Рішення № 71341041, 07.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/10399/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційними скаргами Перегонцева ІлліАндрійовича в інтересах Державного концерну «Укроборонпром» та СтрельбіцькогоАндрія Віталійовича в інтересах Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації», треті особи: Первинна організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації», Державний концерн «Укроборонпром», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (далі -ДП «Завод 410 ЦА»), треті особи: Первинна організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», Державний концерн «Укроборонпром», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконним наказ ДП «Завод 410 ЦА» від 11.05.2017 року за № 94/о про звільнення ОСОБА_3

ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді заступника директора технічного з питань експлуатації будівель та споруд ДП «Завод 410 ЦА».

Стягнуто з ДП «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 120026 грн. 43 коп. та судові витрати в розмірі 430 грн., а всього 121251 грн. 24 коп.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та виплати йому заробітної плати у розмірі 36742 грн. 80 коп. підлягають негайному виконанню.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року виправлено описку, допущену у резолютивній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року, з «заступник директора технічного з питань експлуатації будівель та споруд» на «заступник директора технічного експлуатації будівель та споруд».

Не погодившись із таким рішенням суду Перегонцев І.А. в інтересах ДК «Укроборонпром» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на належних та допустимих доказах, оскільки позивач не підтвердив розрахунок компенсації заробітної плати за вимушений прогул. Вказує, що в оскаржуваному рішенні суд неправомірно встановив факт незаконності відсторонення позивача від роботи. Звертає увагу на те, що в рішенні суду відсутні будь-які мотиви, з яких суд відхилив доводи ДК «Укроборонпром». Зазначає, що положення ч.1 ст.14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Вказує, що факт порушення позивачем трудової дисципліни підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а його звільнення відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Також, не погодившись із таким рішенням суду Стрельбіцький А.В. в інтересах ДП «Завод 410 ЦА» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «трудового колективу» та «примирної комісії», що призвело до ухвалення неправомірного рішення. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивача обрано незалежним посередником або членом примирної комісії і трудового арбітражу. Також зазначає, що суд помилково послався на п.10.4 Статуту ДП «Завод 410 ЦА». Крім того, позивач не надав до суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, судом невірно визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутні будь-які копії документів, які б підтверджували повноваження представника Профспілки, який приймав участь у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

В суді апеляційної інстанції Федюшкіна Є.І. в інтересах ДК «Укроборонпром» подану нею апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених в ній підстав, проти задоволення апеляційної скарги ДП «Завод 410 ЦА» не заперечувала.

ГудійВ.В. в інтересах ДП «Завод 410 ЦА» подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав, проти задоволення апеляційної скарги ДК «Укроборонпром» не заперечував.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вважали, що спір вирішений судом правильно.

Представник Профспілкової організації авіабудівників України - Смородін А.Ю. проти задоволення апеляційних скарг заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_3 працював на посаді заступника технічного директора з експлуатації будівель та споруд ДП "Завод 410 ЦА".

Наказом ДП "Завод 410 ЦА" №180-о від 01 листопада 2016 року звільнено ОСОБА_3 з посади 01.11.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

З вказаним звільненням позивач не погодився та звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено його на посаді заступника технічного директора з питань експлуатації будівель та споруд ДП "Завод 410 ЦА"( т.1, а.с.35-45).

24 лютого 2017 року ДП «Завод 410 ЦА» видано наказ №37/о, яким на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, скасовано наказ від 01 листопада 2016 року про звільнення позивача; поновлено його на посаді заступника технічного директора з експлуатації будівель та споруд з 02 листопада 2016 року; зобов'язано бухгалтерію виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу (т.1, а.с.120).

Проте, наказом ДП «Завод 410 ЦА» №55 від 24 лютого 2017 року «Про проведення службового розслідування» створено комісію з проведення службового розслідування щодо причетності до фактів, вказаних у висновку експертизи від 21 вересня 2016 року №7/2016 заступника технічного директора з експлуатації будівель та споруд. На термін проведення службового розслідування ОСОБА_3 відсторонено від роботи зі збереженням заробітної плати.

У період з 27 лютого 2017 року по 07 березня 2017 року ОСОБА_3 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності.

Наказом ДП «Завод 410 ЦА» від 11.05.2017 року 94/о ОСОБА_3 звільнено з посади заступника технічного директора з експлуатації будівель та споруд з 11.05.2017 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Відповідно до доповідної записки заступника генерального директора з безпеки, підставою для винесення наказу про звільнення слугувала відсутність ОСОБА_3 на робочому місці в період з 03 квітня 2017 року по 14 квітня 2-017 року та 18 квітня 2017 року.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації», треті особи: Первинна організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації», Державний концерн «Укроборонпром», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він є членом профспілкової організації на ДП «Завод 410 ЦА», яка не надала згоду на його звільнення, а тому звільнення відбулось з порушенням трудового законодавства.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, визнавши незаконним наказ ДП «Завод 410 ЦА» від 11 травня 2017 року за № 94/о про звільнення ОСОБА_3, поновивши ОСОБА_3 на роботі на посаді заступника директора технічного експлуатації будівель та споруд ДП «Завод 410 ЦА» та стягнувши з ДП «Завод 410 ЦА на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 120 026, 43 грн.

При цьому, суд виходив з того, що відповідач, не отримавши згоди первинної організації профспілки авіабудівників України на ДП «Завод 410 ЦА», членом якої є позивач, звільнив його з вказаної посади, в порушення вимог статуту підприємства, оскільки останньому законодавцем було надано додаткові гарантії збереження за ним робочого місця як голови ради трудового колективу підприємства.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Трудове законодавство виходить з принципу презумпції невинуватості, тобто не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов'язаний сам доводити свою невинуватість.

Виходячи з положень ст. 10 ЦПК України, саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику застосування судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпПправила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Згідно витягу з протоколу № 1 ради трудового колективу Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації» від 06.05.2016 року ОСОБА_3 обрано головою ради трудового колективу вказаного підприємства.

За змістом п. 10.4 Статуту Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації», члени органу колективного самоврядування обираються таємним голосуванням на три роки не менше як двома третинами голосів. Члени виборного органу не можуть бути звільнені з роботи або переведені на інші посади з ініціативи адміністрації Підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу.

Як було встановлено, позивач є членом первинної профспілкової організації, яка не дала згоди на його звільнення.

Відповідно до витягу з протоколу № 1 ради трудового колективу Державного підприємства «Завод 410 Цивільної авіації» від 06 травня 2016 року ОСОБА_3 обрано головою ради трудового колективу вказаного підприємства.

З витягу з протоколу первинної організації профспілки авіабудівників України на державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації» від 05 травня 2017 року за № 115/А вбачається, що профспілковий комітет не надає згоди на звільнення ОСОБА_3 у зв'язку з неповним виконанням рішення суду та у зв'язку з порушенням законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 вже один раз був звільнений із займаної посади на підставі наказу ДП "Завод 410 ЦА" №180-о від 01 листопада 2016 року. Після поновлення його на роботі на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2017 року, 24 лютого 2017 року ДП «Завод 410 ЦА» видано наказ №37/о, яким позивача поновлено його на посаді, проте, наказом №55 «Про проведення службового розслідування» від цієї ж дати позивача було відсторонено від роботи на термін проведення службового розслідування. Тобто, ОСОБА_3 був поновлений на роботі за наказом, проте, фактично не був допущений до роботи. Представник первинної організації профспілки авіабудівників України на державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації» в судовому засіданні пояснив, що у позивача була відсутня перепустка на територію заводу, також, в судовому засіданні було встановлено, що адміністрація підприємства та його виробнича частина знаходяться в різних місцях. Вказані обставини не були спростовані ДП "Завод 410 ЦА". В обґрунтування правомірності звільнення ОСОБА_3 з роботи за прогул представником відповідача ДП "Завод 410 ЦА" було надано копії відповідних актів про відсутність на роботі позивача, складених працівниками заводу. Разом з тим, у вказаних актах не було зазначено яким чином було встановлено його відсутність на роботі. Відповідно до подання на звільнення позивача з роботи від 24 квітня 2017 року, адресованого ПО ПАУ на ДП "Завод 410 ЦА", у поданні про надання згоди на звільнення позивача відповідачем було зазначено лише про відсутність його на роботі 18 квітня 2017 року (а.с.175, т.1). При цьому, в запереченнях на позовну заяву ДП "Завод 410 ЦА" зазначило, що позивач був на території заводу у зазначену дату, проте, не підійшов до першого заступника Генерального директора з безпеки ДП "Завод 410 ЦА" ОСОБА_13, а зайшов до профспілкового комітету первинної організації профспілки авіабудівників України на ДП "Завод 410 ЦА" (а.с.110, т. 1).

З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість відмови первинної організації профспілки авіабудівників України на державному підприємстві «Завод 410 Цивільної авіації» від 05 травня 2017 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 та, враховуючи порушення вимог ч. 3 ст. 41 Закону, ч. 3 ст. 252 КЗпП України, виходячи з положень ст. 235 КЗпП України поновив позивача на роботі із виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційних скаргах ДП «Завод 410 ЦА» та ДК «Укроборонпром» не було наведено доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині оцінки підстав для звільнення позивача. Посилання ДП «Завод 410 ЦА» та ДК «Укроборонпром» на те, що звільнення позивача було проведено згідно з чинного законодавства не підтверджується матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи ДП «Завод 410 ЦА», ДК «Укроборонпром» на ненадання позивачем доказів членства у первинній профспілковій організації, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Крім того, як було встановлено ДП «Завод 410 ЦА» саме зверталося до профспілкового комітету первинної організації профспілки авіабудівників України на ДП "Завод 410 ЦА" із поданням про надання згоди на звільнення позивача.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині зазначення посади, на якій позивача слід поновити, обрахунку та вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, суд зазначив про поновлення позивача на посаді заступника директора технічного з питань експлуатації будівель та споруд Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», при цьому, не зазначив дату, з якої позивача слід поновити на роботі.

Разом з тим, з урахуванням назви посади, з якої позивач був звільнений в рішенні суду слід зазначити про поновлення його на посаді заступника технічного директора з питань експлуатації будівель та споруд у Державному підприємстві "Завод 410 ЦА" з 12 травня 2017 року.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд не звернув уваги, що звільнення позивача відбулося 11 травня 2017 року, час вимушеного прогулу слід обраховувати саме з цієї дати, а не з моменту поновлення його на роботі ( 24 лютого 2017 року).

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до положень п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розраховуючи розмір середньоденної заробітної плати, суд першої інстанції виходив з даних про розмір заробітної плати, зазначений в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року в розмірі 1224,76 грн. та період вимушеного прогулу обрахував за період з 24 лютого 2017 року по 14 липня 2017 року ( 99 робочих днів ) в розмірі 121251, 24 грн..

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 протягом останніх двох календарних днів відпрацював 7 днів, відповідно розрахунок середньої заробітної плати мав здійснюватися судом в порядку, визначеному п. 2 Порядку КМУ.

При цьому, суд не врахував, що ОСОБА_3 був звільнений з роботи 11 травня 2017 року.

Відтак, середньоденна заробітна плата має бути розрахована за два останні повні місяці роботи, що передували звільненню ОСОБА_3, а саме за березень 2017 року та квітень 2017 року.

Відповідно до довідки ДП »Завод 410 ЦА», наданої в суді першої інстанції представником відповідача для визначення середньоденної заробітної плати, в березні 2017 року позивачем відпрацьовано - 0 днів, а в квітні 2017 року - 7 днів, а відтак за квітень 2017 року останньому було нараховано 3055, 68 грн., середньоденна заробітна плата без урахування прибуткового податку та інших обов'язкових платежів становить 436, 52 грн. (3055, 68 грн./7 днів=436, 52 грн.) (т.1, а.с.160).

Отже, з 12 травня 2017 року ( день наступний за днем звільнення ) по 14 липня 2017 року ( день винесення рішення Голосіївського районного суду м. Києва про поновлення ОСОБА_3 на роботі) минуло 44 робочих днів: з 12 травня 2017 року по 31 травня 2017 року - 14 робочі дні, з 01 червня 2017 року по 30 червня 2017 року - 20 робочі днів, з 01 липня 2017 року по 14 липня 2017 року - 10 робочі дні.

Колегія суддів для проведення розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, приймає за основу розмір середньоденного заробітку, визначений відповідачем, та вважає його правильним.

Відтак, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 за 44 робочі дні становить 436, 52 грн., а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 19206, 88 грн. (44 робочі дні х436, 52 грн.=19206, 88 грн.).

З урахуванням наведених даних, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 відповідно до положень ст. 235 КЗпП України за період з 12 травня 2017 року (наступний день за звільненням) по 14 липня 2017 року (дата постановлення судового рішення про поновлення позивача на роботі) ( т.2, а.с.60-65) становить 19206, 88 грн. При цьому, визначена сума середнього заробітку підлягає стягненню за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Таким чином, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі підлягає зміні, а в частині вимог вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно, підлягає зміні і питання щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь позивача підлягає стягненню 1600 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги Стрельбіцького Андрія Віталійовича в інтересах Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" та Перегонцева Іллі Андрійовича в інтересах Державного концерну "Укроборонпром" задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі змінити.

Поновити ОСОБА_3 на посаді заступника технічного директора з питань експлуатації будівель та споруд у Державному підприємстві "Завод 410 ЦА" з 12 травня 2017 року.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня по 14 липня 2017 року в сумі 19 206 (дев'ятнадцять тисяч двісті шість) грн. 88 коп.

Визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" в дохід держави судовий збір у розмірі 1600 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль