Постанова № 71082678, 19.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року справа №805/1447/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Шишова О.О.,суддів Сіваченко І.В., Чебанова О.О., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргуДонецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 р. у справі № 805/1447/16-а (головуючий І інстанції Арестова Л.В.) складеною у повному обсязі 10 жовтня 2017 року у м.Словянську, за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства Авдіївський коксохімічний завод про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році в сумі 7 312 956,54 грн. та пені у сумі 179 898,73 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем не забезпечено працевлаштування інвалідів у 2015 році відповідно до нормативу, визначеному чинним законодавством України, тому до нього застосовано адміністративно господарські санкції в розмірі 7 312 956,54 грн., які підприємством у добровільному порядку не сплачені, у звязку з чим нарахована пеня у сумі 179 898,73 грн. У наданих в ході розгляду справи письмових поясненнях зауважено, що звіти до центру зайнятості про наявність вакансій подавались із меншою чисельністю таких, ніж необхідно для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Суд першої інстанції виходив з того, що роботодавець вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

З постановою суду першої інстанції не погодився Фонд соціального захисту інвалідів та звернувся з апеляційною скаргою у якій зазначив, що згідно з ч.2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Крім того, в даному випадку в законодавстві України не міститься жодного положення про звільнення підприємства від адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу працевлаштування інвалідів у зв'язку з тим, що інваліди не направлялись на підприємство.

Згідно ч.1 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства - організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша. ніж: установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві - організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За даними наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма 10ПІ) вищеназвані норми Закону не виконані, адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування не відраховані.

При таких обставинах наявна вина відповідача щодо невиконання нормативу та створення робочих місць для інвалідів.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення не взяв до уваги зазначені доводи внаслідок чого прийняв рішення з порушенням норм законодавства. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Слід також зазначити, що Донецьким окружним адміністративним судом приймалась постанова від 29 серпня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 06 червня 2017 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасовані, адміністративна справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень попередніх інстанції визначено наступне. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що товариство у спірний період звітувало міському центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ та № 3-ПН, тобто виділяло робочі місця для працевлаштування інвалідів. До такого висновку суди дійшли опираючись на дані, зазначені у звіті за формою № 3-ПН у період з січня по грудень 2015 року. Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права. Так, надаючи оцінку звітам за формою № 3-ПН, суди попередніх інстанцій не навели відповідних розрахунків щодо наявної заборгованості відповідача та не встановили про яку саме чисельність працівників звітувало товариство і чи в достатній кількості створених вакантних місць. Суди також не надали належної правової оцінки Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI Про зайнятість населення (далі -Закон № 5067-VI). Статтею 53 Закону № 5067-VI визначається відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення. Суди, вирішуючи спір не з'ясували можливість застосування цього Закону до правовідносин сторін, з урахуванням усіх повно встановлених обставин у справі, зокрема розрахунків у відповідному відсотковому відношенні до загальної чисельності штатних працівників тощо. За таких обставин, висновок судів про відмову в задоволенні позову є передчасним.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Публічне акціонерне товариство Авдієвський коксохімічний завод зареєстровано в якості юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 00191075, місцезнаходження: 86065, Донецька область, місто Авдіївка, проїзд Індустріальний, будинок 1.

Судом встановлено, що загальними зборами акціонерів відповідача прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з Публічного акціонерного товариства Авдієвський коксохімічний завод на Приватне акціонерне товариство Авдієвський коксохімічний завод.

Згідно наданого ПАТ Авдієвський коксохімічний завод до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 3751 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, якими відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 56 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в України складала 150 осіб.

З розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника Публічного акціонерного товариства Авдієвський коксохімічний завод складала 77 797,41 грн., тому відділенням Фонду за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів нарахована сума адміністративно-господарських санкцій в розмірі 7 312 956,54 грн.

За порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій позивач нарахував ПАТ Авдієвський коксохімічний завод пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення, яка становить 179 898,73 грн.

Не погодившись із застосуванням санкцій та пені товариство звернулось до суду із даним позовом. При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Спірним по справі є застосування ч.2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», яка передбачає, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі Закон № 5067-VI) держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Згідно з п.6. ч.1 ст.14 Закону № 5067-VI до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до преамбули Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ, України Про основи соціальної захищеності інвалідів) цей закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно з ч. 3 ст.18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

За приписами ч.ч.5, 11 ст.19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

При цьому ч.1 ст.18 Закону № 875-ХІІ визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі Порядок № 70).

Згідно з абз.3 п.2 Порядку № 70 інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання (далі наказ № 316), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520, затверджені форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно з п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ вбачається, що кількість інвалідів, які мали працювати на відповідних робочих місцях, складає 150 осіб, у той же час, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, склала 56 осіб.

Тобто, за твердженнями позивача, відповідачем не виконано норматив з працевлаштування інвалідів за 94 вакансіями.

Так, у січні 2015 року товариством подано два звіти (від 14 та 26 січня 2015 року) до центру зайнятості за формою № 3-ПН, у кожному з яких відображено по 50 вакансій для інвалідів на заміщення посад працівників зеленого будівництва (код рядка у звітах 4) (зі штатного розпису працівників ПАТ Авдієвський коксохімічний завод вбачається, що підприємство може мати у штаті 116 працівників зеленого будівництва).

Тобто, відповідач у січні 2015 року звітував про наявність 100 вакансій для інвалідів.

Крім цього, у наступні місяці 2015 року до центр зайнятості подавались і інші звіти за встановленою формою із відображенням вакансій для інвалідів, у той же час попередні вакансії, про які звітувалось та які не були заміщені, актуальності не втрачали.

Докази отримання центром зайнятості вказаних звітів наявні в матеріалах справи.

У зв'язку з цим можна дійти логічного висновку, що вини роботодавців у тому, що решта осіб з інвалідністю, які були зареєстровані як безробітні, не були влаштовані на робочі місця, які були створені роботодавцями та про наявність вакантних посад було повідомлено державну службу зайнятості, немає.

Колегія суддів вважає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць немає.

Колегія суддів також відзначає, що суд першої інстанції застосовуючи норми матеріального права станом на час розгляду справи правильно застосував висновки Верховного суду України.

Так, у Постанові від 02.04.2013 у справі № 21-95а13 Верховний суд України зазначає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у звязку зі скоєнням правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За правилами ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Статтею 53 Закону № 5067-VI визначається відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення, при цьому, за порушення правил здійснення господарської діяльності учасник господарських відносин відповідає, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з тим, що роботодавець вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція також була висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.06.2011 р. у справі № 21-60а11, та у справі від 03.10.2017, № 21-2469а17.

Позивачем не надано суду доказів відмови з боку відповідача в працевлаштуванні інвалідів, не надані докази на підтвердження факту того що служба зайнятості, органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли до ПАТ Авдієвський коксохімічний завод інвалідів, а останнє відмовляло у працевлаштуванні таких осіб.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 р. у справі № 805/1447/16-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 р. у справі № 805/1447/16-а залишити без змін.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з 19 грудня 2017 року та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

ГоловуючийсуддяО.О.Шишов

СуддіІ.В.Сіваченко

ОСОБА_1