Постанова № 71072881, 13.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 р. справа № 820/4593/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А., суддів - Мороко А.С., Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Маргвелані І.Л.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Коваленко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, треті особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд скасувати пункт 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання" щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області з заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45-річного віку. Проте, 15.09.2017 він отримав лист, з якого дізнався, що посвідка на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 скасована згідно п. 13 наказу ДМС України № 81 від 29.03.2017. Позивач вважає вказаний наказ в частині пункту 13 протиправним, та таким, що порушує його права та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача - Державної міграційної служби України та третьої особи - Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області - проти позову заперечував, зазначивши, що пунктом 13 наказу ДМС України № 81 від 29.03.2017 правомірно скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 11.04.2008 про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а видані на підставі цих рішень посвідки визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню. У зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час судового розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву, у якій зазначив, що проти задоволення позову заперечує у повному обсязі. Розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть учать у справі, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Громадянин Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув в Україну у 1989 році.

Судом встановлено, що на підставі рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 11.04.2008 ОСОБА_3 документовано посвідкою на постійне проживання серії ХР номер 17985.

10 березня 2017 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

Листом від 19 вересня 2017 року Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 04/1-23304 ОСОБА_3 повідомлено, про те, що наказом ДМС України № 81 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пункту 13 (підпункти 13.1 - 13.3) наказу № 81 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання", на підставі висновку УДМС у Київській області від 22.03.2017 ОСОБА_3 скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 та рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 11.04.2008 про документування посвідкою на постійне проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 03.09.2004 та НОМЕР_3 від 11.04.2008 визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Крім того, у висновку УДМС України в Київській області "Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Вєтнаму ОСОБА_3", затвердженому 22.03.2017, зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягає скасуванню наказом голови ДМС відповідно до вимог п. 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Вирішуючи справу по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржені рішення, дії на предмет того, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивачем у 2004 році для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні було надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у ВГІРФО ГУМВС України в Київській області не було, відносно позивача було складено висновок, яким позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 03.09.2004.

Фактичною підставою для скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача стали висновки ДМС про те, що остання оформлена в порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року №2491-III, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідками на постійне проживання в Україні.

Згідно з пунктом 3 статті 5 та пункту 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983 була видана з прострочкою встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки, зазначені в Прикінцевих положеннях Закону України "Про імміграцію" для подання заяв про документування, були продовжені до 26.06.2003.

З огляду на зазначене, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002 №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, шестимісячний строк, встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", розпочався 26.12.2002 та закінчився 26.06.2003.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із частини 1 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом частини 15 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Дана норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність, відсутні.

Отже, складання висновку від 03.09.2004 про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, підтверджує, що позивач є таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, що і є підставою для видачі йому вказаної довідки.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При прийнятті відповідачем спірного наказу та в ході судового розгляду справи не було встановлено жодної з вказаних обставин, отже законодавчо визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію позивачу відсутні.

Як свідчать матеріали справи, Державна міграційна України, при винесенні оскаржуваного наказу від 29.03.2017 № 81 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання" щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 керувався висновком УДМС України в Київській області від 22.03.2017 та абз. 3 п. 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681, згідно якого рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Судом встановлено, що відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення - висновку УДМС в Київській області від 22.03.2017.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ Державної міграційної служби України від 29.03.2017 № 81 прийнято з порушенням вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, треті особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати пункт 13 (п.п. 13.1-13.3) наказу Державної міграційної служби України № 81 від 29.03.2017 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання" щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 640 (шістсот сорок) грн за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Д.А. Волошин

Судді А.С. Мороко

М.М. Панов