Постанова № 71076549, 13.12.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа № 914/1832/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

при секретарі судового засідання Процевич Р.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Зорепад-Люкс» б/н від 02.11.2017

на рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2017

у справі № 914/1832/17, суддя Запотічняк О.Д.,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Саратський завод продтоварів»

до відповідача приватного підприємства «Зорепад-Люкс»

про стягнення 143 930,74 грн.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 18.10.2017 задоволено позов та стягнуто з приватного підприємства «Зорепад-Люкс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Саратський завод продтоварів» - 143 930,74 грн. боргу та 2 158,96 грн. судового збору.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видаткові накладні №484 від 13.06.2013 на суму 23 934,14 грн. (а.с.69); №582 від 25.07.2013 на суму 13 971,92 грн. (а.с.71); №832 від 18.10.2013 на суму 7 151,34 грн. (а.с.68); №965 від 01.12.2013 на суму 14 209,80 грн. (а.с.66); №128 від 21.02.2014 на суму 10 046,02 грн. (а.с.55); №261 від 04.04.2014 на суму 25 155,20 грн. (а.с.51); №368 від 08.05.2014 на суму 23 254,45 грн. (а.с.53); №530 від 01.07.2014 на суму 26 368,64 грн. (а.с.57); №584 від 24.07.2014 на суму 15 847,28 грн. (а.с.59); №658 від 26.08.2014 на суму 6 458,94 грн. (а.с.61); №801 від 17.10.2014 на суму 41 812,90 грн. (а.с.63); №868 від 07.11.2014 на суму 28 865,49 грн. (а.с.65); №52 від 01.02.2015 на суму 24 195,17 грн. (а.с.49); №193 від 13.04.2015 на суму 41 223,22 грн. (а.с.47); №278 від 25.05.2015 на суму 62 885,76 грн. (а.с.45); №357 від 29.06.2015 на суму 37 780,92 грн. (а.с.43); №2455 від 10.07.2015 згідно якої повернуто товар на суму 313,76 грн. (а.с.73); №509 від 11.09.2015 на суму 42 024,58 грн. (а.с.39); №503 від 11.09.2015 на суму 672,00 грн. (а.с.41); №697 від 07.12.2015 на суму 77 254,32 грн. (а.с.37); №151 від 18.03.2016 на суму 90 900,96 грн. (а.с.35); №587 від 03.10.2016 на суму 103 975,20 грн. (а.с.33); № 61 від 01.02.2017 на суму 44 863,20 грн. (а.с.31) є належними доказами, що фіксують факт здійснення господарської операції між сторонами. Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав повністю, відповідач повної оплати за поставлений товар не здійснив, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 143 930,74 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не містять необхідних реквізитів сторони отримувача товару, а тому не є первинними документами й не можуть бути належними доказами отримання поставленого товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначає, що наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні є належними та допустимими доказами на підтвердження отримання товару. Здійснивши часткову оплату за поставлений позивачем товар, відповідач визнав факт прийняття товару згідно видаткових накладних.

В судове засідання 13.12.2017 представники позивача й відповідача не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені. Враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, апеляційний господарський суд їх неявку в судове засідання розцінює як без поважних причин, а тому відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2017 - без змін, апеляційної скарги приватного підприємства «Зорепад-Люкс» б/н від 02.11.2017 - без задоволення, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Саратський завод продтоварів» (далі ТОВ «Саратський завод продтоварів»/постачальник) та приватним підприємством «Зорепад-Люкс» (далі ПП «Зорепад-Люкс»/покупець) укладено договір №55 від 01.06.2013 (а.с.29) за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві сік в асортименті, томатну пасту та інші вили продукції, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до п. 2.5 договору, сторони погодили, що приймання товару за кількістю здійснюється у відповідності до товарної накладної, що підписується представниками та скріплюється печатками сторін.

Щодо проведення розрахунків за поставлений товар сторони визначили, що оплата за отриману партію товару здійснюється покупцем продавцеві у безготівковій формі впродовж 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту приймання партії товару у відповідності до пункту 2.5. договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до вимог ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, внаслідок укладення договору №55 від 01.06.2013 сторони створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін встановленим статтями 655, 691, 692 ЦК У та статтею 265 Господарського кодексу України. Зокрема, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, а у відповідача виник обов'язок по оплаті вартості отриманого товару.

Отже, здійснюючи оцінку укладеного між сторонами договору судом першої інстанції зроблений правильний висновок, що договір №55 від 01.06.2013 за своєю правовою природою є договором поставки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в період з 13.06.2013 по 01.02.2017 здійснено поставку партій товару на загальну суму 761 382,30 грн., що підтверджується видатковими накладними №484 від 13.06.2013 на суму 23 934,14 грн. (а.с.69); №582 від 25.07.2013 на суму 13 971,92 грн. (а.с.71); №832 від 18.10.2013 на суму 7 151,34 грн. (а.с.68); №965 від 01.12.2013 на суму 14 209,80 грн. (а.с.66); №128 від 21.02.2014 на суму 10 046,02 грн. (а.с.55); №261 від 04.04.2014 на суму 25 155,20 грн. (а.с.51); №368 від 08.05.2014 на суму 23 254,45 грн. (а.с.53); №530 від 01.07.2014 на суму 26 368,64 грн. (а.с.57); №584 від 24.07.2014 на суму 15 847,28 грн. (а.с.59); №658 від 26.08.2014 на суму 6 458,94 грн. (а.с.61); №801 від 17.10.2014 на суму 41 812,90 грн. (а.с.63); №868 від 07.11.2014 на суму 28 865,49 грн. (а.с.65); №52 від 01.02.2015 на суму 24 195,17 грн. (а.с.49); №193 від 13.04.2015 на суму 41 223,22 грн. (а.с.47); №278 від 25.05.2015 на суму 62 885,76 грн. (а.с.45); №357 від 29.06.2015 на суму 37 780,92 грн. (а.с.43); №2455 від 10.07.2015 згідно якої повернуто товар на суму 313,76 грн. (а.с.73); №509 від 11.09.2015 на суму 42 024,58 грн. (а.с.39); №503 від 11.09.2015 на суму 672,00 грн. (а.с.41); №697 від 07.12.2015 на суму 77 254,32 грн. (а.с.37); №151 від 18.03.2016 на суму 90 900,96 грн. (а.с.35); №587 від 03.10.2016 на суму 103 975,20 грн. (а.с.33); № 61 від 01.02.2017 на суму 44 863,20 грн. (а.с.31).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підписання відповідачем вищезазначених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і фіксують факт здійснення господарської операції й встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Судами не встановлено недоліків у вищенаведених видаткових накладних, а тому ці письмові докази є належними та достовірними, а доводи апеляційної скарги про те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні не містять необхідних реквізитів сторони отримувача товару, а тому не є первинними документами й не можуть бути належними доказами отримання поставленого товару спростовані вищевикладеним.

Згідно із ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу правочин, учинений представником із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, тільки в разі подальшого схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у випадку, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття правочину до виконання.

Таким чином, здійснивши часткові проплати за поставлений позивачем товар на загальну суму 617 137,80 грн., що підтверджується випискою по рахунку ТОВ «Саратський завод продтоварів» за №26007000032238 за період з 19.05.2017 по 29.08.2017 (а.с.73-78), відповідач - ПП «Зорепад-Люкс», прийняв укладений між сторонами договір, одночасно визнав факт його укладення та прийняття товару, який позивач поставив згідно видаткових накладних. Вказане також узгоджується з призначеннями платежів «згідно видаткових накладних», які зазначені у виписці по рахунку ТОВ «Саратський завод продтоварів» за №26007000032238 за період з 19.05.2017 по 29.08.2017.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Щодо наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, апеляційний господарський суд зазначає наступне. У відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно даного визначення товарно-транспортна накладна є документом для перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з положеннями ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" товарно-транспортна накладна включена до переліку документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення автомобільним транспортом.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що факт прийняття товару породжує обов'язок його оплати покупцем.

Як встановлено судами, позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав повністю, відповідач повної оплати за поставлений товар не здійснив, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 143 930,74 грн.

Відповідач про дійсність поставки та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

З виписки по рахунку ТОВ «Саратський завод продтоварів» за №26007000032238 за період з 19.05.2017 по 29.08.2017 (а.с.73-78) вбачається, що ПП «Зорепад-Люкс» було здійснено часткові проплати за поставлений позивачем товар на загальну суму 617 137,80 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань суду не надав, як і не підтвердив документально факт здійснення передоплати за поставлений товар.

У відповідності до вимог ст.526 ЦК У зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, документально підтвердженою є заборгованість в розмірі 143 930,74 грн. = 761 382,30 грн. (сума поставленого товару) - 617 137,80 грн. (часткова оплата за поставлений товар), з урахуванням повернутого товару на суму 313,76 грн. відповідно до видаткової накладної №2455 від 10.07.2015 (а.с.73).

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за отриманий товар, а тому місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позов про стягнення 143 930,74 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про недоведеність апеляційної скарги, а тому рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2017 у справі №914/1832/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу підприємства «Зорепад-Люкс» без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідач).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2017 у справі №914/1832/17 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Зорепад-Люкс» б/н від 02.11.2017 - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови виготовлено 18.12.2017.