Постанова № 71202332, 21.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2017 року Справа № 904/12348/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Чус О.В.,

секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.,

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 15.09.2017 р., представник,

від відповідача-3: ОСОБА_2, довіреність №06-65/46 від 10.01.2017 р., представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 року по справі

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205"

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", м.Київ,

відповідача-2 публічного акціонерного товариства "Український ОСОБА_3" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" ОСОБА_4,

відповідача-3 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про зняття арешту та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", публічного акціонерного товариства "Український ОСОБА_3", Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та просило визнати за товариством з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" право власності на транспортні засоби АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_1, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338369, номер шасі Y7Х22YNVAD0000047330200D2548730; АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_2, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338366, номер шасі Y7Х22YNVAD0000046330200D2548872; АВТОБУС-D Марка РУТА 25, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_3, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ270990, номер шасі Y7Х25D000D0000053330200D2547056; зняти арешт з транспортних засобів АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_1, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338369, номер шасі Y7Х22YNVAD0000047330200D2548730; АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_2, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338366, номер шасі Y7Х22YNVAD0000046330200D2548872; АВТОБУС-D Марка РУТА 25, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_3, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ270990, номер шасі Y7Х25D000D0000053330200D2547056, накладений в рамках виконавчого провадження, зареєстрованого у ЄДРВП за номером 52182571".

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ч.1 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.16 ГПК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 у даній справі (головуючий суддя Петренко Н.Е., судді Бондарев Е.М., Панна С.П.) у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено; у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано посиланням на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів в підтвердження набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби. В діях відповідаач-3 відсутні порушення Закону України "Про виконавче провадження" стосовно прав позивача.

Товариство з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що ним належним чином було виконано взяті на себе грошові зобов'язання та в повному обсязі сплачено ТОВ "Український лізинг" обумовлені договором фінансового лізингу та відповідним графіком лізингові платежі, у зв'язку з чим відповідно до п.5.6. договору було підписано 22.09.2016 акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

За таких обставин, на думку скаржника, після виплати всіх лізингових платежів він набув право власності на спірні транспортні засоби.

Суд першої інстанції помилково фактично ототожнив момент набуття права власності на транспортні засоби з державною реєстрацією цих транспортних засобів у сервісних центрах МВС.

Скаржник вважає, що дії, вчинені державним виконавцем щодо майна, яке з 22.09.2016 є власністю товариства з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205", а не власністю товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" порушують права позивача та не дають змоги вчиняти всі правомочності, як належать власнику майна.

Відповідач-2 у поданому відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідач-2 зазначає, що відповідний підрозділ державної виконавчої служби в передбачений законом спосіб здійснює примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015, а тому вимоги апеляційної скарги є безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Відповідачі 1,2 не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представників відповідачів 1,2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

18.01.2013 між публічним акціонерним товариством "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" (позивач), правонаступником якого є товариство з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205", та товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (відповідач-1) укладено генеральний договір фінансового лізингу №32, за умовами якого сторони погодили загальний порядок та умови одержання від відповідача-1 транспортних засобів у лізинг позивачем.

На виконання умов генерального договору фінансового лізингу №32 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір фінансового лізингу № ФЛ-32-10 від 29.08.2013, за яким відповідач-1 передав позивачу у користування транспортні засоби: АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_1, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338369, номер шасі Y7Х22YNVAD0000047330200D2548730; АВТОБУС-D Марка РУТА 22, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_2, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ338366, номер шасі Y7Х22YNVAD0000046330200D2548872; АВТОБУС-D Марка РУТА 25, 2013 р.в., державний номер НОМЕР_3, номер свідоцтва про державну реєстрацію САТ270990, номер шасі Y7Х25D000D0000053330200D2547056.

Факт передачі вищезазначених транспортних засобів підтверджується актом приймання-передачі від 25.09.2013 (Додаток № 3 до договору фінансового лізингу № ФЛ-32-10 від 29.08.2013).

Згідно з п. 5.6. генерального договору фінансового лізингу № 32 за письмовою вимогою позивача після закінчення строку лізингу та у разі належного, повного та безумовного виконання позивачем усіх умов договору лізингу, відсутності заборгованості по сплаті лізингових та інших платежів, що виникають з Договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність позивача.

Фактичний перехід права власності на предмет лізингу до позивача оформляється підписанням між відповідачем-1 та позивачем акту про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за договору лізингу.

За п. 6.2. договору фінансового лізингу № ФЛ-32-10 вартість предмета лізингу становить 559 478,40 грн.

Позивач повністю виконав свої обов'язки за договором фінансового лізингу № ФЛ-32-10 29.08.2013, про що свідчить акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань від 22.09.2016.

Після отримання акту про повне виконання сторонами своїх зобов'язань від 22.09.2016, у відповідності до п.5.6. генерального договору фінансового лізингу № 32, позивач звернувся до Територіального сервісного центру № НОМЕР_4 України в Дніпропетровській області з метою юридичного оформлення права власності на вищевказані транспортні засоби.

Згідно листа Територіального сервісного центру №1241 МВС України в Дніпропетровській області № 31/4-1241-1561 від 20.12.2016 станом на 20.12.2016 на вищевказані транспортні засоби накладено обмеження на відчуження (арешт) № 52182571 від 04.10.2016 ДДВС ВПВР м. Києва та № 596/5-20.1 від 04.11.2016 ДДВС ВПВР м. Києва. Виконавче провадження № 52182571 було відкрито в рамках справи № 910/23436/15, сторонами якої є товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (відповідач-1) та публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" (відповідач-2) на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.11.2015.

Позивач вважає, що є власником спірного майна, яке на даний час знаходиться на його балансі.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Правом власності у розумінні ст. 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес АД" проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що всі суб'єкти права власності (український народ, фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, ОСОБА_5 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права) є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; тобто приписи ст. 392 ЦК України передбачають захист права власника виключно у випадку, якщо особа має статус власника, оскільки стаття 392 ЦК України підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Частиною 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним.

При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав, тобто вони мають бути відповідним чином доведені в суді.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби.

Акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань від 22.09.2016 підтверджує лише право на набуття права власності, а не саме право власності на спірні транспортні засоби.

За п. 4.6 генерального договору фінансового лізингу № 32 зняття з обліку предмета лізингу у випадках переходу права власності на предмет лізингу до позивача в порядку, передбаченому цим генеральним договором, здійснюється силами та за кошти відповідача-1.

В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів звернення останнім до відповдіача-1 з вимогою щодо зняття з обліку спірних транспортних засобів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження здійснення відповідачем-1 передбачених п.4.6. генерального договору фінансового лізингу №32 дій щодо зняття з обліку предмета лізингу для переходу права власності на спірні транспортні засоби.

Місцевим господарським судом вірно не прийнято до уваги посилання позивача про те, що відповідач-1 не мав права передавати в заставу відповідачу-2 спірні транспортні засоби, оскільки п. 5.5. генерального договору фінансового лізингу № 32 передбачена можливість відповідача-1 передавати в заставу спірні транспортні засоби виключно лише відповідачу-2.

Доказів визнання недійсними Генерального договору фінансового лізингу № 32 або окремих його пунктів матеріали справи не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що відповідно до п.1.6. договору застави транспортних засобів від 27.10.2014, укладеному між відповідачем-1 та відповідачем-2 предмет застави не підлягає відчуженню, передачі в постійне або тимчасове користування і в заставу третім особам без письмового дозволу відповідача-2.

Доказів звернення до відповідача-2 з проханням про надання згоди на відчуження спірного рухомого майна позивачем не надано.

Таким чином, позивач не набув права власності на спірне рухоме майно, а тому не має права на звернення до суду за захистом порушених прав.

В діях відповідача-3 відсутні порушення Закону України "Про виконавче провадження" стосовно прав позивача.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України. Згідно п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Таким чином, рішення господарського суду м.Києва від 04.11.2015 у справі №910/23436/15 підлягає обов'язковому виконанню.

Згідно зі ст. 57 Закону України Про виконавче провадження арешт майна боржника застосовуються для забезпечення реального виконання рішення.

Статтею 11 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

З урахуванням наведеного місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, прийнятого господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.275,276,281,282 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з додатковою відповідальністю "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11205" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 року по справі №904/12348/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

ОСОБА_6