Постанова № 7111029, 26.11.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 листопада 2009 р. № 5020-5/612

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів :Олійника В.Ф.,

Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання заступника прокурора міста Севастополя

на постановувід 01.09.2009 року Севастопольського

апеляційного господарського суду

у справі№ 5020-5/612

господарського суду міста Севастополя

за позовомпрокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі: Міністерства аграрної політики України; Державного комітету рибного господарства України; Державного підприємства “Укррибфлот”

доТовариства з обмеженою відповідальністю

“Таген”

простягнення заборгованості в розмірі

1 362 500,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: Бальвінська Т.С. (довіреність № 31-4/1 від 08.01.2009р.);

Французов Л.І. (довіреність № 01/05 від 07.10.2009р.)

від відповідача:

від прокуратури:не з’явились

Попенко О.С. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 23.06.2009 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Черткова І.В., судді –Волков К.В., Гоголь Ю.М.) від 01.09.2009 року, у справі № 5020-5/612 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь ДП “Укррибфлот” основну заборгованість у розмірі 466 455,42 грн., інфляційне відшкодування у розмірі 297 094,64 грн. та 3% річних у розмірі 48 065,93 грн.; стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету державне мито в сумі 8 156,21 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 84,96 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційному поданні заступник прокурора міста Севастополя просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.267, 509, 510, 520 ЦК України.

Відзиву на касаційне подання відповідач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційному поданню представника прокуратури, представників позивача, які підтримали викладені в ньому доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

10.11.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таген” (продавець) та Державним підприємством “Укррибфлот” (покупець) укладений договір купівлі-продажу судна №61 (далі - Договір) (том справи №1, а.с.11-14).

Відповідно до пункту 1.2. Договору його предметом є судно 1968 року побудови, довжина 65м, ширина 11,2м, висота борту 5,32м, матеріал корпусу - сталь, головний двигун - 8NVD48, має клас регістру.

Згідно з пунктом 3.1 Договору продавець зобов’язується передати покупцю судно протягом 90 днів з моменту підписання Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачений наступний порядок розрахунків:

а) в рахунок оплати вартості судна покупець зобов’язується перерахувати авансовий платіж у сумі 1 262 500,00 грн. на розрахунковий рахунок продавця;

б) решта суми буде перерахована згідно Додатку №1 до Договору.

Сума авансу, зазначена у пункті 4.1 Договору, перераховується покупцем за вказаними реквізитами та підставами протягом трьох банківських днів після підписання Договору (пункт 4.2. Договору).

Відповідачем умови пункту 3.1 Договору у строк, передбачений Договором, не виконані.

На підставі викладеного 18.07.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таген” та Державним підприємством “Укррибфлот” укладена угода про розірвання Договору №61 від 10.11.2006 року (далі - Угода) (том справи №1, а.с.17).

Згідно з умовами зазначеної Угоди покупець та продавець у зв’язку з невиконанням зобов’язання, передбаченого пунктом 3.1. Договору передати судно продавцем, дійшли згоди розірвати договір №61 від 10.11.2006 року про продаж рибоморозильного судна РМС “Капитан Дробжев” за умовами порту ФОБ України.

Відповідно до пункту 2 Угоди продавець зобов’язаний у строк до 30.08.2007 року згідно графіку перерахувати на розрахунковий рахунок №260080130012 у СФ ТОВ “Укрпромбанк” міста Севастополя МФО 384834, ОКПО 31583919 суми попередньої оплати згідно Договору №61 від 10.11.2006 року.

Проте відповідачем зазначені положення Угоди виконані не були.

Прокурор міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України, Державного комітету рибного господарства України, Державного підприємства “Укррибфлот” звернувся до Господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Таген” про стягнення заборгованості у розмірі 1 362 500,00грн.

У процесі розгляду справи відповідачем частково погашена заборгованість у розмірі 275 476,58грн., що не заперечується позивачем та підтверджується актом звірення взаєморозрахунків (том справи №1, а.с.94), платіжними дорученнями (том справи №1, а.с.108-116), прибутковим касовим ордером (том справи №1, а.с.117), виписками банку (том справи №1, а.с.140-141) та квитанціями (том справи №1, а.с.142-144).

Крім того, 07.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таген” (Первісний боржник), SIMSEKLER GIDA CEMI SOKUN INS SAN.VENIC.Ltd.STI (Новий боржник) та Державним підприємством “Укррибфлот” (Кредитор) укладений договір про переведення боргу № 03/08 (том справи №1, а.с.118-120).

Згідно з розділом 1 зазначеного договору Первісний боржник переводить частину боргу за договором купівлі-продажу судна №61 від 10.11.2006 року, та угодою про розірвання договору від 18.07.2007 року, укладеною Первісним боржником з Державним підприємством “Укррибфлот”, а Новий боржник приймає на себе зобов’язання за даним договором у сумі 388 322,00 грн.

Відповідно до пункту 2.1 вказаного Договору, передбачене зазначеним договором переведення боргу визначене сторонами у сумі 388 322,00 грн., що за курсом Національного банку України на день укладення договору складає 80000,00 доларів США.

Вказані обставини підтверджуються також довідкою Кримської регіональної дирекції ВАТ “Укрпромбанк” № 1629 від 15.05.2009 року (том справи №2, а.с.7).

Зазначене стало підставою для зміни прокурором позовних вимог, які остаточно заявлені у вигляді вимоги стягнути 698 455,00грн. основного боргу, а з урахуванням штрафних санкцій 1 132 806,85грн.

Задовольняючи позов частково, суди виходили із того, що оскільки фактично 23.12.2008 року та 30.12.2008 року позивач у рахунок оплати заборгованості за договором купівлі-продажу судна №61 від 10.11.2006 року отримав 80 000,00 доларів США, що станом на момент отримання зазначених грошових коштів складало 616 000,00грн. (80 000,00*7,7=616000,00), то заборгованість відповідача на момент вирішення спору складає 471 023,42грн. (1 362 500,00 –275 476,58 –616 000,00 = 471 023,42).

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Названа стаття містить важливе для цивільного обороту правило щодо валюти вираження грошових зобов’язань. Загальне правило коментованої статті передбачає, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Це правило кореспондує загальним положенням ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Отже вираження ціни договору в гривнях є звичайним та вірним в разі укладення договорів між фізичними та юридичними особами - резидентами України.

Частина 2 коментованої статті дозволяє сторонам зобов’язання визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто фактично зафіксувати ціну договору (зобов’язання) в доларах США, ЄВРО та іншій іноземній валюті. Незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, виконання такого зобов’язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами (ст.533 ЦК).

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст.533 ЦК України).

Так, згідно ст.ст.1, 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічний договір (контракт) –матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Суб’єкти господарської діяльності та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються, в тому числі, і принципом верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України.

Відповідно до ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст.520 ЦК України). Отже, на підставі даного договору старий боржник передає свої обов’язки у зобов’язанні новому боржнику, який вступає у зобов’язання та має виконати обов’язок перед кредитором.

Суди зазначені вимоги закону не врахували та усупереч вимогам ст.ст.43, 43 ГПК України, не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не дали оцінку тому, що зобов’язання ТОВ “Таген”, як боржника, перед Державним підприємством “Укррибфлот”, як кредитором, в даному спорі виникли з угоди від 18.07.2007 року про розірвання договору купівлі-продажу судна №61 від 10.11.2006 року, відповідно до якого відповідач у визначені в цьому договорі строки мав перерахувати суму здійсненої на його рахунок передплати, яка за договором купівлі-продажу судна була здійснена в гривнях, оскільки ціна цього договору була визначена в гривнях; визначаючи суму, на яку внаслідок укладення відповідачем з новим боржником договору переведення частини боргу від 07.06.2008 року мала зменшитись заборгованість відповідача перед позивачем, достеменно не дослідили умови цього договору щодо валюти в якій виражено ціну договору. Колегія суддів звертає увагу, що новий боржник не міг отримати від старого боржника зобов’язання, якого у останнього не існувало за договором, а в даному випадку у відповідача існувало, і продовжує існувати, зобов’язання повністю повернути позивачу здійснену у гривнях передплату. Та обставина, що в якості засобу платежу новий боржник використав іноземну валюту, еквівалент якої було виведено сторонами договору переводу боргу на момент його укладення щодо ціни цього договору, не може змінити цю ціну договору, яку сторони визначили у розмірі 388 322,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача відповідальності у вигляді пені, суд виходив із факту пропуску строку позовної давності. Проте, в порушення ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосував положення про позовну давність за відсутності заяви сторони у спорі.

Разом з тим, суд не звернув уваги на те, що угодою про розірвання договору купівлі-продажу судна сторонами не передбачено відповідальності у вигляді пені за порушення зобов’язання повернути передплату.

За таких обставин усі судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та виконати всі вимоги процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника прокурора міста Севастополя на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.09.2009 року у справі № 5020-5/612 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.09.2009 року та рішення Господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-5/612 –скасувати. Справу № 5020-5/612 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Севастополя.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

С у д д і В.Олійник

Л.Рогач