Рішення № 71026529, 13.12.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р.Справа № 922/3721/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської РДА, с. Хорошеве про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 007Др-117-0817 від 16.08.2017;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 20/17 від 10.01.2017;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації про стягнення 5357849,78 грн., з яких: заборгованість за заявою-приєднанням до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) № 09420XFLBJET016 від 01.06.2016 у розмірі 4088062,61 грн., пеня у розмірі 795 321,55 грн., 3% річних у розмірі 91765,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 382700,50 грн. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2017 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.11.2017 о 10:00. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2017 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи за вх. № 38635 та розгляд справи відкладено на 05.12.2017 о 12:00.

04.12.2017 представник відповідача до канцелярії суду із супровідним листом за вх. № 40221 подав документи для долучення до матеріалів справи, в тому числі відзив на позов із запереченнями. Окрім того, представник відповідача надав до суду клопотання про розстрочку виконання рішення за вх. № 40220, в якому просить суд надати розстрочку виконання рішення суду в частині основної суми заборгованості на шість місяців, починаючи з січня 2018 року по червень 2018 року включно, шляхом щомісячної сплати боргу рівними частинами згідно графіку що доданий до клопотання.

Надані до суду документи долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.12.2017 оголошена перерва до 13.12.2017 о 11:00 год.

12.12.2017 позивач надав до суду заперечення проти клопотання про розстрочку виконання рішення, які долучені судом до матеріалів справи.

Після перерви в судовому засіданні розгляд справи продовжено 12.12.2017 об 11:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, заперечував проти розстрочки виконання рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні частково заперечував проти заявлених позовних вимог, посилаючись на контррозрахунок, який міститься у відзиві на позовну заяву. Клопотання про розстрочку виконання рішення піlтримав.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Відповідно до приписів п.1 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015, підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як субєкту ринку природного газу.

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між Оператором газорозподільної системи (Оператором ГРМ) та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.

01.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Харківгаз» (далі за текстом позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (далі за текстом відповідач) укладено договір розподілу природного газу, який є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання відповідача до умов цього Договору (акцептування договору) було підписання відповідачем заяви-приєднання № 09420XFLBJET016 від 01.01.2016 р.

Типовий договір розподілу природного газу затверджено Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015. Зазначений договір розподілу природного газу оприлюднено на офіційному сайті Комісії, сайті позивача в мережі Інтернет за адресою kh.104.ua, а також в друкованому виданні, що публікується в межах території ліцензованої діяльності позивача.

Відповідно до умов п.2.1. типового договору розподілу природного газу позивач зобовязався надати відповідачу послугу з розподілу природного газу, а відповідач - прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором

Умовами п. 6.1 Договору розподілу природного газу оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Пунктами 6.3 - 6.4 Договору визначено, що розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітньому місяці послуги проводиться споживачем до 10-го числа, наступного за звітнім, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до п. 6.6 Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватись підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Відповідно до Договору з розподілу природного газу позивач в повному обсязі надав послуги з розподілу природного газу, а відповідач прийняв зазначені послуги за період жовтень 2016 р. - березень 2017 р. на загальну вартість 4088062,61 грн.:

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА000012532 від 31.10.2016 Споживачем у жовтні 2016 прийнято 414,442 тис.м.3 природного газу, вартістю 362255,46 грн.;

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА000014327 від 31.11.2016 Споживачем у листопаді 2016 прийнято 816,441 тис.м.3 природного газу, вартістю 713634,74 грн.;

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА000016314 від 31.12.2016 Споживачем у грудні 2016 прийнято 1076,364 тис.м.3 природного газу, вартістю 940828,25 грн.;

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА00001112 від 31.01.2017 Споживачем у січні 2017 прийнято 1147,968 тис.м.3 природного газу, вартістю 993359,66 грн.;

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА00003102 від 28.02.2017 Споживачем у лютому 2017 прийнято 946,794 тис.м.3 природного газу, вартістю 819279,78 грн.;

- згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу № ХА00004779 від 31.03.2017 Споживачем у березні 2017 прийнято 298,97 тис.м.3 природного газу, вартістю 258704,72 грн.

В свою чергу, відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором в частині оплати наданих послуг з розподілу природного газу, у звязку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4088062,61 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом.

Судом встановлено, що позивач в повному обсязі виконав умови договору, надавши відповідачу послуги з розподілу природного газу за період жовтень 2016р. - березень 2017р. на загальну суму 4088062,61 грн., що підтверджується актами наданих послуг, підписаними обома сторонами.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих послуг не виконав, у звязку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 4088062,61 грн., яка до цього часу не погашена.

Враховуючи вказане, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 4088062,61 грн. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими наданими до суду доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 91765,12 грн. та внфляційних втрат у розмірі 382700,50 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому сума 3% річних у розмірі 91765,12 грн. за період 10.11.2016 - 26.10.2017 підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 382700,50 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат встановив, що їх нараховано невірно.

Відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат, відповідно до чинного законодавства, судом встановлено, що Індекс інфляції за серпень 2017 року становив 99,9 %, а отже за цей період індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), тому нараховані позивачем інфляційні втрати, визнаються судом такими, що розраховані з порушенням діючого законодавства.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, а саме в сумі 378 612,46 грн. за період листопад 2016 - вересень 2017, в іншій частині інфляційних нарахувань в сумі 4088,04 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 795321,55 грн. за період 10.11.2016 - 26.10.2017, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених договором, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Так, позивачем у даній справі заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 795321,55 грн., яка нарахована на за порушення строків оплати за період з 10.11.2016 року по 26.10.2017 року.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем нараховано пеню за більший період, ніж встановлено ст. 232 ГК України.

За підрахунками суду за несвоєчасне оплату наданих послуг стягненню з Відповідача підлягає пеня у розмірі 540681,01 грн. В частині стягнення пені у розмірі 254640,54 грн. - суд відмовляє.

Щодо клопотання відповідача про надання йому розстрочки у виконанні рішення, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК, та за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання , господарський суд має право: відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; змінити спосіб виконання рішення, ухвали, постанови; змінити порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Подане відповідачем клопотання, крім посилання на скрутне матеріальне становище підприємства, не містить доводів та відповідних гарантій з приводу того, що отримавши відповідну розстрочку, він буде в змозі виконати судове рішення в подальшому.

Крім того, позивач поставивши відповідачу в рамках договору відповідну кількість природного газу справедливо розраховує на її вчасну оплату відповідачем. У випадку ж надання розстрочки сторони будуть поставлені в нерівні умови з приводу виконання умов зазначеного договору.

За таких обставин, в задоволенні клопотання відповідача про надання йому розстрочки у виконанні рішення суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 549, 610, 611, 625, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст.216, 217, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (62466, Харківська область, Харківський район, сел. Хорошеве, вул. Горького, буд. 1, код ЄДРПОУ 33561415) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" ( 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 03359500, рахунок № НОМЕР_1 в АБ "Кліринговий дім" м. Київ, МФО 300647) заборгованість за заявою-приєднанням до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) № 09420XFLBJET016 від 01.01.2016 у розмірі 4088062,61 грн., пеню у розмірі 540681,01 грн., 3% річних у розмірі 91765,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 378612,46 грн. судовий збір у розмірі 76486,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4088,04 грн. та в частині стягнення пені у розмірі 254640,54 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 14.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/3721/17