Ухвала суду № 71251422, 12.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/18783/16-ц Головуючий у 1-й інстанції - Шумко А.В.

№ апеляційного провадження 22-ц/796/12109/2017 Доповідач - Рубан С.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Молдавської Ольги Володимирівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року у справі за позовомОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів, виплату процентів та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів, виплату процентів та стягнення коштів - задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 10 812 євро 90 євроцентів за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 пеню в розмірі 53 918 доларів США 16 центів за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь держави судовий збір в сумі 6 890 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Молдавська Ольга Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

10.11.2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», в якому просила стягнути на її користь заборгованість за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року 10 812, 90 євро; за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року 53 918, 16 дол. США.

Посилається на те, що 12 липня 2013 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір № 26353010971271 банківського вкладу, валюта вкладу - євро, згідно умов якого вона внесла на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 1 333, 00 євро. Пунктом 1.2. цього договору визначено, що депозит залучається на строк з 12.07.2013 року до 19.07.2014 року, а відповідно до правил п. 1.2.1. - у випадку якщо не менше ніж за один робочий день до кінцевої дати залучення депозиту вкладник не надасть до банку заяву про отримання депозиту, строк залучення депозиту вважається автоматично продовженим із встановленням процентної ставки у розмірі, визначеному п. 1.3. цього договору. Вона не подавала заяву про повернення депозиту у порядку, встановленому п. 1.2.1. вказаного договору, а відтак строк залучення депозиту був автоматично продовжено на новий строк.

12 липня 2013 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір № 26358010971287 банківського вкладу, валюта вкладу - долари США, згідно умов якого вона внесла на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 6 632, 00 дол. США. Пунктом 1.2. цього договору визначено, що депозит залучається на строк з 12.07.2013 року до 19.07.2014 року, а відповідно до п. 1.2.1. - у випадку якщо не менше ніж за один робочий день до кінцевої дати залучення депозиту вкладник не надасть до банку заяву про отримання депозиту, строк залучення депозиту вважається автоматично продовженим із встановленням процентної ставки у розмірі, визначеному п. 1.3. цього договору. Вона не подавала заяву про повернення депозиту у порядку, встановленому п. 1.2.1. вказаного договору, а відтак строк залучення депозиту був автоматично продовжено на новий строк.

14.01.2016 року ОСОБА_2 було направлено на адресу банку письмову вимогу про повернення депозитів за обома договорами, яку отримано 18.01.2016 року. Проте її вимога залишена банком без виконання, у зв'язку з чим, ОСОБА_2 змушена була звернутися за захистом своїх прав до суду.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року, яке набрало законної сили 06.06.2016 року, позов ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на її користь 1 461, 47 євро за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та 7 815, 81 дол. США за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року.

23.06.2016 року та 05.09.2016 року представником ОСОБА_2 направлено на адресу ПАТ «Укрсоцбанк» заяви з проханням добровільно виконати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року, однак зазначені заяви залишені без виконання. У зв'язку з вищевикладеним, ОСОБА_2 змушена була звернутися до ВДВС Голосіїського РУЮ у м. Києві з заявою про примусове виконання рішення суду. 18.10.2016 року банком у примусовому порядку виконано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року. Як видно зі змісту зазначеного вище рішення «як вбачається з заяв представника позивача від 14.01.2016 року про отримання депозиту за договором №26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року, та реєстру поштового направлення, вказані вимоги отримані уповноваженою особою ПАТ «Укрсоцбанк» 18.01.2016 року. Доказів повернення позивачу вкладів та процентів на них за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року суду не надано».

Відповідно до пункту 3.3. глави 3 Постанови Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» вимога про повернення вкладу підлягає виконанню у строк, що не перевищує два банківських дні з моменту одержання такої вимоги. Таким чином, з врахуванням вимог п. 3.3. глави 3 Постанови Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», її вимога про повернення депозитів мала бути виконана банком у строк до 20.01.2016 року включно.

Проте, ПАТ «Укрсоцбанк» умови вищевказаних депозитних договорів не виконав, без належних правових підстав не повертав належні їй грошові кошти у період з 21.01.2016 року до 17.10.2016 року включно.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Позивач пояснила, що є споживачем фінансових послуг за вказаними депозитними договорами, а ПАТ «Укрсоцбанк» їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне повернення депозитів, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з наступного.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року, яке набрало законної сили 06.06.2016 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 1461, 47 євро за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та 7 815, 81 дол. США за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року (а.с. 18-22).

23.06.2016 року та 05.09.2016 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звертався до ПАТ «Укрсоцбанк» із заявами про виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року, однак заяви залишені банком без виконання (а.с. 23, 28-29).

У зв'язку з невиконанням рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року у добровільному порядку, 04.08.2016 року представник позивачаподав заяву про відкриття виконавчого провадження з метою виконання рішення суду у примусовому порядку (а.с. 30-31).

Судом встановлено, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва виконано відповідачем 18.10.2016 року шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1 461, 47 євро та 7 815, 81 дол. США за реквізитами, що вказані у вимогах державного виконавця (а.с. 34).

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 10.05.2016 року встановлено, що «як вбачається з заяв представника позивача від 14.01.2016 року про отримання депозиту за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року, та реєстру поштового направлення, вимоги отримані уповноваженою особою ПАТ «Укрсоцбанк» 18.01.2016 року. Доказів повернення позивачу вкладів та процентів на них за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року суду не надано».

Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення являє собою міру відповідальності.

Відповідно до пункту 3.3. глави 3 Постанови Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» вимога про повернення вкладу підлягає виконанню у строк, що не перевищує два банківських дні з моменту одержання такої вимоги.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 3.3. глави 3 Постанови Правління НБУ № 516 від 03.12.2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», вимога позивача про повернення депозитів мала бути виконана банком у строк до 20.01.2016 року включно.

ПАТ «Укрсоцбанк» умови вищевказаних депозитних договорів не виконав, без будь - яких правових підстав не повертав належні ОСОБА_2 грошові кошти у період з 21.01.2016 року до 17.10.2016 року включно.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем, сума заборгованості складає за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року - 10 812, 90 євро; за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року - 53 918, 16 дол. США.

Судом першої інстанції правильність розрахунку встановлено вірно.

Встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 пені у зв'язку з невиконанням банком свого обов'язку щодо повернення позивачу грошових коштів за заявою від 14.01.2016 року, яку отримано банком 18.01.2016 року, на виконання умов договорів банківських вкладів №26353010971271 та №26358010971287, що були укладені між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» 12.07.2013 року у розмірі 10 812, 90 євро та 53 918, 16 дол. США.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонипосилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давностітощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторінвипливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позовзадовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілитиміж сторонамисудові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 214 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішеннясуду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом вірно встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року, яке набрало законної сили 06.06.2016 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_2 1461, 47 євро за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та 7 815, 81 дол. США за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року.

Вказане рішення суду було виконано ПАТ «Укрсоцбанк» лише 18.10.2016 року після отримання відповідних платіжних вимог державного виконавця, що підтверджується листом ПАТ «Укрсоцбанк» від 21.10.2016 року (а.с.34).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року встановлено обставини, а саме «як вбачається з заяв представника позивача від 14.01.2016 року про отримання депозиту за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року, та реєстру поштового направлення, вказані вимоги отримані уповноваженою особою ПАТ «Укрсоцбанк» 18.01.2016 року. Доказів повернення позивачу вкладів та процентів на них за договором № 26353010971271 банківського вкладу від 12.07.2013 року та за договором № 26358010971287 банківського вкладу від 12.07.2013 року суду не надано».

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16 «Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язанихз підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певноговизначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконуєроботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (наданняпослуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачуєспоживачеві неустойку в розмірітрьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язанняв натурі.

Аналіз наведених норм законусвідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне наданняцих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захистправ споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послугиза кожнийдень прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моментувчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моментупорушення - являє собою міру відповідальності.»

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 2558цс15 та у постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-2128цс16.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 як вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення, а тому з Банку підлягає стягненню пеня у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення за період з 21.01.2016 року по 17.10.2016 року, тобто за увесь період протягом якого банк без будь - яких правових підстав не повертав ОСОБА_2 належні їй депозити.

Доводи апеляційної скарги, що сума пені перевищує суму основного зобов'язання та судом першої інстанції безпідставно не застосовано вимоги ч.3 ст.551 ЦК України щодо зменшення її розміру, колегія суддів не приймає до уваги.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.ч.2,3 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойкиможе бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, вищевказаною нормою закріплено право сторін вільно визначати розмір неустойки, зменшуючи або збільшуючи його у порівнянні із законодавчо вставленим розміром, що відповідає принципу свободи договору, закріпленого у ст.627 ЦК України.

Суд наділений правом зменшувати розмір неустойки, але суд реалізує це право у випадку, якщо стягується неустойка, розмір якої встановлений за погодженням між сторонами договору, тобто суд наділений правом перевірити чи не встановлено сторонами договору надмірно великого розміру неустойки, що призводить до суттєвого дисбалансу прав та інтересів кредитора і боржника.

Проте, законодавством не передбачено право суду зменшувати неустойку, розмір якої встановлений законом.

Норма Закону, якою встановлено розмір пені є для суду імперативною, отже обов'язковою для застосування.

При розгляді даної категорії справ Верховним Судом України зазначено, що пеня стягується саме у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення, а не у меншому/більшому розмірі.

Оскільки норма ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є спеціальною, то саме вона підлягає застосуванню, а не загальна норма ч.3 ст.551 ЦК України.

Таким чином, норма ч.3 ст.551 ЦК України може застосовуватись судом виключно у випадку зменшення розміру договірної пені (такої, що встановлена за погодженням між сторонами) і не може застосовуватись у випадку, якщо розмір пені встановлений законом.

Приймаючи рішення у справі, у суду є право, а не обов'язок на підставі ч.3 ст.551 ЦК України зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, учасник майнових правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання його зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення такого правопорушення.

Відповідачем не надано доказів того, що порушення строків виконання його зобов'язання сталось з поважних та незалежних від його волі причин, а також не доведено, що такому виконанню перешкоджали якісь обставини.

Заявляючи до апеляційної суду клопотання про зменшення розміру пені Банком в порушення вимог ч.3 ст.551 ЦК України не доведено наявності підстав звільнення його від сплати визначеної суми пені, обставин, які мають істотне значення та які б об'єктивно перешкоджали йому виконати зобов'язання за депозитними договорами.

Крім того, в апеляційному суді встановлено, що із заявою про застосування ст.551 ЦК України та зменшення розміру пені відповідач до суду першої інстанції не звертався та не надавав заперечень з цього приводу.

Доводи відповідача, що позивач навмисно ухилялася від отримання коштів, затягувала виконавче провадження з метою отримання штрафних санкцій від банку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки будь-яких доказів на підтверджень своїх тверджень суду відповідачем не надано.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року набрало законної сили 06.06.2016 року, стало обов'язковим до виконання ПАТ «Укрсоцбанк» і відповідач не був позбавлений можливості виконати його в добровільному порядку.

Натомість у період з 06.06.2016 року по 04.09.2016 року відповідач ухилявся від добровільного виконання рішення суду, що стало підставою для звернення представника позивача до державної виконавчої служби про його примусове виконання. Навіть у строк встановлений державним виконавцем для добровільного виконання відповідач продовжував ухилятися від виконання рішення до моменту отримання від державного виконавця відповідних платіжних вимог.

Крім цього, чинним законодавством на стягувача не покладено обов'язок вчиняти додаткові дії після вступу в законну силу рішення суду, спрямовані на стимулювання боржника до його виконання в добровільному порядку.

Заяви, які надсилалися на адресу відповідача у період з 06.06.2016 року по 04.09.2016 року представником позивача були спрямовані на переконання Банку в доцільності добровільно виконати рішення суду, не вдаючись до примусового виконання рішення суду.

Крім того, судом встановлено, що обов'язок банку з повернення депозитів виник 21.01.2016 року, проте відповідач жодним чином не пояснив та не надав доказів на підтвердження обставин, які б перешкоджали йому добровільно повернути депозити у строк з 21.01.2016 року по 10.05.2016 року, тобто до ухвалення судового рішення про стягнення депозитних коштів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Молдавської ОльгиВолодимирівни - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий Судді