Постанова № 71072884, 14.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 грудня 2017 р. № 820/3548/17

Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Білової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ділбаряна А.О.,

за участю представників: відповідача - ОСОБА_1, третьої особи - Гайдамаки В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління служби безпеки України в Харківській області, про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, в якому просить суд скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 02.08.2017 № 132 та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області прийняти заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після чого направити справу для подальшого розгляду до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, так як останній в подальшому збирався там проживати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. 11.08.2017 Позивачем за місцем свого проживання було одержано Повідомлення, згідно якого йому відмовлено Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 12.08.2017 №132 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає рішення міграційного органу незаконним, посилаючись на те, що відповідачем порушено процедуру прийняття заяви позивача.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відповідач діяв в межах повноважень та на підставі чинного законодавства, посилаючись на те, що це третє звернення позивача до органів міграційної служби з метою отримання статусу біженця та позивач вже отримував відмову у прийнятті документів. Також відповідач посилався на перебування позивача у міжнародному розшуку та намагання позивача раніше отримати статус біженця за підробними документами.

Представник третьої особи, Управління служби безпеки України в Харківській області, також не погодився з позовними вимогами позивача та надав письмові пояснення, в яких підтримав позицію відповідача та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач, ОСОБА_3 та його представники - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6- в судове засідання не прибули, про датку, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв та к5лопотань з приводу причини неявки не надали, причини неявки не повідомили.

Представник відповідача - Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області ОСОБА_1- в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях.

Представник третьої особи - Управління служби безпеки України в Харківській області Гайдамака В.М. - в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях.

З урахуванням повторних неявок в судове засідання вказаних осіб, надання представниками позивача пояснень по суті заявленого позову в судовому засіданні 30.10.2017, суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та його представників.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_3, звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.11.2016, яка надійшла до відповідача 01.08.2017 листом з ДУ «Харківська установа виконання покарань № 27».

Наказом Головного управління державної міграційної служби в Харківській області №137 від 02.08.2017 позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с.84-88)

Так, Наказ Головного управління державної міграційної служби в Харківській області №137 від 02.08.2017 обґрунтований тим, що до нього звернувся позивач з заявою з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява подана позивачем втретє. В перший раз орган міграційної служби відмовив позивачеві в прийнятті заяви про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач видав себе за іншу людину. Вдруге орган міграційної служби відмовив позивачеві в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особи, у якої відсутні умови, передбачені п. 1, 13 ч. 1 ст.6 Закону. Зазначене рішення органу міграційної служби оскаржувалося позивачем у судовому порядку, за результатами чого були залишені без змін, в позові було відмовлено.

11.08.2017 позивачем, за місцем його проживання, було отримано Повідомлення №46 від 02.08.2017, яким повідомлено про те, що Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 02.08.2017 №137 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.(а.с.9)

При наданні оцінки правомірності прийняття спірного рішення відповідачем, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Зазначений Закон передбачає проходження заявником таких етапів процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:

- звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 5 Закону);

- оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та попередній розгляд заяви (ст. 7-8 Закону);

- розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9 Закону);

- прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 10 Закону).

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом Управління ДМС України в Чернігівській області № 160 від 18.11.2015 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем, оскільки заявник видавав себе за іншу особу - громадянина Таджикистану Маханова Кулмухаммада Маматалиєвича, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.102)

Також Наказом Управління ДМС України в Чернігівській області № 3 від 16.01.2016 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону (а.с.115).

Вказаний наказ № 3 від 16.01.2016 був оскаржений позивачем до суду. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 по справі № 825/414/16 в задоволенні позову відмовлено, вказане рішення залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, у відкритті касаційного провадження відмовлено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.02.2016.

За результатами третього звернення позивача до органів ДМС України з заявою про надання статусу біженця наказом Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області №137 від 02.08.2017 відмовлено в прийнятті його заяви. Вказаний наказ ґрунтується на приписах норм абз. 3 ч.1 ст. 6 та ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

З аналізу зазначеної норми чинного законодавства суд приходить до висновку, що нею визначено дві підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання особи біженцем, а саме: 1) заявник видає себе за іншу особу; 2) заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Щодо першої з вказаних підстав, судом встановлено, що позивач до ГУ ДМС у Хаківській області звертався за своїми прізвищем, ім'ям та по батькові відповідно до паспортного документа на ОСОБА_3.

З пояснень представника відповідача в судовому засіданні встановлено, що будь-яких обставин підробки паспорту громадянина РФ ОСОБА_3 НОМЕР_1, виданий відділом ОФМС Росії по Республіці Інгушетія в Судженськом районі, 01.04.2011, не встановлено.

Обставини першого звернення позивача до Управління ДМС України в Чернігівській області за паспортом громадянина ТаджикістануОСОБА_4 не мають відношення до обставин розгляду заяви позивача від 10.11.2016, яка надійшла до ГУ ДМС у Харківській області 01.08.2017.

Щодо другої підстави, передбаченої ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судом встановлено, що відносно позивача Управлінням ДМС України в Чернігівській області видано Наказ № 3 від 16.01.2016, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, у якої відсутні умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відмова у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є різними процедурними рішеннями, які можуть бути прийняті на різних підставах та на різних етапах розгляду заяви заявника про визнання біженцем.

Отже, під час останнього звернення до відповідача позивач подавав заяву від свого імені та раніше не отримував відмову саме у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на зазначене, підстави для відмови відповідачем в прийнятті заяви про визнання біженцем, встановлені ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» в ході судового розгляду справи не підтвердилися.

Щодо посилання відповідача на абз. 3 ч.1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», нормою якого також обґрунтовується прийняте рішення, суд зазначає наступне.

Приписами абз. 3 ч.1 ст. 6 «Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів.

Отже, вказана норма не є підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не регулює спірні правовідносини.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що спірний наказ № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятий відповідачем необґрунтовано.

Згідно вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржені рішення, дії на предмет того, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме, необґрунтовано, без наявної законодавчо визначеної підстави для прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, через що позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню з урахуванням технічної помилки при викладенні позовних вимог у номері спірного наказу.

Щодо зобов'язання відповідача прийняти заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після чого направити справу для подальшого розгляду до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, так як останній в подальшому збирався там проживати, суд зазначає наступне.

До компетенції суду не входить перевірка замість компетентного органу наявності чи відсутності підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд не може собою підміняти компетентний орган і за нього встановлювати відповідні обставини та усувати допущені цим органом порушення, втручаючись у повноваження компетентного органу, з огляду на що у зобов`язанні Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, належить відмовити. Відносно вказаної позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача направити справу для подальшого розгляду до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, так як останній в подальшому збирався там проживати, вона не є ані нормативно, ані фактично обґрунтованою, а також залежить від задоволення вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, тому також не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління державної міграційної служби в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління служби безпеки України в Харківській області, про скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 137 від 02.08.2017 про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні позовних вимог про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2017 року.

Суддя Білова О.В.