Рішення № 7131917, 14.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

14.12.2009Справа №2-2/5838-2009 за позовом - Приватного підприємства «Хімпостачальник» (93400, Луганська обл.., м.Северодонецьк, вул..Силікатна, буд.10)

до відповідача - Будівельного виробничого підприємства «Строитель – Плюс» (95000, м.Сімферополь, вул..Глінки, 57-В)

про стягнення 270000,00грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : Попов – представник, довіреність у справі.

Від відповідача : Митник Є.О. - представник, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач звернувся до ГС АРК із позовом до відповідача про стягнення 270000,00грн боргу.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що між сторонами було укладено договір поставки №27/1/383 від 25.3.2009р., відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу товар. Проте, відповідач, порушуючи вимоги договору, не сплатив належним чином вартість поставленого товару, у результаті чого склалась заборгованість, несплата якої стала підставою для звернення позивача із позовом до суду.

26 листопада 2009 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Попова та представника відповідача – Митника, довіреності у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 26.11.2009р надав суду додаткові пояснення до позовної заяви, яким просять суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 270000,00коп., суму пені в розмірі 18261грн18коп., 3% річних у розмірі 2618грн63коп.

У судовому засіданні, що відбулося 26.11.2009р, оголошувалася перерва на 14.12.2009р, після перерви судове засідання було продовжене.

14 грудня 2009 рок до суду від відповідача надійшов відзив від 11.12.2009р на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відстрочити виконання зобов’язання відповідача на час прострочення кредитора – позивача та відмовити позивачу у стягненні пені та річних.

У судовому засіданні 14.11.2009 року представник позивача надав суду додаткові пояснення від 11.12.2009р до поданої позовної заяви, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 270000,00грн, суму пені у розмірі 2918грн97коп, 3% річних у розмірі 421грн64коп.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України).

Між Приватним підприємством «Хімпостачальник», як поставщиком, та Будівельним виробничим підприємством «Строитель – Плюс», як покупцем, був укладений договір поставки №27/1/383 від 25.3.2009р, відповідно до п.1.1, 1.2 якого поставщик зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію виготовлення ПП «Хімпостачальник» на умовах, визначених договором. Найменування товару, кількість, ціна за одиницю виміру, загальна вартість вказуються у специфікаціях або витратних накладних, які являються невід’ємними частинами договору.

Відповідно до п.3.3 договору поставщик надає покупцю товарний кредит на суму не більш ніж 300000,00грн з урахуванням ПДВ та на строк не більш ніж 30 календарних днів.

Оплата за кожну партію товару, що поставляється за договором, здійснюється з відстроченням платежу 30 календарних днів від дати поставки товару, якщо інше не вказано у специфікації. Датою поставки товару вважається дата витратної накладної на дану партію товару (п.5.2, 5.3 договору).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 270000,00грн, що підтверджується видатковою накладною №436 від 30.6.2009р. Товар вказаний у накладній був отриманий представником відповідача по довіреності серії ЯПЕ №976836 від 30.6.2009р. Також отримання товару підтверджується товарно – транспортною накладною №242 від 30.6.2009р. Відповідачу також виписувався рахунок №109/3 від 30.6.2009р на сплату грошових коштів за продукцію, отриману від позивача. Документи за якими було отримано відповідачем товар являються відповідно до п.1.2 договору його невід’ємною частиною та знаходяться у матеріалах справи.

Але Будівельне виробниче підприємство «Строитель – Плюс» у порушення умов договору, а також вимог діючого законодавства, зобов’язання по оплаті отриманого товару не виконав, товар не оплатив, в результаті чого на момент розгляду спору за відповідачем склалася заборгованість у сумі 270000,00грн, яка підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 270000,00грн боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 270000,00грн боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення 421грн64коп річних за період з 25.11.2009р по 14.12.2009р, які підлягають задоволенню виходячи з того, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 2918грн97коп пені, які підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода|угода| по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється|скоюється,чиниться| у письмовій формі (ст. 547 ЦК| України).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2 договору сторони передбачили, що у випадку затримання оплати партії товару зверх строку, вказаного у п.5.2, покупець зобов’язаний сплатити поставщику пеню у розмірі 0,1; від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який сплачується пеня.

Отже, у частині|частці| стягнення 2918грн97коп пені за період з 25.11.2009р до 14.12.2009р позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки розрахунок пені позивачем здійснений правильно, відповідно до умов договору договір поставки №27/1/383 від 25.3.2009р, не перевищує передбаченого Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» максимального розміру пені та нарахування її проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача.

Клопотання відповідача про відстрочення виконання зобов’язання відповідача на час прострочення кредитора – позивача, яке було викладене у відзиві від 11.12.2009р на позовну заяву, не підлягає задоволенню, оскільки нормами діючого законодавства не передбачено відстрочення виконання зобов’язання відповідача на час прострочення кредитора.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представників сторін в судовому засіданні були оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 18.12.2009р.

Керуючись ст.ст. 49,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти додаткові пояснення від 11.12.2009р до поданої позовної заяви.

2.          Позов задовольнити.

3.          Стягнути з Будівельного виробничого підприємства «Строитель – Плюс» (95000, м.Сімферополь, вул..Глінки, 57-В, ЄДРПОУ 31263808) на користь Приватного підприємства «Хімпостачальник» (93400, Луганська обл.., м.Северодонецьк, вул..Силікатна, буд.10, ЄДРПОУ 13395997, св.-во про державну реєстр. серії АОО №048339 від 02.4.1997р.) 270000,00грн боргу, 2918грн97коп пені, 421грн64коп річних 2733грн41коп державного мита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.