висновок проведено у порушення вимог закону. Таких доказів не було подано і суду апеляційної інстанції.

Не зважаючи на те, що один оригінал оспорюваного договору, який зберігався у архіві приватного нотаріуса Швець Р.О. було надано ним на вимогу ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 22.11.2016 року у справі № 760/18505/16-к, сторона відповідача не надала суду свій екземпляр оригіналу зазначеного договору з метою призначення у справі судової почеркознавчої експертизи на підтвердження своїх вимог та заперечень, зазначеного оригіналу договору купівлі - продажу не було надано представником відповідача і суду апеляційної інстанції. Дати чітку відповідь про наявність такого договору у відповідача, представник ОСОБА_4 колегії суддів не зміг, посилаючись на те, що такою інформацією він не володіє, і це не зважаючи на те, що дана справа перебуває у провадження суду з березня 2016 року.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач та його представник ухиляються від встановлення дійсних обставин у справі, намагаються навмисно затягнути розгляду справи, заперечення сторони відповідача ґрунтуються лише на припущеннях. Адже, для підтвердження своєї позиції спрямованої на те, що оспорюваний договір є дійсним та укладений за волевиявлення ОСОБА_6, відповідачу необхідно було надати до суду клопотання про призначення у справі відповідної експертизи до якого додати оригінали документів, необхідніх для проведення такої експертизи, чого стороною відповідача зроблено не було ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час перегляду справи апеляційним судом. Відтак відмова суду у задоволенні клопотання сторони відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи є законною та обґрунтованою, оскільки суду не було надано оригіналів документів необхідних для призначення та проведення відповідної експертизи.

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження та не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про недослідження судом обставин щодо використання підробленого паспорту позивача при укладенні оспорюваного договору та не встановлення судом особи позивача колегією суддів оцінюється критично, оскільки зазначене не було предметом дослідження у суді першої інстанції, та є предметом розгляду у рамках кримінального провадження. Представник позивача надав суду апеляційної інстанції оригінал паспорта позивача, який було досліджено судом апеляційної інстанції, оригінал паспорта позивача відповідає його копії, яка міститься в матеріалах справи, а тому особа позивача була перевірена судом за оригіналом її паспорта, а інтереси позивача в судовому засіданні представляв її представник ОСОБА_3, якій діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в якій зазначені дані паспорта позивачки, вони відповідають даним оригіналу її паспорта (а.с. 8, 23).

Посилання на те, що суд першої інстанції задовольняючи позов вийшов за межі заявлених вимог та безпідставне застосування судом реституції, як наслідок визнання недійсним правочину колегією суддів не приймаються для уваги, виходячи з наступного.

Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У відповідності до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи

У п.7 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено судом, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Враховуючи, що оспорюваний договір було укладено без волевиявлення позивача та нею не підписувався, згоди на його укладення вона не надавала, суд першої інстанції застосував реституцію законно та обґрунтовано, при цьому суд не вийшов за межі заявлених позовних вимог, а діяв у рамках закону.

Твердження про те, що суд повинен був застосувати подвійну реституцію та зобов'язати позивача повернути відповідачу вартість проданої квартири є безпідставними з урахуванням підстав відповідно до яких суд визнав недійсний оспорюваний договір. А суд встановив, що позивач свою квартиру не продавала, а відповідно, коштів за її продаж від відповідача не отримувала. За таких обставин, у суду відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача вартості квартири, зазначеної у договорі купівлі-продажу.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 379, 381-384, 386 ЦПК України,-

постановила :

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: