Рішення № 7091468, 04.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

04 серпня 2009 р. Справа 7/137-09

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека-Гарант-2", м. Вінниця.

до : Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область.

про стягнення 10398 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники :

позивача: Руденко О.С. - юрист, довіреність б/н від 01.08.2009 року.

відповідача: не з'явився.

Інші: Зінченко В.І. - головний спеціаліст ТОВ "Безпека-Гарант-2".

Стебельська Н.В.-головний бухгалтер ТОВ "Безпека-Гарант-2".

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Безпека-Гарант-2" 10398,00 грн. боргу, який виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 31 від 29.01.2007 року.

Ухвалою від 09.06.2009 року порушено провадження у справі № 7/137-09 та призначено до розгляду на 07.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання 07.07.2009 року не з'явився, витребуваних ухвалою документів не надав, хоча про його час та місце повідомлений належним чином, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення № 261712.

В судовому засіданні 07.07.2009 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з відповідача 8398,00 грн..

Розглянувши дану заяву суд прийняв її до розгляду як таку, що не суперечить ч.4 ст. 22 ГПК України, відповідно до якої позивач до прийняття рішення у справі має право, крім іншого, відмовитись від позову та зменшити розмір позовних вимог.

В зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду щодо надання документів розгляд справи було відкладено до 04.08.2009 року.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, хоча ухвала про відкладення розгляду справи від 07.07.2009 року надсилалась сторонам надсилалась рекомендованим листом і до суду станом на 04.08.2009 року не повернулась.

Слід зауважити, що ухвали від 09.06.2009 року та від 07.07.2009 року надсилались на адресу відповідача вказаною у позовній заяві (АДРЕСА_1). При цьому вказана у позовній заяві адреса є ідентичною адресі, яка зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія НОМЕР_2.

При черговій неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 09.06.2009 року про порушення провадження у справі та ухвали від 07.07.2009 року про відкладення розгляду справи, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми , в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника тощо.

За викладених вище обставин справу, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 04.08.2009 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в якій він просить суд стягнути з відповідача 7398,00 грн.. Вказану заяву прийнято судом до розгляду, як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.01.2007 року між ТОВ "Безпека-Гарант-2" (Охорона) та СПД ОСОБА_1 (Замовник) було укладено договір на охорону об'єкта № 31, згідно п.1 якого Замовник передає, а Охорона приймає під охорону складське приміщення та прилеглу територію (цех № 9) в м.Вінниця, вул.Фрунзе, 4.

Згідно п.3.1 Договору вартість однієї години послуг з охорони об'єкту за цим Договором визначається на підставі узгодженої Сторонами договірної ціни, зазначеної у протоколі - Додатку № 4 до даного Договору.

В п. 3.4 Договору сторони передбачили, що оплата послуг охорони здійснюється Замовником щомісячно шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Охорони не пізніше п'ятого числа наступного місяця, на підставі актів виконаних робіт та рахунків, наданих Охороною.

В п.п.4.2, 4.8 Договору сторони встановили, що здача об'єкта під охорону і прийом з-під охорони здійснюється уповноваженими особами або особою, далі - відповідальна особа /особи/, що засвідчується підписами відповідальної особи Замовника та уповноваженого працівника Охорони в "Журналі прийому-здачі об'єкта під охорону".

Відповідно до п.5.2.14 Замовник зобов'язувався своєчасно вносити плату за послуги охорони.

Відповідно до п.11 Договору він набуває чинності з дня його підписання Сторонами і діє на протязі місяця д дати підписання.

При цьому в п.12 Договору сторони погодили, що якщо за 7 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах на той же термін без обмеження кількості разів продовження дії Договору.

Судом встановлено, що сторонами було підписано акт про зняття об'єкта з охорони з якого вбачається, що 19.01.2009 року знімається фізична охорона та припиняється дія договору про надання послуг з охорони № 31 від 29.01.2007 року. Також із вказаного акту вбачається, що сторони взаємних претензій один до одного не мають.

За період дії Договору відповідачу було надано послуг на загальну суму 95491,00 грн., що підтверджується наданими суду позивачем актами виконаних робіт підписаних сторонами.

За отримані послуги відповідач провів розрахунок на загальну суму 88093,00 грн., що вбачається із наданих суду виписок банківських установ щодо руху коштів по особовому рахунку позивача.

Таким чином борг відповідача складає 7398,00 грн. ( 95491,00-88093,00 ).

В зв'язку з тим, що відповідач не сплачував заборгованість за надані послуги, яка станом на 19.05.2009 року становила 10389,00 грн. позивач 19.05.2009 року звернувся до останнього з претензією № 25 щодо погашення вказаної вище суми боргу. Вказана претензія була вручена відповідачу нарочно, що вбачається із напису останнього на ній.

Як стверджує позивач в позовній заяві відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість в розмірі 10389,00 грн. не погасив, що спонукало його звернутись з позовом до суду.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по наданню охоронних послуг відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаних послуг, за визначеною та погодженою сторонами ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отримані послуги.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ч.1 ст.903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, в п.3.4 Договору сторони передбачили, що оплата послуг охорони здійснюється Замовником щомісячно шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Охорони не пізніше п'ятого числа наступного місяця, на підставі актів виконаних робіт та рахунків, наданих Охороною.

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як встановлено судом, позивач 19.05.2009 року вручив нарочно відповідачу претензію про сплату заборгованості № 25.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи з наведеного позовні вимоги щодо стягнення боргу за надані послуги по охороні є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 7398,00 грн. підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами (актами виконаних робіт, виписками банківських установ), суд вважає суму боргу в розмірі 7389,00 грн. доведеною позивачем. Слід вказати, що вказана сума боргу також відображена і в обопільно підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків наданому суду.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 09.06.2009 року та від 07.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Разом з тим, судом встановлено, що позовна заява надійшла до суду 04.06.2009 року (здана нарочно до канцелярії суду) і позивач заявив до стягнення 10398,00 грн., але 03.06.2009 року відповідачем було проведено розрахунок на 1000,00 грн., а після порушення провадження ще на 2000,00 грн..

Таким чином, в стягненні 1000,00 грн. суд відмовляє, оскільки заявлена вимога в цій частині є безпідставною.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням викладених вище мотивів відмови в стягненні 1000,00 грн..

При цьому суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 104,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 123. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 10398,00 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 103,98 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача 04.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.11, ч.ч.1, 2 ст.509, ст.ст. 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст. 530, ст.610, ч.ч.1, 2 ст.614, ст. 625, ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Безпека-Гарант-2", вул. Першотравнева, 158, м. Вінниця, 21020 - (ідентифікаційний код - 32340804) - 7 398 грн. 00 коп. боргу, 73 грн. 98 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита (дев'яносто шість грн. 42 коп.) та 246 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягненні 1000,00 грн. боргу.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 02 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю сплаченого за платіжним дорученням від 03.06.2009 року № 123 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/137-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 серпня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Першотравнева, 158, м. Вінниця, 21020.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1.