Ухвала суду № 71210777, 12.12.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 грудня 2017 рокусправа № 804/4063/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:Дурасової Ю.В.

судді: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання:Сонник А.В.

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітафудс" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0000111400 від 10.02.2017, яким Товариству Вітафудс збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в країні товарів (робіт, послуг) на суму 3441045грн.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що до перевірки були надані всі первинні документи, по взаємовідносинам позивача з контрагентами, які підтверджують здійснення господарської операції за зазначеними договорами, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, акти, паспорти якості, платіжні документи.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем (Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що не підтверджена в ході перевірки реальність господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом.

Представником позивача надано до апеляційного суду заперечення, згідно яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Зазначає, що про помилковість висновків податкового органу щодо відсутності підтвердження господарських операцій та надає підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позову відмовити. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Надав пояснення аналогічні, викладеним в запереченнях проти апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Вітафудс щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Глобал ОСОБА_3, ТОВ Снек Експорт за період серпень, вересень 2016 року. За результатами перевірки було складено акт № 2365/04-65-14-00/39368522 від 27.12.2016 року, де були встановлені порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку Відповідача, призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 3441045грн., а саме: за серпень 2016 року в сумі 1953926грн. і за вересень 2016 року в сумі 1487119грн. (по взаємовідносинам з ТОВ Глобал ОСОБА_3). На підставі вищезазначеного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №000111400 від 10 лютого 2017 року, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 3441045грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено вимоги до оформлення податкових накладних.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, при відсутності фактичного здійснення господарської операції, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. При цьому, перевага може надаватися змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Це кореспондується з принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, який зазначений в ч. 1 абз. 8 ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996 - превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно зазначив, що недоліки в товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових накладних, оплати за поставлений товар (послуги) та подальшого використання товару у власній господарській діяльності платника податків, що у своїй сукупності підтверджує отримання товару (послуг) і як наслідок наявність у платника права па формування податкового кредиту. При цьому, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, визначено такий документ як товарно-транспортна накладна, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників); При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема. товарно-транспортна накладна та подорожній лист. Не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та пропажу товарно-матеріальних цінностей. Також, не передбачений обов'язок замовника перевіряти можливість виконавця на виконання послуг, його виробничих потужностей або наявність співробітників, які потрібні для виконання послуг/робіт.

Отже, ТТН призначена безпосередньо для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Товарно-транспортні накладні, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) або їх недоліки з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. З урахуванням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

При цьому, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лите встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Українігосподарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ Вітафудс та ТОВ Глобал ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу №27/07. На підтвердження реальності господарських відносин позивачем були надані наступні документи: договір поставки №27/07, специфікація №1 від 29.07.2016, специфікація №2 від 31.08.2016, специфікація №3 від 30.09.2016, видаткові накладні №0208-01 від 02.08.2016, №0308-02 від 03.08.2016, №0408-01 від 08.08.2016, №0508-02 від 05.08.2016, №1208-01 від 12.08.2016, №1508-01 від 15.08.2016, №1608-01 від 16.08.2016, №1708 -01 від 06.08.2016, №1808-01 від 18.08.2016, №2508-01 від 25.08.2016, №2508-01 від 25.08.2016, №3008-01 від 30.01.2016, №0509-01 від 05.09.2016, №0609-01 від 06.09.2016, №0709-01 від 07.09.2016, №1509-01 від 15.09.2016, №1609-01 від 16.09.2016, №1909-01 від 19.09.2016, №2709-01 від 27.09.2016, №2809-01 від 28.09.2016, №2909-01 від 29.09.2016, №0308-01 від 03.08.2016, №0508-01 від 05.08.2016, №2508-03 від 25.08.2016, №0509-02 від 05.09.2016, №2809-02 від 28.09.2016, №2909-02 від 29.09.2016, договір перевезення вантажів №24 від 01.08.2015, додаткова угода від 01.11.2015, акт надання послуг-№ 480 від 31.08.2016, акт надання послуг № 529 від 30.09.2016, товаро транспортні накладні №0208-01 від 02.08.2016, №0308-01 від 03.08.2016, №0308-01 від 03.08.2016, №0308-02/2 від 03.08.2016, №0408-01/3 від 04.08.2016, №0408-01/2 від 04.08.2016, №0408-01/1 від 04.08.2016, №0508-01 від 05.08.2016, №0508-02/1 від 05.08.2016, №0508-02/2 від 05.08.2016, №0508-02/3 від 05.08.2016, №1208-01 від 12.08.2016, №1508-01 від 15.08.2016, №1608-01/1 від 16.08.2016, №1608-01/2 від 16.08.2016, №1608-01/3 від 16.08.2016, №1708-01 від 17.08.2016 , №1808-01 від 18.08.2016, №2508-01 від 25.08.2016, №2508-02/1 від 25.08.2016, №2508-02 від 25.08.2016, №2508-03 від 25.08.2016, №3008-01 від 30.08.2016, №0509-01/2 від 05.09.2016, №0509-01/1 від 05.09.2016, №0509-62 від 05.09.2016, №0609-01/2 від 06.09.2016, №0609-01/1 від 06.09.2016, №0709-01/2 від 07.09.2016, №0709-01/1 від 07.09.2016, №1509-01/1 від 15.09.2016, №1509-01/2 від 15.09.2016, №1609-01/2 від 16.09.2016, №1609-01/1 від 16.09.2016, №1909-01/2 від 19.09.2016, №1909-01/1 від 19.09.2016, №2709-01/1 від 27.09.2016, №2709-01/2 від 27.09.2016, №2809-01/2 від 28.09.2016, №2809-01/1 від 28.09.2016, №2809-02 від 28.09.2016, №2909-01/2 від 29.09.2016, №2909-01/1 від 29.09.2016, №2909-02 від 29.09.2016, договір підряду на переробку давальницької сировини №1Д від 21.07.2015, заказ на переробку №89 від 01.08.16, №90 від 01.08.16, №91 від 04.08.16, №92 від 05.08.16, №94 від 09.08.16, №95 від 10.08.16, №96 від 11.08.16, №97 від 12.08.16, №98 від 15.08.16, №99 від 19.08.16, №100 від 22.08.16, №102 від 25.08.16, №103 від 26.08.16, №104 від 29.08.16, №105 від 31.08.16, №107 від 01.09.16, №108 від 02.09.16, №109 від 06.09.16, №110 від 07.09.16, №111 від 09.09.16, №112 від 12.09.16, №113 від 12.09.16, №114 від 13.09.16, №115 від 16.09.16, №116 віл 20.09.16, №117 від 21.09.16, №118 від 23.09.16, №119 від 26.09.16, №120 від 27.09.16, №121 від 30.09.16, акти прийомки-передачі сировини та матеріалів для виробництва №89 від 01.08.2016, №90 від 01.08.2016, №91 від 04.08.2016, №92 від 05.08.2016, №93 від 08.08.2016, №94 від 09.08.2016, №95 від 10.08.2016, №96 від 11.08.2016, №97 від 12.08.2016, №99 19.08.2016, №10 22.08.2016, №10 23.08.2016, № 01.09.2016, копії банківських виписок.

Так, відповідно до п. 2.6. Наказу державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 Про затвердження Інструкції із статистики кількості працівників, не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства. До них належать такі працівники: залучені до виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду; прийняті для виконання разових спеціальних робіт: наприклад, консультації лікарів у медичних закладах, ремонтні роботи тощо; прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств та ін.

Таким чином, податковим органом не доведено відсутність укладення контрагентами позивача трудових або цивільно-правових угод.

Отже, факт отримання товарів/послуг позивачем підтверджується первинними документами, первинні документи були досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду справи, вони містяться в матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для спростування зазначених обставин, встановлених судом першої інстанції.

Судом першої інстанції проаналізовані норми Податкового кодексу, зокрема ст. 138, 139 та ст. 201. Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпунктами 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки податковий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. При цьому, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару/послуг.

Зазначені обставини залишились не спростованими в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції, а також в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що одним з основних завдань державної податкової інспекції є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, висновки, які зроблені податковим органом на підставі програмного забезпечення правомірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Такі дані не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Слід враховувати, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Таким чином, позивачем отримані вказані податкові накладні у звязку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Слід взяти до уваги, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обовязковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий суддя:Ю.В. Дурасова

Суддя:Л.А. Божко

Суддя:О.М. Лукманова