Ухвала суду № 71212324, 12.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2017 р. м. Київ К/800/31796/17

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ББДО»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року

у справі № 826/5448/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ББДО»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ББДО» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2017 року у справі № 826/5448/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ББДО» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «БРАДОК ТРЕЙД» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, ТОВ «ТРЕВЕЛІН» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, ТОВ «АУСТАФФІНГ БІЗНЕС ГРУП» за листопад 2014 року та березень 2015 року, ТОВ «ПРОНТО ТІВІС» за листопад-грудень 2014 року та квітень 2015 року, ТОВ «АТОМ ФІЛЬМ СТУДІЯ» за березень 2015 року, відповідачем складено акт від 21.09.2015 року № 4006/26-56-22-04-09/35962292, яким встановлено порушення: - пп.пп. 14.1.27, 14.136 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 327 647, 00 грн.; - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 478 777, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.10.2015 року: - № 0004702204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 012 554, 00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 202 511, 00 грн.; - № 0004692204, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 1 138 718, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 910 974, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 227 744, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наданими первинними документами не підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ТРЕВЕЛІН» за договором надання послуг, предметом якого є надання рекламних послуг для реклами продукції ТОВ «Сандора», ТОВ «Ріглі Україна», ТОВ «Хенкель Україна», ТОВ «Байєр» та інших клієнтів позивача та передача виключних майнових прав інтелектуальної власності на результати послуг.

Також позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «ПРОНТО ТІВІСІ» за договорами про створення творів на замовлення та договором про виконання робіт (надання послуг).

Крім того, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Брадок Трейд» за договором про виконання робіт пов'язаних з виробництвом аудіовізуального твору та договором про надання послуг.

Відмовляючи у задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов укладених договорів, а надані складені з порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік».

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем надано договори, додатки до договорів, податкові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомість по рахунку, карту по рахунку.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогами не відповідають, оскільки судами не зазначено, з яких підстав ними відхилено дані документи та не зазначено які саме з них складно з порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік».

В свою чергу, надані до суду апеляційної інстанції копії договорів просування продукції клієнта, копії додатків до договорів, копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), копія договору про агентські послуги та роздруківку рекламного відеоролика, які можуть свідчити про використання отриманих послуг у власній господарській діяльності, безпідставно не прийнято судом до уваги, оскільки суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Таким чином, в даному випадку, суди першої та апеляційної інстанції повинні виходити із реальності здійснення платником податку господарських операцій. Предметом доказування є факт здійснення господарських операцій в рамках звичайної виробничої діяльності платника податку, а також з'ясування питання, чи містять відомості первинних бухгалтерських документів повну, достовірну, взаємопов'язану і несуперечливу інформацію. Крім того, відсутність окремих реквізитів у первинному документі не може бути достатньою підставою для невизнання господарської операції.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з метою з'ясування викладених обставин, що входять до предмета доказування у справі, в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ББДО» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2017 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 року у справі № 826/5448/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

Н.Є.Маринчак