Постанова № 7110991, 26.11.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 листопада 2009 р. № 4/161

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів :Олійника В.Ф.,

Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ) “Промснаб”

на постановувід 26.08.2009 року Донецького апеляційного

господарського суду

у справі№ 4/161

господарського суду Донецької області

за позовомТОВ “Промснаб”

доВідкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”

простягнення 168 134 грн. заборгованості та пені

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: не з’явились

від відповідача:Калабухова С.В. (довіреність №09-18/1491 від 02.01.09р.) В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Гринько С.Ю.) від 02.07.2009 року у справі № 4/161 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 13 334,00 грн., 1681,34 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; припинено провадження у справі за відсутністю спору в частині стягнення 154 800,00 грн. боргу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя М’ясищев А.М., судді –Величко Н.Л., Москальова І.В.) від 26.08.2009 року у справі № 4/161 рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2009 року скасовано частково; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 774,00 грн., 1493,57 грн. державного мита та 289,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року, а рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2009 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.3 ст.549 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши представника відповідача, який заперечив проти доводів, викладених в касаційній скарзі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між сторонами укладений договір поставки №07/379 11.09.2008 року, за яким позивач взяв на себе зобов’язання поставляти відповідачу товар у відповідності зі специфікацією до договору (п.1 договору), а останній оплачувати товар в порядку, що обумовлений специфікацією до договору (п.6.3 договору).

На виконання умов договору сторонами підписана специфікація №1 про поставку дренажно-розподільчого пристрою (ДРУ) для фільтрів Ф3000 мм ТУ У 29.2-31707700-001-2002 у кількості 4 штук на загальну суму 309 600,00грн., згідно п.3 якої оплата товару проводиться протягом 20 банківських днів з дати поставки та отримання покупцем документів, які зазначені в п.7.1 договору.

Відповідно до п.9.6 договору, у разі несплати покупцем поставленої постачальником продукції, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від вартості неоплаченої продукції, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст.193 ГК України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у листі № 07-02/1347 від 10.11.2008 року направленому на адресу позивача звернувся з клопотанням про поставку дренажно-розподільчих пристроїв для фільтрів у кількості двох штук.

Позивач автомобільним транспортом поставив вищевказану продукцію, яка відповідачем по довіреності серії НБЙ №332508 від 17.11.2008 року через Мерзлякова Е.В. отримана по видатковій накладній №56 від 20.11.2008 року на загальну суму 154 800,00 грн.

Відповідно до пункту 4 статті 268 ГК України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупроводжувальним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Товар отриманий відповідачем від позивача без будь-яких зауважень; сторонами в договорі передбачений конкретний строк оплати товару, він повинен бути оплачений відповідачем з урахуванням вимог статті 530 ЦК України, а саме: боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору, тобто в термін 20 банківських днів з дати поставки і одержання (п.3 специфікації №1 від 11.09.2008 року).

Відповідач не оплатив отриманий ним товар, таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем на час звернення із позовом складала 154 800,00грн., яку він перерахував після звернення позивача із позовною заявою до суду, тому, враховуючи відсутністю спору в цій частині в результаті добровільного перерахування боргу відповідачем, господарський суд правомірно припинив провадження на підставі п.11 ст.80 ГПК України в цій частині позову.

Крім заборгованості, позивач просив стягнути з боржника 13 334,00 грн. пені на підставі п.9.6 договору.

Вирішуючи це питання, суд першої інстанції виходив із наступного: відповідно до частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобов’язань у відносинах суб’єктів господарювання після 1 січня 2004 року визначаються приписами статей 534, 549-552 та статті 625 ЦК, статей 229-234 Господарського кодексу України та статей Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. З огляду на зміст статей 534, 549 правовими наслідками порушення грошового зобов’язання, тобто прострочення у виконанні зобов’язання сплатити гроші, є не лише обов’язок боржника повернути суму основного боргу, а й сплатити неустойку у формі пені.

Відповідальність за прострочку платежу у вигляді пені може встановлюватися у договорі платниками та одержувачами коштів - підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності згідно зі статтями 1, 3, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Оскільки сторонами договором та вимогою про оплату боргу передбачені: а) встановлений строк виконання грошового зобов’язання (специфікація); б) вид відповідальності за прострочення грошового зобов’язання; в) розмір пені (п.9.6 договору), а також доведено факт прострочки виконання боржником грошового зобов’язання, господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення 13 334,00 грн. пені в повному обсязі, оскільки вона розрахована у відповідності із Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання”, в якому зазначено, що якщо сторонами прямо передбачені в договорах відповідальність і її розмір за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, боржник зобов’язаний сплатити пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та шестимісячного строку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд стягнув пеню із розрахунку 154 800,00 грн.*0.5% в сумі 774 грн., враховуючи, що умовами пункту 9.6 договору сторін не передбачено нарахування штрафної санкції за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суперечить положенням ч.3 ст.549 ЦК України, яка дає визначення пені, як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Оскільки сторони домовились у пункті 9.6 договору про застосування відповідальності саме у вигляді пені, а не штрафу, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання, і який є неустойкою, що не триває, на відміну від пені, стягнення апеляційним судом пені із розрахунку за один день суперечить домовленості сторін договору щодо виду відповідальності, який вони передбачили за невиконання грошового зобов’язання.

З огляду на наведене постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі законного і обґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, п.6 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Промснаб” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року у справі № 4/161 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.08.2009 року у справі № 4/161 –скасувати.

Рішення Господарського суду Донецької області від 02.07.2009 року у справі № 4/161 – залишити в силі.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

С у д д і В.Олійник

Л.Рогач