Рішення № 7132246, 14.12.2009, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2009 р.Справа № 16/161 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коротченко Л.С., розглянув справу № 16/161

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Радомир", м. Кременчук Полтавської області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор", м. Кіровоград

про стягнення 30 557,09 грн.,

представники сторін:

від позивача - Яблонська І.В. , довіреність № 22-05 від 22.05.09 р.;

від відповідача - участі не брав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Радомир" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" заборгованості у розмірі 24 335,67 грн., 2 432,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3789,08 грн. збитків від інфляції, а також судових витрат.

Згідно письмового відзиву на позов, відповідач позовні вимоги не визнає та просить припинити провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, згідно поданої заяви, відповідач просить залишити позов без розгляду керуючись п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Згідно існуючої домовленості між сторонами, 27.06.08 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Радомир" (далі - ТОВ "Радомир") поставлено товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" (далі - ТОВ "Агро-Гарант-Цукор") бензин А-92 у кількості 7202 л. та бензин А-76 у кількості 9469 л. на загальну суму 85 835,76 грн.( далі - товар).

19.06.08 р. позивачем виставлено рахунок - фактуру № 19/06 на сплату відповідачем коштів за поставку товару в сумі 85 835,76 грн.

Факт поставки позивачем товару на загальну суму 85 835,76 грн. підтверджується накладною № 27/06 від 27.06.08 р. та податковою накладною від 27.06.08 р. (а.с. 10, 14).

Отримання відповідачем товару підтверджується підписом представника відповідача на накладній № 27/06 від 27.06.08 р., а також виписаною відповідачем довіреністю серії ЯОШ № 340819 від 26.06.08 р. (а.с. 44).

Однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався частково в сумі 52 000,00 грн., а саме:

- 26.06.08 р. сплачено кошти в сумі 25 000,00 грн.;

- 02.07.08 р. сплачено кошти в сумі 15 000,00 грн.;

- 04.07.08 р. сплачено кошти в сумі 5 000,00 грн.

- 08.07.08 р. сплачено кошти в сумі 7 000,00 грн., про що свідчать відповідні банківські виписки (а.с. 17, 21).

Так, станом на 24.07.08 р. заборгованість підприємства відповідача складала 33 835,76 грн., що засвідчує підписаний сторонами та скріплений круглими печатками підприємств акт звірки № 18 (а.с. 11).

Після підписання сторонами акту звірки № 18 відповідач продовжував здійснювати проплати в рахунок погашення заборгованості, а саме:

- 04.08.08 р. на суму 5 500,00 грн.;

- 06.08.08 р. на суму 2 000,00 грн.;

- 15.08.08 р. на суму 2 000,00 грн., загалом в розмірі 9 500,00 грн. (а.с. 18-20).

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар становить 24 335,76 грн. (85835,76 грн. - 52000.00 грн. - 9500,00 грн. = 24 335,76 грн.)

Фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини щодо поставки товару, вказаного у накладній № 27/06 від 27.06.08 р. та податковій накладній від 27.06.08 р.

Правовідносини поставки регулюються параграфом 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до приписів ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання вимог статті 530 Цивільного кодексу України позивачем 27.11.08 р. на адресу відповідача направлено претензію з проханням не пізніше 3-х банківських днів сплатити заборгованість в сумі 24 335,76 грн., а також суму індексації та штрафу (а.с. 12).

Відповідачем вимога отримана 01.12.08 р., що підтверджується відповідним поштове повідомлення № 2543820 (а.с. 13), однак відповіді на претензію не надано, заборгованість не сплачено.

Оскільки відповідачем заборгованість в сумі 24 335,76 грн. так і не була сплачена, позивач за захистом своїх порушених прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить припинити провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи при цьому на те, що позивач звернувся з вимогами, що вже були предметом розгляду господарського суду Кіровоградської області у справі № 12/16.

Господарський суд не погоджується з вказаною позицією відповідача, з огляду на те, що позовні вимоги у справі № 12/16, що розглянута господарським судом, були пред'явлені позивачем на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 25/06.

У той же час, правовідносини, що існують між сторонами і які є предметом спору у даній справі виникли на підставі накладної № 27/06 від 27.06.08 р.

Таким чином, позов у справі № 12/16 та позов у даній справі пред'явлені позивачем з різних правових підстав, при цьому господарський суд вважає доцільним посилання відповідача у відзиві на зміст абзацу 2 підпункту 3.7 пункту 3 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" підставою позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, а не законодавчі чи інші нормативно-правові акти, на які він посилається.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за отриманий товар в розмірі 24 335,76 грн., а тому вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими, повністю підтверджуються матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить також стягнути з відповідача інфляційні втрати.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаної правової норми відповідачу нараховано збитки за встановленим індексом інфляції на суму 3789,08 грн. Відповідний розрахунок, що міститься в позовній заяві, є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 3 - 4).

З огляду на наведене та враховуючи фактичні обставини справи, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилаючись на ст. ст. 536, 694, 1048, 1214 Цивільного кодексу України позивач також просить стягнути з відповідача 2432,25 грн. за користування чужими грошовими коштами.

Як уже зазначено господарським судом вище, чинним законодавством за прострочення виконання зобов'язання передбачений обов'язок боржника сплатити на вимогу кредитора три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання ж позивача на правові норми, що регламентують відповідальність за безпідставне користування чи збереження чужих грошових коштів є безпідставним та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 28 124,75 грн., де 24 335,67 грн. - основна заборгованість, 3 789,08 грн. - збитки від інфляції.

Згідно поданої під час судового розгляду справи заяви, відповідач просить залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Заява обґрунтована тим, що оригінали платіжних документів, що містяться в матеріалах справи та засвідчують сплату позивачем державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, не відповідають вимогам Інструкції "Про порядок обчислення та справляння державного мита", а також Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.04 р. № 22.

Розглянувши вказану заяву, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

На виконання вимог ухвали господарського суду від 08.12.09 р. позивачем надано оригінал платіжного доручення № 112 від 07.10.09 р., що засвідчує сплату позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у встановленому законом порядку і розмірі (а.с. 73).

Що ж стосується платіжного доручення № 111 від 07.10.09 р., що засвідчує сплату позивачем державного мита в сумі 360,00 грн., господарський суд вважає, що вказаний платіжний документ відповідає вимогам нормативно - правових актів, що регламентують порядок обчислення та справляння державного мита.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, а саме оплати юридичних послуг в сумі 5 000,00 грн., господарський суд враховує наступне.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно положень п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивач надав суду копію угоди від 15.09.09 р. № 3, укладеної між позивачем та юристом Акименко В. П., копію рахунку № 1 виставленого 15.09.09 р. на сплату позивачем 5 000, 00 грн. за юридичні послуги, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.09 р. № 12/1 про те, що гр. Акименко В.П. надав позивачу юридичні послуги на загальну суму 5000,00 грн., а також копію платіжного доручення від 30.09.09 р. № 110 про сплату 5000,00 грн. за юридичні послуги (а.с. 22-25).

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що юридичні послуги надані позивачеві саме фізичною особою-підприємцем, а не адвокатом, статус якого підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Тобто понесені позивачем витрати в сумі 5 000,00 грн. не належать до сум, що підлягають сплаті за послуги адвоката, встановлених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, у господарського суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат позивача за отриманні останнім юридичні послуги.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України господарські витрати у справі, а саме: витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 за № 7-93 "Про державне мито" повернути позивачу з Державного бюджету державне мито в сумі 54,43 грн., як надмірно сплачене ним згідно платіжного доручення № 111 від 07.10.09 р.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82–85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" (м. Кіровоград, вул. Комарова, 64, р/р 26006300317 в КФ "ВіЕйБіБанк", МФО 383147, код 31975271) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Радомир" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, КВТ 101, б. 10, оф. 81, р/р 26005720000404 в Харківській обласній філії "Укрсоцбанк", МФО 351016, код 22536793) заборгованість в сумі 24 335,67 грн., 3 789, 08 грн. збитків від інфляції, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 281,25 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 217,21 грн.

Наказ видати після набрання рішенням у справі законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути позивачу з Державного бюджету надмірно сплачене ним згідно платіжного доручення № 11 від 07.10.09 р. державне мито в сумі 54,43 грн., оригінал якого залишається в матеріалах справи.

Довідку видати.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Суддя Л.С. Коротченко