Постанова № 7112674, 15.12.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2009 р. Справа № 62/173-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Іващенка Д.С. (дов. № б/н від 20.03.2009р.)

відповідача - Дмитрюк Г.І. (дов. № 215/30 від 03.12.2009р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного комерційного виробничого підприємства "ЗІП", м. Харків (вх. № 3623 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.09р. по справі № 62/173-09

за позовом Приватного комерційного виробничого підприємства "ЗІП", м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства "Електромашина", м. Харків

про стягнення 38342,03 грн.,-

встановила:

Позивач - ПКВП "ЗІП" звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача - ВАТ "Електромашина" 27019,40 грн. основного боргу, 4470,75 грн. пені, 5879,87 грн. інфляційних та 972,01 грн. 3% річних, обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням з боку відповідача зобов’язань перед ТОВ ВП "Новтехпром" за договором поставки №0108-3 від 08.01.08р., а також посилаючись на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги №0820/2 від 21.08.08р. ТОВ ВП "Новтехпром" передав позивачу право вимоги за договором поставки № 0108-3 від 08.01.08р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2009 року по справі № 62/173-09 (суддя Суярко Т.Д.) в задоволенні позову –відмовлено.

Позивач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2009 року по справі № 62/173-09 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ПКВП «ЗІП»задовольнити повністю, стягнувши з ВАТ «Електромашина»на користь ПКВП «ЗІП»суму у розмірі 38342,03 грн., у тому числі основний борг у розмірі 27019,40 грн., пеню у розмірі 4470,75 грн., збитки від інфляції у розмірі 5879,87 грн., З % річних в сумі 972,01 грн., 383,42 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення законним та обґрунтованим, в зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 08 січня 2008 року між ВАТ "Електромашина" та ТОВ ВП "Новтехпром" укладено договір поставки № 0108-3, відповідно до умов якого ТОВ ВП "Новтехпром" («Постачальник») взяв на себе зобов’язання поставити ВАТ "Електромашина" товар (металопрокат), а ВАТ "Електромашина" («Покупець») прийняти цей товар та сплатити його вартість.

На виконання умов даного Договору ТОВ ВП "Новтехпром" в період з 08.01.2008 року по 18.07.2008 року поставив ВАТ "Електромашина" товар на загальну суму 293072,56 грн. Проте відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши ТОВ ВП "Новтехпром" лише 218495,86 грн. Таким чином, залишок боргу за поставлений товар в сумі 74576,70 грн. залишився несплаченим, що підтверджується актом зведення взаєморозрахунків між ВАТ "Електромашина" та ТОВ ВП "Новтехпром" станом на 31.08.2008р.

21 серпня 2008 року між ТОВ ВП "Новтехпром" та ПКВП "ЗІП" (позивачем у даній справі) укладено договір про відступлення права вимоги за № 0820/2, відповідно до якого, ТОВ ВП "Новтехпром" (первісний кредитор) відступає, а ПКВП "ЗІП" (новий кредитор) набуває право вимоги, належне первісному кредитору за договором поставки № 0108-3 від 08.01.2008р.

Відповідно до пункту 2 Договору № 0820/2 про відступлення права вимоги, сума що підлягає сплаті новому кредиторові складає 74576,70 грн.

В обґрунтування вимог по стягненню заборгованості в сумі 27019,40 грн. позивач послався на те, що 21 серпня 2008 на адресу відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором поставки №0108-3 від 08.01.2008р., з відомостями про найменування, юридичної адреси та реквізитів нового кредитора - ПКВП «ЗІП».

Даючи правову оцінку цим позовним вимогам суд першої інстанції визначився, що оскільки доказів на підтвердження факту направлення відповідачеві такого повідомлення позивачем не надано та не представлено документів на підтвердження факту відступлення вказаної вимоги від ТОВ ВП "Новтехпром" до ПКВП "ЗІП", тому відповідач правомірно не перераховував позивачеві (ПКВП "ЗІП") грошові кошти, в якості оплати за договором поставки №0108-3 від 08.01.08р., перерахувавши вказані кошти в сумі 27019,40 грн. ТОВ ВП "Новтехпром" (первісному кредитору).

Крім того, приймаючи оскаржене рішення господарським судом з’ясовано, що грошові кошти в сумі 37125,30 грн.., які були сплачені відповідачем за платіжними дорученнями № 5215 від 01.09.08р. на суму 1601,40 грн., № 5214 від 01.09.08р. на суму 4542,30 грн. та № 5268 від 04.09.08р. на суму 30981,60 грн., в даному випадку перераховані первісному кредиторові - ТОВ ВП "Новтехпром", що підтверджується відповідними відмітками на цих платіжних документах та банківськими виписками про перерахування вказаних грошових коштів на рахунок ТОВ ВП "Новтехпром".

Після отримання відповідачем листа позивача №0703-1 від 03.06.2009р. з повідомленням про відступлення права вимоги від ТОВ ВП "Новтехпром" до ПКВП "ЗІП", відповідач перерахував залишок заборгованості за договором поставки №0108-3 від 08.01.08р. у сумі 10432,00 грн. на рахунок позивача (нового кредитора). Датою належного повідомлення боржника про відступлення права вимоги судом визнано - 03.06.2009р.

Таким чином, в ході з’ясування обставин справи та при розгляді справи по суті господарський суд дійшов висновку, що відповідач в повному обсязі погасив заборгованість за договором поставки №0108-3 від 08.01.08р. за отриманий металопрокат, про що свідчать наявні у матеріалах справи платіжні доручення №342 від 04.02.09р. на суму 27019,40 грн., №5215 від 01.09.08р. на суму 1601,40 грн., №5214 від 01.09.08р. на суму 4542,30 грн. та №5268 від 04.09.08р. на суму 30981,60 грн., а тому суд не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, так як суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Колегія суддів визначає, що відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Однак, з урахуванням вказаних норм, господарським судом не враховано, що після укладення Договору про відступлення права вимоги № 0820/2 від 21.08.2008р. відповідач належним чином отримав повідомлення про відступлення права вимоги, про що свідчить факт здійснення боржником часткового погашення боргу новому кредитору - ПКВП «ЗІП»шляхом перерахування 01.09.2008р. грошових коштів в сумі 6143,70 грн. платіжними дорученнями № 5215 та № 5214 на поточний рахунок ПКВП «ЗІП»- 26007003143001 (а.с. 72, 74). Вказані обставини підтверджуються також і банківською випискою з рахунку ПКВП «ЗІП» щодо надходження вказаних грошових коштів позивачеві (а.с. 73, 75-76).

Окрім цього, 04.09.2008р. відповідач здійснив перерахування грошових коштів на поточний рахунок ПКВП «ЗІП»- 26007003143001, про свідчать наявні у справі платіжне доручення № 5268 від 04.09.2008р. на суму 30981,60 грн. та банківська виписка з рахунку ПКВП «ЗІП»(а.с. 77-79). Проте, господарський суд в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України вказані дані не перевірив, обмежившись лише наявною в цих платіжних документах вказівкою щодо отримувача платежу - ТОВ ВП «Новтехпром»(Первісного кредитора), незважаючи на належність банківських реквізитів в графі отримувача коштів зовсім іншій юридичній особі –відповідачу у справі –ПКВП «ЗІП», що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Враховуючи те, що будь-яких правовідносин між позивачем та відповідачем в справі до моменту укладення між Первісним кредитором та позивачем у справі Договору про відступлення права вимоги № 0820/2 від 21.08.2008р. не існувало і такі докази в матеріалах справи не містяться, а відповідач здійснюючи часткове погашення боргу послався на реквізити позивача (Нового кредитора), зокрема його код ЄДРПОУ, МФО банку та поточний рахунок ПКВП «ЗІП», тому колегія суддів приходить до висновку, що належним доказом у справі у розумінні вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України відносно отримання відповідачем (боржником) повідомлення про відступлення права вимоги від 21.08.2009р., є саме факт часткової сплати відповідачем 01.09.2008р. та 04.09.2008р. заборгованості за банківськими реквізитами нового кредитора - ПКВП «ЗІП». При цьому, слід зазначити, що номер банківського рахунку отримувача, який вказаний у спірних платіжних дорученнях не відповідає банківським реквізитам, які були зазначені первісним кредитором в Договорі поставки. Доказів про те, що протягом виконання даного Договору відбулась зміна банківських реквізитів первісного кредитора відповідач не надав. Його позиція про можливість здійснення усного повідомлення особи, уповноваженої на виконання Договору, про зміну розрахункових реквізитів первісного кредитора є безпідставною, оскільки явно свідчить про перекручування відповідачем фактів на свою користь.

Крім того, із наявних у справі матеріалів випливає, що факт перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок первісного кредитора - ТОВ ВП «Новтехпром» за платіжними дорученнями № 5215, № 5214 від 01.09.2008р. на загальну суму 6143,70 грн. та № 5268 від 04.09.2008р. на суму З0981,60 грн., не знайшов свого підтвердження, оскільки в даному випадку первісний кредитор - ТОВ ВП «Новтехпром»вказаних грошових коштів не отримував, адже в цих платіжних документах міститься посилання на поточний рахунок, банк одержувача, МФО та код ЄДРПОУ одержувача, які належать саме новому кредиторові - ПКВП «ЗІП». При цьому, відповідач в порушення обов’язку доказування, який законодавчо покладений на сторони, не надав до матеріалів справи жодних доказів в спростування цих фактів.

Таким чином, висновки, викладені у рішенні господарського суду Харківської області, щодо неотримання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні та виконання відповідачем обов’язку по сплаті боргу первісному кредиторові в сумі 37125,30 грн. не відповідають обставинам справи та спростовуються вищевикладеним, оскільки сплата цих коштів проведена на розрахунковий рахунок відповідача у справі –ПКВП «ЗІП».

Із матеріалів справи випливає, що після повторного отримання листа з повідомленням про відступлення права вимоги від ТОВ ВП "Новтехпром" до ПКВП "ЗІП" № 0703-1 від 03.06.2009р. відповідач перерахував на рахунок позивача (нового кредитора) суму заборгованості за договором поставки № 0108-3 від 08.01.2008р. в розмірі 10432,00 грн. Інша частина заборгованості в сумі 27019,40 грн. залишилась відповідачем несплаченою, що змусило позивача звернутись з даним позовом до господарського суду.

В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог про стягнення 27019,40 грн. відповідачем надано до матеріалів справи платіжне доручення № 342 від 04.02.2009р. (а.с. 27) про сплату цих грошових коштів ТОВ ВП «Новтехпром».

Однак вказаний платіжний документ не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки в процесі перегляду рішення суду першої інстанції в межах наданих повноважень колегією суддів в судовому засіданні 10.12.2009р. з’ясовано, що зазначений в ньому рахунок ТОВ ВП «Новтехпром»- 26003016184001 на момент перерахування коштів вже було закрито, а грошові кошти в сумі 27019,40 грн. у відповідності до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою НБУ України № 22 від 21.01.2004р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976., повинні були бути повернуті банку платника по причині відсутності в банку отримувача рахунку, зазначеного в електронному розрахунковому документі як рахунок отримувача. При цьому, відповідач не надав до матеріалів справи жодних аргументованих документальних доказів, які б підтверджували те, що внаслідок виявлення розбіжностей в реквізитах платіжного документу щодо рахунку отримувача, перераховані відповідачем грошові кошти в сумі 27019,40 грн., не поверталися банку платника. Інших даних матеріали справи не містять. Докази на підтвердження факту того, що грошові кошти в сумі 27019,40 грн. надійшли на рахунок первісного кредитора - ТОВ ВП «Новтехпром», відповідачем не надані.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення вказаної суми слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 27019,40 грн. боргу, оскільки позивач належним чином обґрунтував та довів з посиланням на матеріальні докази: 1) належне повідомлення відповідача про відступлення права вимоги за договором поставки № 0108-3 від 08.01.2008р., 2) надання боржникові документів (у тому числі і нових реквізитів Нового кредитора) в підтвердження цього факту; 3) часткову сплату йому заборгованості після отримання боржником у кінці серпня 2008 року повідомлення про відступлення права вимоги; 4) наявність боргу відповідача в сумі, що вказана у позовній заяві.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України також передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

При цьому, для належного виконання зобов’язань, законом (ст. 546 Цивільного кодексу України) передбачено, зокрема такий вид забезпечення виконання зобов’язання як неустойка, котра може бути встановлена договором або законом.

Згідно частини 1 та частини З статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до умов пункту 5 Договору поставки № 0108-3 від 08.01.2008р. за порушення строків оплати, Покупець повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Виходячи з суми боргу, що складала на день виникнення зобов'язання, у розмірі 37451, 40 грн. позивачем в зв’язку із порушенням боржником зобов’язання по сплаті вартості товару заявлено до стягнення пеню в розмірі 4470,75 грн. з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Під час розгляду апеляційної скарги позивача, колегією суддів встановлено, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов’язання по сплаті вартості товару, а наданий позивачем розрахунок пені здійснений з урахуванням вимог статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” і заявлений в межах шестимісячного терміну.

Статтею 202 Господарського кодексу України встановлені загальні умови припинення господарських зобов’язань. Так, однією з умов припинення господарського зобов’язання є його виконання, проведене належним чином.

Аналогічна підстава припинення зобов’язання встановлена і статтею 599 Цивільного кодексу України. Якщо зобов’язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначених норм колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 5879,87 грн. інфляційних втрат та 972,01 грн. –3 % річних за прострочення виконання зобов’язання за Договором поставки правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Дійшовши до висновку про скасування рішення господарського суду у даній справі та задоволення вимог позивача, колегія суддів вважає за необхідне покласти судові витрати, пов’язані із розглядом даної справи, на відповідача, оскільки саме з його вини даний господарський спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, частиною 1 статті 193, статтею 202, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України, частиною статтями 516, 517, 526, частинами 1, 3 статті 549, статтями 599, 625 Цивільного кодексу України, статтями 33, 43, 44, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Електромашина»(м. Харків) задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2009 року по справі № 62/173-09 скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Електромашина»(61016, м. Харків, вул. Муранова, 106, код ЄДРПОУ 00214868, р/р 26002961053063 в відділенні № 4 філії ЗАТ «ПУМБ»м. Харкова, МФО 350385) на користь Приватного комерційного виробничого підприємства «ЗІП»(факт. адреса: 61045, м. Харків, вул. Малоджанкойська, 4/10; поштова адреса: 61093, м. Харків, вул. Гвардійців Залізничників, 31, к. 8, код ЄДРПОУ 30849411, п/р № 26007003143001 в ХФ «Індекс-банк»в м. Харкові, МФО 350619) 27019,40 грн. основного боргу, 4470,75 грн. пені, 5879,87 грн. інфляційних витрат, 972,01 грн. - 3% річних, 575,13 грн. державного мита по справі та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 14 грудня 2009 року.

Головуючий суддя

Судді