Ухвала суду № 71263596, 20.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Федусика А.Г.,

суддів – Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

при секретарі – Пальоній І.М.,

за участю: представника апелянта – ОСОБА_1 та представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду, ухвалену об 18 год. 10 хв. 18 жовтня 2017 року в м.Одесі по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Лиманської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області про визнання дій протиправними та стягнення заробітної плати,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Лиманської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області про визнання дій щодо утримання його трудової книжки у період з 28 лютого 2012 року по 11 вересня 2015 року протиправними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі було задоволено частково. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Лиманської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС в Одеській області в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо утримання трудової книжки у період з 28 лютого 2012 року по 10 грудня 2014 рік було закрито судом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року позов в решті вимог було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачем було зазначено, що з лютого 2012 року по вересень 2015 року він неодноразово звертався до Державної податкової інспекції з вимогами про видачу трудової книжки, проте отримав її лише 11 вересня 2015 року, що є грубим порушенням відповідачем у справі приписів законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 лютого 2012 року наказом голови Державної податкової служби Одеської області ОСОБА_3 №53-о “Про звільнення ОСОБА_4Н.” позивача було звільнено з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області.

На виконання вказаного наказу, 28 лютого 2012 року головою комісії з проведення реорганізації Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області було прийнято наказ №3-о “Про звільнення ОСОБА_4Н.”.

Позивач зазначає, що з лютого 2012 року по вересень 2015 року він неодноразово звертався до Державної податкової інспекції з вимогою видати трудову книжку, однак, отримав її лише 11 вересня 2015 року, що є грубим порушенням відповідачем у справі приписів законодавства та стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що наявність заяви позивача про повернення трудової книжки не є підставою для висновку, що відповідачем було допущено оскаржувану бездіяльність, оскільки в даному випадку позивачу необхідно було особисто звернутись до відповідача для її отримання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Так, порядок ведення трудових книжок працівників регламентовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі Інструкція).

Положеннями п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників” передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Згідно до п.4.1 Інструкції № власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до п.4.2. Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи №815/6168/14-а ДПІ у Комінтернівському районі ГУ ДФС в Одеській області неодноразово після звільнення позивача повідомляла його про необхідність особисто прибути до інспекції та отримати трудову книжку, водночас з матеріалів справи не встановлено, а позивачем не було доведено, що він надавав згоду на пересилання трудової книжки поштою з доставкою на адресу його проживання. Такої згоди не містить і лист позивача від 07 липня 2015 року, на який він посилався в обгрунтування позовних вимог по даній справі.

Наведені обставини підтвержуються листом від 28 лютого 2012 року № 3771/3/04-008, в якому відповідач просить позивача з’явитись до ДПІ в Комінтернівському районі Одеської області для отримання трудової книжки та здачі службового посвідчення. Листом від 14 березня 2014 року № 480/3/04-008 ДПІ в Комінтернівському районі вдруге надіслала ОСОБА_4 поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки та повернення службового посвідчення. Листом від 14 вересня 2012 року № 8582/3/04 ДПІ в Комінтернівському районі знову надіслала ОСОБА_4 повідомлення про необхідність отримання трудової книжки, а також повернення службового посвідчення, номерного знаку, листів непрацездатності для проведення відповідних розрахунків.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції з приводу того, що відповідачем не було допущено оскаржувану бездіяльність, оскільки в даному випадку позивачу необхідно було або особисто звернутись до відповідача для її отримання, або надати дозвіл на пересилання поштою, чого останнім зроблено не було.

На підставі зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання дій щодо утримання трудової книжки у період з 10 грудня 2014 року по 11 вересня 2015 рік протиправними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2014 року по 11 вересня 2015 рік є необґрунтованими та такими, що не повинні бути задоволені.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на лист від 22.03.2012 року (а.с. 10), як на доказ надання згоди на пересилання трудової книжки на адресу його проживання та незаконного утримання його трудової книжки, оскільки в ході розгляду справи суду не було надано жодного доказу на підтвердження отримання відповідачем вказаного звернення.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.308, 315, 316, 321,322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.329 КАС України.