Постанова № 71082448, 19.12.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року справа №805/2948/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15.

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:головуючого судді Шишова О.О.,суддів Компанієць І.Д.,Ястребової Л.В., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представника відповідача Вірченко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 р. у справі № 805/2948/17-а (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) повний текст якої складений 2 жовтня 2017 року, за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 28 листопада 2014 року по 05 липня 2017 року ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 28 листопада 2014 року по 05 липня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 18 січня 2011 року по 28 листопада 2014 року вона працювала заступником начальника Совєтського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області. Позивач зазначає, що з вересня 2014 року заробітна плата їй стала виплачуватися нерегулярно та в день звільнення з нею не було проведено остаточного розрахунку, остаточний розрахунок при звільненні був здійснений лише 5 липня 2017 року. Також, позивач посилається на те, що ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 805/1223/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі, виключаючи оплату простою та компенсації за невикористану відпустку, підтверджено протиправність дій відповідача щодо не здійснення розрахунку при звільненні.

З огляду на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області середній заробіток за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 28 листопада 2014 року по 05 липня 2017 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду позові вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій областісередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2016 року по 04 липня 2017 року в розмірі 47141 грн. В решті у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що за приписами ч.1 ст.116 КЗпП України передбачено, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Враховуючи, що позивач звернулась про розрахунок при звільненні 26 квітня 2016 року, час затримки слід розраховувати саме з 26 квітня 2016 по дату розрахунку - 04 липня 2017 року.

З постановою суду першої інстанції не погодилась ОСОБА_2 та звернулась з апеляційною скаргою у якій вважала, що середню заробітну платуза час вимушеного прогулу слід розраховувати з 28 листопада 2014 року тобто за дати її звільнення, відповідно вимог ст.117 КЗоТ України.

З постановою суду першої інстанції також не погодився відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, яке звернулося з апеляційною скаргою у якій зазначило, що судом першої інстанції у справі встановлено, що позивач у день звільнення не працювала. Тобто, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати саме з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

У період з 10.05.2016 по 09.08.2017 включно спір щодо розміру грошових сум, які підлягають виплаті ОСОБА_2 при звільнені, розглядався у судах першої та апеляційної інстанцій, а отже у цей період відсутнє зобов'язання Відповідача по виплаті грошових сум при звільнені ОСОБА_2

Вважають, що включення судом першої інстанції періоду з дати отримання Відповідачем звернення ОСОБА_2 щодо виплати належних сум при звільнені (25.04.2015) до дати, коли було відкрито провадження у справі № 805/1223/16-а за позовом ОСОБА_2 (10.05.2017) є необгрунтованим враховуючи те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населення та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2014 № 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області», наказу Головного управління юстиції у Донецькій області від 18.11.2014 №69/2 «Про переміщення Головного та територіальних управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, відділів державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних контор» Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області переміщено до м.Краматорськ Донецької області.

Здійснити заходи з вивезення особових справ працівників органів та установ юстиції Донецької області, загальної номенклатури справ кадрового забезпечення, первинних бухгалтерських документів про нарахування та виплату заробітної плати, комп'ютерної техніки з інформацією щодо персональних даних працівників, архіву Головного управління юстиції у Донецькій області не вбачалось можливим - зазначені документи залишені у місті Донецьку, який віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 11 2014 №1085-р.

Вказана обставина є доказом, який загальновідомий не потребує доказування.

Крім того, у зверненні Позивача не було вказані номер рахунку та інші відомості, які необхідні для перерахування коштів, а отже у Головного управління юстиції у Донецькій області відсутні була можливість здійснити перерахування коштів.

Також апелянт зазначив, що згідно статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Адреса електронної пошти не може посвідчити особу громадянина.

Пункт 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України встановлюєпринцип цільового використання бюджетних коштів, тобто бюджетні кошти Пункт 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України встановлюєпринцип цільового використання бюджетних коштів, тобто бюджетні коштивикористовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.

Отже, розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний перерахувати грошові особі саме тій особі, яка має право на отримання грошових коштів.

Суд першої інстанції встановив, що звернення ОСОБА_2 надійшло електронною поштою на «Урядову гарячу лінію».

Таке звернення унеможливлює ідентифікацію відправника,а отже дотримання принципу цільового використання бюджетних коштів.

Те, що Головним управління юстиції у Донецькій області надавалась відповідь на електрону адресу Позивача свідчить тільки про виконання положень Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає таку можливість, і ніяк не визначає можливість перерахування грошових коштів такій особі.

Таким чином у Головного управління юстиції у Донецькій області відсутня була можливість перерахувати грошові кошти за зверненням Позивача, а отже і вина щодо невиплати Позивачу належних звільненому працівникові сум в період з 26.04.2015 по 09.05.2016 включно, що передбачено положеннями статті 117 КЗпП України.

Просили скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Позивач, представник третьої особи у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. При таких обставинах колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явились.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як вбачається з копії паспорта громадянина України, серії НОМЕР_2, виданого Совєтським РВ УМВС України в м. Макіївці 24 січня 2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 відповідно до картки фізичної особи - платника податків (а.с. 13, 14).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 зверталась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заборгованість по заробітній платі за вересень 2014 року у розмірі 1404,57 грн., за жовтень - 2648,84 грн., за листопад - 4833,82 грн., стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2 500 грн., стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області оплату простою в період з травня 2014 рік по 27 квітня 2015 рік у розмірі 16000 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 заборгованість з заробітної плати у розмірі 8887,23 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року по справі № 805/1223/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про стягнення коштів залишено без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року в справі № 805/1223/16-а залишено без змін.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 18 січня 2011 року по 27 квітня 2015 року працювала заступником начальника Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач, ГТУЮ) від 24 квітня 2015 року № 840а/1 ОСОБА_2 звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі її заяви. Встановлено виплатити позивачу компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 02 квітня 2014 року по 01 грудня 2014 року тривалістю 19 календарних днів, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 02 квітня 2012 року по 01 квітня 2013 року тривалістю 05 календарних днів.

Совєтський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області реєстрацію зміни свого місцезнаходження на період проведення антитерористичної операції не здійснив.

ОСОБА_2 продовжила мешкати за місцем своєї реєстрації, у м.Краматорську Донецької області (місто, до якого переїхав відповідач, у підпорядкуванні якого знаходився Совєтський ВДВС Макіївського МУЮ) чи в будь-якому іншому місті, на території, підконтрольній органам державної влади України, як внутрішньо переміщена особа не зареєструвалася.

01 березня 2016 року до ГТУЮ надійшла заява позивача про надіслання на зазначену в заяві адресу копії наказу про звільнення та довідки про усі належні до виплати суми.

У відповідь на цю заяву відповідач листом від 14 березня 2016 року № Б-368-0470 необхідні документи направлені ОСОБА_2 Відповідно до долученої довідки заборгованість по заробітній платі склала 8887,23 грн.

23 квітня 2016 року ОСОБА_2 за допомогою сервісу "Урядова гаряча лінія" направлено до відповідача звернення про виплату заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та оплату простою з травня 2014 року по 27 квітня 2015 року.

ГТУЮ на це звернення листом від 29 квітня 2016 року № В-368-1050 надана відповідь, що виплата заборгованості по заробітній платі особам, які перебували у трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області, можлива лише за умови переміщення таких осіб в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі. Також позивачу роз'яснено, що для виплати заборгованості по заробітній платі необхідно надати заяву та копію довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, завірену належним чином, або надати особисто до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Вважаючи, що такі дії органу владних повноважень порушують її право на отримання належних при звільненні грошових коштів, ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

За приписами ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. Пунктом 2 цього порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

За приписами пункту 6 цього Порядку у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

Так, рішенням суду встановлено, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області перереєстровано та переміщено з міста Донецьк до міста Краматорськ та продовжує функціонувати.

На працівників, у тому числі колишніх, обов'язок щодо перереєстрації чи переміщення Порядком № 595 не покладено. Тобто, відповідач протиправно відмовив позивачу в проведенні розрахунку при звільненні з цієї підстави. Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає посилання апелянта з цього приводу.

Також, судами першої та апеляційної інстанції по справі № 805/1223/16-а встановлено, що ОСОБА_2 на день звільнення не працювала.

Проте у своєму рішенні суд апеляційної інстанції звертав увагу на те, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області у своїх доводах зазначило, що звернення на "Урядову гарячу лінію" не є належним зверненням за проведенням розрахунку при звільненні.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними доводами відповідача, оскільки чинним законодавством, зокрема трудовим, не врегульовано форму вимоги про розрахунок та не встановлено, в який спосіб звільнений працівник має звертатися до колишнього роботодавця. Отже вимога, надіслана засобами електронного зв'язку є належним зверненням за розрахунком при звільненні.

Також відповідач посилається на той факт, що надіслані електронною поштою документи унеможливлюють ідентифікацію відправника. А це, у свою чергу, може призвести до випадків шахрайства.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач листом від 14 березня 2016 року № Б-368-0470 надіслав на визначену в заяві електронну адресу копії наказу про звільнення та довідки про усі належні до виплати при звільненні суми. Лист від 29 квітня 2016 року № В-368-1050 також було надіслано на електронну пошту у відповідь на електронне звернення. Тобто, своїми діями ГТУЮ фактично погодилось, що заява та звернення надійшли саме від ОСОБА_2 і що використання засобів електронного зв'язку не перешкоджає обміну інформацією, у тому числі документами.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції по справі № 805/1223/16- а дійшли висновку про те, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області протиправно ухиляється від свого обов'язку провести розрахунок при звільненні ОСОБА_2 та виплатити належні їй грошові кошти.

Суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року та Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року встановлено та не заперечується відповідачем, що 23 квітня 2016 року ОСОБА_2 за допомогою сервісу "Урядова гаряча лінія" направлено до відповідача звернення про виплату заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та оплату простою з травня 2014 року по 27 квітня 2015 року (а.с. 84).

Вищезазначене звернення ОСОБА_2 було направлено для розгляду до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та зареєстровано у відділ документального забезпечення ГТУЮ у Донецькій області за вхідним № В-368-1050 від 25 квітня 2016 року (а.с. 85, 86).

Тобто, суд першої інстанції правильно зазначив, що звернення ОСОБА_2 було отримано відповідачем фактично 25 квітня 2016 року.

Згідно статті 1 Кодексу законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Як вже зазначалось, що відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України висловив таку правову позицію у рішенні від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16: "У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи"

Крім того, зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного суду України від 21 листопада 2011 року по справі № б-60цс11, відповідно до якої зазначено, що встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип Верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З аналізу вищезазначених норм, суд приходить висновку, що відповідач повинен був здійснити розрахунок з позивачем не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Суд зазначає, що позивач за допомогою сервісу "Урядова гаряча лінія" направив до відповідача звернувся про виплату заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та оплату простою з травня 2014 року по 27 квітня 2015 року, яке було зареєстровано у Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області 25 квітня 2016 року за вх. № В-368-1050.

Отже, з огляду на зазначене, відповідач зобов'язаний був 26 квітня 2016 року здійснити остаточний розрахунок з позивачем при звільненні.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач здійснив розрахунок з відповідачем лише 05 липня 2017 року, що підтверджується платіжним дорученням № 7 (а.с. 8), вже після прийняття Донецьким окружним адміністративним судом постанови по справі № 805/1223/16-а від 29 травня 2016 року про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заборгованості з заробітної плати у розмірі 8887,23 грн.

Колегія суддів також зазначає, що у судовому засіданні було встановлено, що заборгованість у розмірі 8887,23грн. була перерахована на картковий рахунок позивача, тобто у Головного територіального управлінні юстиції у Донецькій області була можливість сплатити заборгованість саме ОСОБА_2

В зв'язку з вищевикладеним, суд приходить висновку про необхідність стягнення з Головного територіального управлінні юстиції у Донецькій області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2016 року по 04 липня 2017 року.

При визначенні розміру середнього грошового забезпечення суд враховує приписи Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100).

Згідно абз.1, 3 Порядок № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Останніми двома повними місяцями служби позивача є червень 2014 року та липень 2014 року,

Так, з наданої суду довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 22 вересня 2017 року № 10-17-1682 вбачається, що в червні 2014 року ОСОБА_2 нараховано грошове забезпечення у розмірі 3608,86 грн., у липні 2016 року - 3102,74 грн. (а.с. 88).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року N 9884/0/14-13/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у червні 2014 року становить 19 дні, у липні 2014 року - 23 дні.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 3608,86 грн. (червень 2014 року) + 3102,74 грн. (липень 2014 року) : 42 робочі дні за два місяці (19 робочі дні у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року) = 159,80 грн.

Зазначений розрахунок середньоденної заробітної плати сторонами не оспорювався.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" та листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" кількість робочих днів в період з 26 квітня 2016 року по 04 липня 2017 року (по день здійснення розрахунку при звільненні) становить 295 днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2016 року по 04 липня 2017 року, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 159,80 грн. (середньоденна заробітна плата) * 295 днів = 47141 грн.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 47141 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 суми середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 26 квітня 2016 року по 04 липня 2017 року.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повне судове рішення складено 20 грудня 2017 року.

Керуючись статтями 309, 311, 315, 316 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 р. у справі № 805/2948/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 р. у справі № 805/2948/17-а - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття року та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя О.О.Шишов

Судді Л.В.Ястребова

І.Д.Компанієць