Постанова № 71221817, 22.12.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/6438/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/5407/17 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 56 22.12.2017

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Олійника В.І.,

суддів Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про визнання недійсною умови кредитного договору, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання недійсною умови кредитного договору, який обґрунтував тим, що 27.07.2016 року він з метою отримання кредиту звернувся до відділення ПАТ "Укрсоцбанк", що знаходиться за адресою: м.Вишневе Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Святошинська, 26. Спеціалістами банку йому було повідомлено, що на той час кредити в їхньому приміщенні видавав представник ПАТ "Ідея Банк", який був їхнім партнером.

Тому між ним та ПАТ "Ідея Банк" в особі Директора департаменту кредитного адміністрування ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від 16.09.2015 року за №13.1/129702, укладено кредитний договір №Z99.259.70124, згідно якого він (ОСОБА_2) отримав від даної установи банку кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24999 грн.

Усно йому було повідомлено, що гроші по кредитному договору (періодичні платежі) він зможе сплачувати у будь-якому відділенні ПАТ "Ідея Банк".

У зв'язку з його юридичною необізнаністю та з нагальною потребою отримання коштів він не розумів значення умов даного кредитного договору та не усвідомлював наслідків його підписання.

Після консультації у юриста йому стало зрозумілим, що кредитний договір №Z99.259.70124 від 27.07.2016 року, який був укладений між ним (ОСОБА_2) та ПАТ "Ідея Банк", в особі Директора департаменту кредитного адміністрування ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від 16.09.2015 року за №13.1/129702, не відповідає вимогам Закону, умови якого є несправедливим по відношенню до нього - споживача (позичальника), а тому підлягав визнанню частково недійсним з наступних підстав.

Так, Кредитний договір .№Z99.259.70124 від 27.07.2016 року не містить жодного пункту, де зазначено реквізити кредитора - юридичної особи ПАТ "Ідея Банк". Відсутні будь-які відомості про адресу, номер ЄДРПОУ та інші реквізити ПАТ "Ідея Банк", що є порушенням вимог п.2.1 Постанови Правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007 року про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме: банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу. Жодної письмової інформації про місцезнаходження банку ні перед підписанням кредитного договору ні після йому надано не було.

Згідно з п.3.4 Постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007 року банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити про відкриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

Проте, всупереч даній вимозі у кредитному договорі № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року взагалі відсутня умова про відкриття, ведення та закриття рахунку для зарахування на нього суми наданого кредиту.

У п.1.2 кредитного договору зазначено, що датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок (при видачі кредиту у готівковій формі). При цьому в договорі відсутні будь-які відомості про відкриття та умови ведення чи закриття таких як вказані позичкового чи банківського поточного рахунку, номери таких рахунків також відсутні.

Пунктом 2.1 договору кредиту визначено, що платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок НОМЕР_1 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором. Але умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку в кредитному договорі не визначені як того вимагає Постанова НБУ №168 від 10.05.2007 року. Відповідно до п.1.4 кредитного договору за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3,7% від початкової суми кредиту.

У грошовому еквіваленті ця плата за кредитне обслуговування складає 924 грн. 96 коп. щомісяця. Таким чином, якщо договором кредиту визначено строк кредиту 60 місяців, то плата за кредитне обслуговування за весь строк кредитного договору повинна скласти 55497 грн. 60 коп. При цьому кошти по тілу кредиту складають 24999 грн. 00 коп., а проценти за весь строк кредитного договору повинні скласти 31537 грн. 32 коп. Тому плата за кредитне обслуговування, яка перевищує майже в два рази розмір основного зобов'язання (тіло кредиту) є не тільки незрозумілою, а й несправедливою.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п.3.6 Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

07 квітня 2017 року він (позивач) направив рекомендованим листом на адресу зазначену на інтернет сайті ПАТ "Ідея Банк" (м.Львів, вулиця Валова,11) заяву, в якій просив банк надати роз'яснення пункту 1.4 кредитного договору, а саме: що мається на увазі під визначенням "плата за кредитне обслуговування" та які дії здійснюються банком в розумінні кредитного обслуговування. Проте відповідь від ПАТ "Ідея Банк" він не отримав, що є порушенням з боку банку вимог законодавства.

На підставі вищевказаного просив суд визнати умову (положення) пункту 1.4 кредитного договору № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року, укладеного між ним (ОСОБА_2) та ПАТ "Ідея Банк", що передбачає плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі: 3,7% від початкової суми кредиту, недійсною.

Зобов'язати ПАТ "Ідея Банк"здійснити перерахунок суми заборгованості ОСОБА_2 по кредитному договору № Z99.259.70124 від 27.07.2016 року шляхом зарахування сплачених коштів позичальником у формі плати за кредитне обслуговування до суми основного зобов'язання по кредитному договору.

Зобов'язати ПАТ "Ідея Банк" відповідно до п.3.4 Постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007 року надати йому (ОСОБА_2) інформацію про відкриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифів та всіх сум коштів, які він (ОСОБА_2) має сплатити за договором у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано і тому прийшов до правильного висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв'язку з чим підстав для визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними та доповнення умов кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 27.07.2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2, укладено кредитний договір №Z99.259.70124, згідно якого позивач отримав від даної установи банку кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 24 999 грн.

Згідно з п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатися у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Також однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11 вересня 2013 року у справі №6-40 цс 13 дійшла до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по - перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по - друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по - третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

В обґрунтування несправедливості умов кредитного договору сторона позивача посилалася на те, що кредитний договір за № Z99.259.70124 від 27.07. 2016 року не відповідає вимогам Закону, умови якого є несправедливим по відношенню до споживача (позичальника), а тому підлягав визнанню частково недійсним з наступних підстав: Кредитний договір .№Z99.259.70124 від 27.07.2016 року не містить жодного пункту, де зазначено реквізити кредитора - юридичної особи ПАТ "Ідея Банк". Відсутні будь-які відомості про адресу, номер ЄДРПОУ та інші реквізити ПАТ "Ідея Банк", що є порушенням вимог п. 2.1 Постанови Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а саме: банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу. Жодної письмової інформації про місцезнаходження банку ні перед підписанням кредитного договору ні після йому не було надано.

Відповідно до ч.1 до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору, як вірно вважав суд першої інстанції, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про можливість зміни відсоткової ставки в односторонньому порядку банком, визначення страхової компанії з числа акредитованих банком, розміру пені в разі порушення умов виконання кредитного договору, застосування можливості дострокового стягнення за кредитним договором. При цьому, позивачем підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому. Щодо посилання сторони позивача на ненадання позивачу інформації про умови кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, не попередження про валюті ризик, то суд вірно зазначив, що за умовами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний, зокрема, повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Саме ненадання відповідної інформації до укладення договору може бути предметом оскарження на підставі цієї норми закону. Уклавши кредитний договір позичальник погодився на обсяг інформації та на його умови, у зв'язку з чим визнання умов договору недійсними та внесення доповнень до нього в односторонньому порядку є безпідставними.

З огляду на наведене і враховуючи те, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано, то суд дійшов вірного висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв'язку з чим підстав для визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними та доповнення умов кредитного договору, які наведені позивачем, судом не встановлено.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони теж не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання недійсною умови кредитного договору.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.І. Олійник

Судді: Р.В. Березовенко

С.В. Лівінський