Рішення № 7091469, 05.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

05 серпня 2009 р.           Справа 7/170-09

за позовом: Приватного підприємства "Хліб-Черкаси К", м. Черкаси.

до: Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС", м. Вінниця.

про відшкодування матеріальної шкоди, 64 391,02 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

позивача: Кирман О.Д.-директор ПП "Хліб-Черкаси К".

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ТОВ підприємства "Авіс" на користь ПП "Хліб-Черкаси К" 64391,02 грн., з яких 63499,20 грн. боргу та 891,82 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару згідно договору дистриб'юції № 51 від 02.01.2009 року.

Ухвалою від 07.07.2009 року порушено провадження у справі № 7/170-09 та призначено до розгляду на 05.08.2009 року.

Відповідач в судове засідання 14.07.2009 року не з'явився та не виконав вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі. При цьому суд зазначає, що ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано рекомендованою кореспонденцією і відповідач отримав її 13.07.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення № 309464.

Разом з тим, 03.08.2009 року до суд надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи в межах строків встановлених ст.69 ГПК України мотивована тим, що представник позивача 05.08.2009 року бере участь в судовому засіданні в якості позивача в господарському суді Харківської області.

Розглянувши вказану заяву суд дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

При цьому суд зазначає, що у заяві про відкладення розгляду справи представник відповідача давав згоду на відкладення розгляду справи в межах строку встановленого ст.69 ГПК України (2 місяці), однак суд в зв'язку із відбуттям із 17.08.2009 року в щорічну основну відпустку тривалістю 32 календарних дня позбавлений можливості відкласти розгляд справ із дотриманням 2-х місячного строку.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про відмову від позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 891,82 грн. нарахованих за квітень-травень 2009 року та заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині суми основного боргу з 63499,02 грн. до 62599,20 грн..

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України. відповідно до ч.4 якої позивач має право до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог та відмовитись від позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2009 року між ТОВ підприємство "Авіс" (Компанія) та ПП "Хліб-Черкаси К" (Дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції в регіоні № 51, згідно п.1.1 якого Компанія поставляє на умовах передбачених цим Договором Дистриб'ютору продукти харчування (Товар) у відповідності з накладними в асортименті та цінами, що є невід'ємною частиною даного договору, а Дистриб'ютор зобов'язується отримати Товар, сплатити його вартість Компанії та забезпечити реалізацію Товару третім особам від свого імені за свій рахунок на умовах даного Договору.

Як вбачається із п.п.2.2 ,2.5 Договору сторони погодили форму оплати за Товар, який мав поставлятися Дистриб'ютору у вигляді передплати.

Згідно п.п. 4.1 Договору оформлення замовлення на поставку Товару здійснюється Дистриб'ютором на підставі існуючих цін Компанії на день оформлення, при цьому Дистриб'ютор оформлює замовлення письмово і передає Компанії прийнятними для Сторін засобами зв'язку.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Компанія надає Дистриб'ютору Товар окремими партіями. Терміни поставки, кількість та асортимент Товару остаточно погоджуються в накладних. Поставка здійснюється транспортом Компанії за свій рахунок на склад Дистриб'ютора, який знаходиться за адресою: м.Черкаси, вул.Смілянська, 191.

Відповідно до п.7.1.1 Договору Компанія зобов'язувалась своєчасно і в повному обсязі надавати Дистриб'ютору замовлений ним Товар, виходячи з наявності продукції на своєму складі.

За посиланням позивача ним на підставі наданих відповідачем рахунків-фактур було перераховано відповідачу за період з 19.02.2009 року по 14.04.2009 року 186049,20 грн..

На підтвердження вказаному суду надано платіжні доручення № 102 від 19.02.2009 року та № 205 від 14.04.2009 року.

За твердженням позивача відповідачем було поставлено Товар на суму 122550,00 грн., тобто на суму перераховану згідно платіжного доручення від 19.02.2009 року № 102.

Товар на суму перераховану згідно платіжного доручення № 205 від 14.04.2009 року позивачу поставлено не було, що спонукало звернутись його 12.05.2009 року із претензією до ТОВ підприємство "Авіс" із вимогою відвантажити протягом 7 днів з моменту отримання претензії Товар на суму 63499,20 грн, а в разі відмови поставити Товар - повернути грошові кошти в сумі 63499,20 грн..

Факт надіслання та отримання претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 10147050, оригінал якого оглядався в судовому засіданні. Як вбачається, вказане повідомлення було отримано відповідачем 14.05.2009 року.

В зв'язку з тим, що відповідач не поставив Товар і не повернув грошові кошти позивач звернувся з позовом про стягнення 64391,02 грн. боргу з урахуванням інфляційних втрат.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по оплаті товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаних коштів свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по поставці товару.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із умов договору дистрибуції в регіоні № 51 від 02.01.2009 року та характеру стосунків, які склались між сторонами Дистриб'ютор за договором здійснював передоплату, а Компанія відвантаження Товару.

Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із умов Договору в останньому чітко не обумовлено строки поставки Товару Дистриб'ютору після отримання від нього попередньої оплати.

Разом з тим, позивач не отримавши від відповідача товар заявив претензію від 12.05.2009 року в якій, крім іншого, вимагав відвантажити оплачений Товар на протязі 7 днів з моменту отримання претензії. Факт отримання вказаної претензії відповідачем підтверджується, як вже вказувалось, наданим суду повідомленням про вручення поштового відправлення.

За твердженням позивача відповіді на вимогу від відповідача не надійшло.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 891,82 грн. обрахованих за період квітень-травень 2009 року суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана директором позивача Кирманом О.Д..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 07.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків чи поставки товару (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, видаткові накладні тощо).

Разом з тим, з урахуванням досліджених судом документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 62599,20 грн. доведеною. Слід зазначити, що в підтвердження існування заборгованості у розмірі 62599,20 грн. позивач надав суду обопільно підписаний сторонами та скріплений печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 29.07.2009 року в якому зафіксована вказана вище сума боргу - 62599,20 грн..

Також в заяві, яка подана позивачем в судовому засіданні 05.08.2009 року останній підтверджує, щ станом на 05.08.2009 року погашення боргу відповідачем не відбувалось з моменту порушення провадження у справі № 7/170-09.

Також суд вказує, що від відповідача на адресу суду 06.08.2009 року (після судового засідання, що відбулось 05.08.2009 року) надійшов ряд документів, серед яких і відзив.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказуючи на невідповідність позовних вимог (відшкодування матеріальної шкоди) їх юридичному обгрунтуванню та фактичним обставинам справи (борг) просить суд зобов'язати позивач привести позовні вимоги до чинного законодавства України.

Слід зауважити, що обгрунтовуючи позовні вимоги позивач, крім іншого, посилався на ч.2 ст.693 ЦК України, положення якої аналізувались судом вище.

Також суд зауважує, що невірне або помилкове формулювання позивачем своїх позовних вимог, не спростовує факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором від 02.01.2009 року № 51 і не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Доводи викладені у відзиві відповідача не є переконливими, не спростовують наявності боргу перед позивачем.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням заяви позивача про відмову від вимог щодо стягнення інфляційних втрат і припинення провадження у справі в цій частині та заяви про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 441,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що підтверджується квитанцією № 101374.27.1 від 03.07.2009 року.

Згідно розділу 2 Постанови КМ України від 14.04.2009 року № 361 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до Держбюджету мали б складати 315,00 грн..

Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

За письмовим клопотанням позивача 05.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, 530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 655, 692, ч.2 ст.693 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Авіс", вул.Пирогова, 150, м.Вінниця, Ленінський район, 21037 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13304871) на користь Приватного підприємства "Хліб-Черкаси К", вул.Пацаєва, 7, м.Черкаси Придніпровський район, 18030 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33684413) - 62599 грн. 20 коп. боргу, 625 грн. 99 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 306 грн. 23 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 891 грн. 82 грн. інфляційних втрат.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 126 грн. 00 коп. Приватному підприємству "Хліб-Черкаси К", вул.Пацаєва, 7, м.Черкаси Придніпровський район, 18030 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33684413) сплаченого за квитанцією № 101374.27.1 від 03.07.2009 року оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 7/170-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 серпня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Смілянська, 191, м. Черкаси, 18000.

3 - відповідачу - вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037.