Постанова № 71243473, 18.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 914/1221/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

за участю учасників справи:

позивача: Симканич В.В., ордер № ЛВ 089765 від 29.11.2017

відповідача 1: Пензов С.В., довіреність б/н від 01.08.2017 (в приміщенні ГС Закарпатської області)

відповідача 2: не з'явився

відповідача 3: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017

у справі №914/1221/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Державного підприємства "Бродівське лісове господарство"

до 1. Закарпатської митниці ДФС

2. Львівської митниці ДФС

3. Державної казначейської служби

про стягнення збитків в сумі 201810,01 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з рахунків Державного бюджету України (Державна казначейська служба України) на користь Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" шкоду в сумі 201 719,41 грн, заподіяну внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Закарпатська митниця ДФС звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, апелянт стверджує, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність та розмір шкоди, яка виникла внаслідок дій Закарпатської митниці. Матеріали справи не вказують на наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями Закарпатської митниці по забезпеченню здійснення митного контролю та сплатою перевізнику (ПАТ "Укрзалізниця") плати за надані послуги перевезення. Крім того, матеріали справи не дозволяють ідентифікувати період часу за який підрозділом ПАТ "Укрзалізниця" виставлено вимогу щодо сплати коштів, а також не вказують на наявність преюдиційних судових рішень, якими було б встановлено неправомірність дій митниці за конкретно визначений період часу використання спірних залізничних вагонів. Також скаржник зазначив, що фактичні обставини справи вказують на те, що позивач своїми діями сприяв затягуванню вирішення питання здійснення митного контролю, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для відмови у відшкодування завданих збитків.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №914/1221/17 без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС без задоволення. Крім того, позивач зазначив, що витрати за простій спірних залізничних вагонів у розмірі 201 719,41 грн, який здійснено на вимогу Філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця", є матеріальною шкодою, завданою протиправною бездіяльністю Закарпатської митниці ДФС в розумінні ст.ст. 1173,1174 ЦК України. Крім того, як зазначив позивач, до матеріалі справи було додано докази, що підтверджують наявність та розмір шкоди, яка виникла внаслідок дій Закарпатської митниці ДФС.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2017, апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №914/1221/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 апеляційну скаргу Державної Фіскальної Служби Закарпатської митниці ДФС прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 07.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 клопотання Закарпатської митниці ДФС про участь у судовому засіданні, призначеному на 07.12.2017 о 13 год. 30 хв., в режимі відеоконференції задоволено. Доручено Господарському суду Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського 2а) забезпечити проведення судового засідання у справі №914/1221/17 в режимі відеоконференції в приміщенні вказаного суду 07.12.2017 о 13 год. 30 хв. Судове засідання відбудеться в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, зал судових засідань №13.

У зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.12.2017 у справі №914/1221/17 для розгляду апеляційної скарги Державної Фіскальної Служби Закарпатської митниці ДФС визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 апеляційну скаргу Державної Фіскальної Служби Закарпатської митниці ДФС прийнято до провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 07.12.2017 о 13:30.

Судове засідання 07.12.2017 о 13:30 з розгляду апеляційної скарги Державної Фіскальної Служби Закарпатської митниці ДФС не відбулось у зв'язку з надходженням повідомлення про замінування будівлі та проведенням евакуації відвідувачів та працівників Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" у справі №910/13946/17 призначено на 18.12.2017. Доручено Господарському суду Закарпатської області (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського 2а) забезпечити проведення судового засідання у справі №914/1221/17 в режимі відеоконференції в приміщенні вказаного суду 18.12.2017 о 16:30. Судове засідання відбудеться в приміщенні Київського апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, зал судових засідань №13.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судове засідання, яке відбулось 18.12.2017 з'явились представники позивача та відповідача 1 (в приміщенні ГС Закарпатської області). Представники відповідача 2 та відповідача 3 не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзиви на апеляційну скаргу не надали.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Представник відповідача 1 (апелянта) в судовому засіданні на підставі п. 4 ч. 2 ст. 43 ГПК України в новій редакції заявив усне клопотання про зловживання процесуальними правами з боку позивача, в якому просив суд визнати факт зловживання позивачем процесуальними правами щодо необґрунтованого та штучного об'єднання позовних вимог, а також завідомо безпідставне залучення відповідача 2 з метою зміни підсудності справи.

Представник позивача заперечував щодо задоволення вказаного клопотання відповідача 1 та надав усні пояснення.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача 1, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки в діях позивача суд не вбачає зловживання процесуальними правами щодо необґрунтованого або штучного об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, а також завідомо безпідставне залучення відповідача 2 з тією самою метою.

Присутні представники надали суду усні пояснення стосовно доводів наведених в апеляційній скарзі.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасника судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець) було укладено договір №2230/1234-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних на піввагонах (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого (в редакції додаткової угоди №3 від 01.12.2015) виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних на піввагонах.

Відповідно до п. 9.1. Договору (в редакції додаткової угоди №3 від 01.12.2015) Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків.

01.04.2016 між Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" (продавець) та FK Invest Kosice a.s. (покупець) було укладено контракт №10316, згідно п.1 якого продавець продає, а покупець купує товар в якості валютної угоди.

Контрагентами визначено, що об'єктом продажу є деревина паливна з листових порід. Загальна кількість контракту становить 8000 м3. Загальна сума контракту становить 224 000 євро.

Згідно п. 5 вказаного контракту сторони погодили базис поставки DAP залізничний прикордонний перехід Чиєрна над Тисою.

Контракт вступає в силу з 01.04.2016 у разі підписання обома сторонами та діє до 15.01.2017.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що на виконання вимог контракту №10316 від 01.04.2016 позивачем було здійснено завантаження лісопродукції 12.05.2016 до вагону №65235830 та 16.05.2016 до вагону №32261802. Вказані вагони було замитнено, про що складено вантажні митні декларації №209050000/2016/001467 та №209050000/2016/001516.

Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до договору №2230/1234-2012 від 28.12.2012.

Зазначені вагони пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Чоп. Вказані обставини учасниками судового процесу не заперечувались.

Однак, згідно пояснень позивача, які відповідачем 1 не заперечені, вагони №65235830 та №32261802 не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Чоп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідачів 1 та 2 по затриманню вантажу на станції є неправомірними та такими, що фактично призвели до завдання позивачу збитків, що полягають в оплаті Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" додаткових зборів в сумі 201628,81 грн та оплаті на користь Львівської митниці ДФС за отримання радіологічних сертифікатів для замитнення лісоматеріалів 90,60 грн. За таких обставин позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення з відповідача 1 шкоди в сумі 201 719,41 грн та стягнення з відповідача 2 шкоди в сумі 90,60 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Статтею 56 Конституції України встановлено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вказане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової та немайнової (моральної) шкоди наведено, зокрема, у статтях 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1173 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.13, 74, 162 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як було встановлено вище, на виконання вимог контракту №10316 від 01.04.2016 позивачем здійснено завантаження лісопродукції 12.05.2016 до вагону №65235830 та 16.05.2016 до вагону №32261802. Зазначені вагони було замитнено, про що складено вантажні митні декларації №209050000/2016/001467 та №209050000/2016/001516. Організація перевезень товару у вказаних вагонах здійснювалась Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" у відповідності до договору №2230/1234-2012 від 28.12.2012. Вказані вагони пройшли замитнення на Львівській митниці ДФС та були направлені для транспортування деревини за маршрутом Броди-Чоп. Однак, за поясненнями позивача, які відповідачем 1 не заперечені, вагони №65235830 та №32261802 не пройшли митного огляду та були затримані Закарпатською митницею ДФС на станції Чоп.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №813/2237/16 за позовом Державного підприємства "Самбірське лісове господарство", Державного підприємства "Бродівське лісове господарство", Державного підприємства "Буське лісове господарство", Державного підприємства "Бібрське лісове господарство", Державного підприємства "Турківське лісове господарство", Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", Державного підприємства "Сколівське лісове господарство", Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" до Закарпатської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі №813/2237/16, залишеною без змін ухвалою від 16.02.2017 Львівського апеляційного адміністративного суду та ухвалою від 11.04.2017 Вищого адміністративного суду України, позовні вимоги Державного підприємства "Самбірське лісове господарство", Державного підприємства "Бродівське лісове господарство", Державного підприємства "Буське лісове господарство", Державного підприємства "Бібрське лісове господарство", Державного підприємства "Турківське лісове господарство", Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", Державного підприємства "Сколівське лісове господарство", Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" було задоволено: визнано протиправною бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо затримки залізничних вагонів: Державного підприємства "Самбірське лісове господарство" №91503847, №91503243, №91503730; Державного підприємства "Золочівське лісове господарство" №96399787, № 96395264, № 96392964, №96398672; Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" №67610808; Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" №65235830, №32261802, №96399548, №96391321, № 32261406, №32261372, №96396643; Державного підприємства "Бібрське лісове господарство" №91503227, №91503839, №91502765; Державного підприємства "Буське лісове господарство" №96395033, №96399340, №96290119, №32262636; Державного підприємства "Турківське лісове господарство" №96397542; Державного підприємства "Cколівське лісове господарство" № 63359328; зобов'язано Закарпатську митницю ДФС завершити митні формальності щодо пропуску через митний кордон України наступних залізничних вагонів Державного підприємства "Самбірське лісове господарство" № 91503847, № 91503243, №91503730; Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" №67610808; Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" №65235830, №32261802, №96399548, №96391321, №32261406, №32261372, №96396643; Державного підприємства "Бібрське лісове господарство" №91503227, №91503839, №91502765; Державного підприємства "Буське лісове господарство" №96395033, №96399340, №96290119, №32262636; Державного підприємства "Турківське лісове господарство" №96397542; Державного підприємства "Cколівське лісове господарство" №63359328; розподілено судові витрати.

Суд зазначає, що статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 у справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 у справі №910/11595/13.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 у справі №5020-660/2012, від 06.03.2014 у справі №910/11595/13, від 23.02.2016 у справі №910/16120/14.

Отже, рішення у справі №813/2237/16, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення, а встановлені ним обставини повторного доказування не потребують.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2016 у справі №813/2237/16 встановлено, що Закарпатською митницею ДФС не здійснено визначених законом дій для вчинення митних процедур щодо пропуску залізничних вагонів, в тому числі, Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" №65235830, №32261802, через державний кордон України у строк, встановлений ст. 199 Митного кодексу України.

Судом також було встановлено, що митне оформлення товару у залізничних вагонах розпочалося з дати, що підтверджена відмітками органу доходів і зборів на вантажно-митних деклараціях, які знаходяться в матеріалах справи.

Тобто, з наведеного вбачається, що у межах провадження у справі №813/2237/16 судом адміністративної юрисдикції було встановлено обставини неправомірної поведінки (бездіяльності) Закарпатської митниці ДФС, які у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України повторного доказування не потребують.

Заперечення відповідача 1 проти задоволення позову та, зокрема, обставин неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС, з посиланням на приписи Митного кодексу України судом до уваги не приймаються як необгрунтовані та безпідставні. При цьому, судом враховано, що вказані заперечення були предметом розгляду в межах справи №813/2237/16, та не усувають преюдиціальності фактів, встановлених судом адміністративної юрисдикції.

Як вбачається з наданих суду документів, з огляду на затримання вагону №65235830, Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця", яке у відповідності до договору №2230/1234-2012 від 28.12.2012 є виконавцем послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах, було нараховано за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи, подання та забирання вагонів, зважування вагонів при затримці, вантажно-розвантажувальні роботи, а також провізну плату за маршрутом Чоп - Батьово - Чоп Львівської залізниці суму 105 495,67 грн.

Одночасно, у зв'язку з затриманням вагону №32261802 з причини поглибленого митного контролю, керуючись збірником тарифів Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи, подання та забирання вагонів, зважування вагонів при затримці, вантажно-розвантажувальні роботи, а також провізну плату за маршрутом Чоп - Батьово - Мукачево Львівської залізниці було нараховано плату на загальну суму 96 133,14 грн.

З наданих суду документів вбачається, що Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" було оплачено послуги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", а саме згідно платіжного доручення №106 від 17.01.2017 перераховано 105 495,67 грн та згідно платіжного доручення №152 від 23.01.2017 сплачено 96 133,14 грн.

Заперечення відповідача 1 стосовно того, що вказані оплати могли бути здійснені не у зв'язку із затриманням Закарпатською митницею ДФС вагонів №6523583 та №32261802, суд до уваги не приймає, як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Зокрема, листом №ЦТЛ-19/1432 від 14.08.2017 філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" підтверджено, що згідно платіжних доручень №106 від 17.01.2017 та №152 від 23.01.2017 здійснено перерахування коштів за затримку вагонів №6523583 та №32261802.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо належного доказового обґрунтування позивачем розміру збитків, понесених внаслідок затримки відповідачем 1 вагонів №6523583 та №32261802.

Крім того, матеріалами справи також підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Закарпатської митниці ДФС та понесеними Державним підприємством "Бродівське лісове господарство" збитками, оскільки фактично витрати за користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи, подання та забирання вагонів, зважування вагонів при затримці, вантажно-розвантажувальні роботи, а також провізну плату за відповідними маршрутами було понесено саме внаслідок затримки вагонів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 35 зазначеного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Вказане положення Основного Закону України реалізується нормами статті 1173 Цивільного кодексу України, якими закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність.

Отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо.

Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо правомірності позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України шкоди в розмірі 201 719,41 грн заподіяної внаслідок неправомірної поведінки Закарпатської митниці ДФС.

Виходячи з принципів повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення шкоди в сумі 90,60 грн, заподіяної внаслідок неправомірних дій Львівської митниці ДФС. При цьому, суд виходив з наступного.

Як зазначалось вище, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст. 13, 74, 162 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України).

Позивачем не було доведено суду належними та допустимими у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами обставин наявності всіх складових збитків у діях відповідача 2.

З огляду на те, що позовна вимога Державного підприємства "Бродівське лісове господарство" до Львівської митниці ДФС є такою, що позбавлена належного доказового обґрунтування, остання підлягає залишенню судом без задоволення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №914/1221/17 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на їх необґрунтованість.

За таких обставин підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи вимоги ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закарпатської митниці ДФС на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №914/1221/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №914/1221/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/1221/17.

Повний текст постанови підписаний 26.12.2017.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко