Рішення № 70914223, 11.12.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4726/17

Провадження № 2/204/1613/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.

за участю: секретаря Старостенко Т.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивачів ОСОБА_2,

представника відповідача ФОП ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7 про стягнення майнової та моральної шкоди завданої злочином,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка», фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7 про стягнення майнової та моральної шкоди завданої злочином. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3, з напівпричепом «SCHWARZMULLER SPA-3E» р.н. НОМЕР_2, який є власністю відповідача ОСОБА_6 в районі будинку № 20 по вул. Камчатській у м. Дніпропетровську скоїв наїзд на їхню доньку ОСОБА_9, яка внаслідок ДТП отримала численні тяжкі тілесні ушкодження і загинула на місці злочину. При розгляді кримінальної справи вони у встановленому законом порядку були визнані потерпілими. Належність транспортних засобів на праві власності відповідачам підтверджується свідоцтвами про реєстрацію та була встановлена вироком суду при розгляді кримінальної справи. Обставини дорожньо-транспортної пригоди та винність водія ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, встановлені такими що набрали законної сили, вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року у справі №204/7643/15-к. Даним злочином йому - ОСОБА_1, було завдано матеріальної шкоди у розмірі 59 474,55 грн., це витрати на поховання, у тому числі на ритуальні послуги та обряди, транспортні витрати на організацію поховання та ритуальних обідів (42974,55 грн.), спорудження надгробного пам'ятника (16500грн.). Внаслідок ДТП йому - ОСОБА_1, було завдано непоправної моральної шкоди, оскільки в результаті вказаної аварії він втратив єдину доньку. Смерть ОСОБА_10 стала для нього справжньою трагедію, оскільки ця втрата є невиправною, вже ніхто і ніколи її не замінить, що ще сильніше поглиблює страждання позивача. Смерть доньки зруйнувала його життя, стала тяжким нервовим потрясінням, що підтверджують виписки з історії хвороби. Весь час з моменту аварії і до цього часу він відчуває сильні душевні страждання, втратив спокій, апетит і сон. Він не може передати всю глибину свого болю та психічних переживань з цього приводу. Неможливо словами в повній мірі висловити той біль та сум, які він відчуває внаслідок смерті дитини і, звісно, ніякі гроші не зможуть йому її замінити. Але моральну шкоду, завдану йому вказаним злочином він оцінює в 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень). Даним злочином другому позивачу ОСОБА_5, було завдано непоправної моральної шкоди, оскільки зі смертю доньки вона втратила найближчу і найдорожчу їй людину, свою єдину дитину. ОСОБА_10 щойно виповнилося 14 років, вона була життєрадісна і енергійна дівчинка, яка мала прожити довге і щасливе життя, якби не цей жахливий злочин, який перекреслив все. Смерть дитини стала для неї та всієї сім'ї тяжким невиправним горем. Весь час з моменту аварії вона відчуває сильні душевні страждання, втратила сенс життя, спокій, апетит, страждає безсонням, і вже не може жити без заспокоюючих таблеток. Моральну шкоду, завдану їй в результаті ДТП, ніхто і ніколи не зможе відшкодувати в повному об'ємі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю та страждань, ціни дитячому життю. Жодна компенсація моральної шкоди не може бути адекватною перенесеним нею стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише умовне значення. Вважає, що в результаті вказаної дорожньої аварії їй була завдана моральна шкода на суму 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень). Посилаючись на ч. 1 ст.1172 ЦК України, зазначили, що під час ДТП водій ОСОБА_7 виконував трудові обов'язки по перевезенню вантажу, оскільки працював водієм у ФОП ОСОБА_3 і перевозив вантаж за товарно-транспортною накладною № 2385 від 03.09.2015 р. У зв'язку з чим, вважають, що ФОП ОСОБА_3 має бути відповідачем у даній справі. Посилаючись на ч. 2 ст. 1187 ЦК України, зазначили, що вироком суду встановлено що водій ОСОБА_7 здійснив наїзд задніми лівими колесами напівпричепу SCHWARZMULLER SPA-3E реєстраційний номер НОМЕР_3. Згідно свідоцтва про реєстрацію власником напівпричепу SCHWARZMULLER SPA-ЗЕ, р.н. НОМЕР_3 є ОСОБА_6, тому позов пред'являється також до власника джерела підвищеної небезпеки, який також має бути відповідачем у даній справі. Також зазначили, що оскільки законом (ст.1172, 1187 ЦК України) встановлена відповідальність за завдану шкоду в даному випадку як ФОП ОСОБА_3, як роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки (тягача), так і ОСОБА_6 як власника джерела підвищеної небезпеки (напівпричепа), а їх зобов'язання відшкодувати шкоду є неподільним, на підставі ст.ст. 541, 543 ЦК України вважають, що відповідачі ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 мають нести солідарну відповідальність в даному випадку. Цивільно-правова відповідальність власників обох транспортних засобів: і ОСОБА_11, власника вантажного автомобіля DAF TE47XS, р. н. НОМЕР_4, і ОСОБА_6, власника напівпричепу SCHWARZMULLER SPA-3E, р.н. НОМЕР_3, була застрахована ПАТ Страхова компанія «УНІКА». Цивільно-правова відповідальність власника тягача DAF TE47XS, р.н. НОМЕР_4, ОСОБА_12 була застрахована згідно полісу №АІ/5484597, який згідно довідки з офіційного сайту МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України), був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди 04.09.2015 року. Посилаючись на абз. 2 п.36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначили та вважають, що виплата страхового відшкодування потерпілим відповідачем ПАТ Страхова компанія «УНІКА» має бути проведена згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5484597. Посилаючись на п.27.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначили, що загальний розмір такого страхового відшкодування у вигляді моральної шкоди завданої смертю потерпілого з боку страхової компанії становить 16 563 гри. (1 378*12). При цьому кожний із позивачів має право на 1/2 частину такого страхового відшкодування, тобто на 8 268 грн. (16 563/2). Посилаючись на п. 27.4 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначили, що витрати на поховання і спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 16 563 гри. (1 378*12) мають бути компенсовані позивачу ОСОБА_1 відповідачем ПрАТ СК «УНІКА». Вважають, що відповідно до ст.1194 ЦК України в частині, що перевищує страхову виплату, відповідальність за шкоду, заподіяну вказаним злочином, несуть відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Враховуючи викладене, позивачі просили суд, стягнути з ПАТ Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_1 16 563 грн. матеріальної шкоди та 8 268 грн. моральної шкоди, завданої злочином; стягнути з ПАТ Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_5 8 268 грн. моральної шкоди, завданої злочином; стягнути з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_1 42 911,55 грн. матеріальної шкоди та 991 732 грн. моральної шкоди, завданої злочином; стягнути з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_5 991 732 грн. грн. моральної шкоди, завданої злочином.

25 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_6 надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що він не вважає себе належним відповідачем у даній справі і просив виключити його зі складу відповідачів. В обґрунтування посилався на те, що позивачі вважають, що оскільки він є власником напівпричепу SCHWARZMULLER SPA- ЗЕ р.н. НОМЕР_2, то моральну та майнову шкоду потрібно стягувати солідарно з нього - ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_3, який був в трудових відносинах з ОСОБА_7 на підставі ч.2 ст.1187 ЦК України. Однак, вказаний напівпричеп SCHWARZMULLER SPA- ЗЕ р.н. НОМЕР_2, разом із документами на нього, він - ОСОБА_6, згідно усної домовленості, передав ФОП ОСОБА_3, на підставі цього фактично вказаний транспортний засіб знаходиться в користуванні і володінні ФОП ОСОБА_12 Посилаючись на Постанову Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», зазначив, що він вважає, що залучення його до вказаної справи, як відповідача є не правомірним. Також, зазначив, що аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого, будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо). Вважає, що аналіз вказаних положить свідчить про те, що правило генерального делікту діє на ОСОБА_7, але в вказаній справі є ще правило спеціальних деліктів на підставі чого відповідальним за вказане є ФОП ОСОБА_12, так як він знаходився в трудових відносинах з ОСОБА_7, а він - ОСОБА_6 не має жодного відношення до вказаної цивільної справи, та вважаю себе неналежним відповідачем.

20 листопада 2017 року від ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» до суду надійшли письмові заперечення в яких щодо позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «УНІКА» на користь позивачів 16 563,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної із смертю потерпілого зазначено, що правовідносини, що склались між сторонами регулюються нормами спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV. Посилаючись на ст.ст.3,6, п.35.1. ст.35, ч.27.4 ст.27 вказаного закону, зазначили, що ПрАТ «СК «УНІКА» відшкодовує шкоду в розмірі 16 536,00 грн. При цьому, позивачі просять стягнути шкоду, в розмірі 16 563,00 грн., що на 27,00 грн. перевищує ліміт відповідальності страховика. Щодо позовних вимог про стягнення з ПрАТ «СК «УНІКА» на користь позивачів моральної шкоди в розмірі 8 268 грн. посилалися на ст. 27.3. Закону,зазначили, що загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами, тобто 16 536,00 грн. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить 1 378,00 грн. Враховуючи вказане, відносно одного померлого Страховик відшкодовує моральну шкоду в розмірі 16 536,00 грн. Враховуючи, що позивачів двоє, то розмір моральної шкоди щодо кожного із позивачів становить 8 268,00 грн. Разом з цим, позивачі відповідно до Закону до страховика із заявами про виплату страхового відшкодування не звертались, а тому ПрАТ «СК «УНІКА» не мало змоги здійснити виплату страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 24 листопада 2017 року прийнято відмову позивачів від позовних вимог пред'явлених до відповідача ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка». Провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» у справі за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка», фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7 про стягнення майнової та моральної шкоди завданої злочином - закрито (а.с.195).

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася. Надала суду заяву про розгляд справи без її участі. В заяві зазначила, що позовні вимоги підтримує і просить задовольнити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Також повідомив, що від позовних вимог пред'явлених до ПАТ «СК «Уніка» вони з дружиною відмовилися, оскільки під час розгляду справи страхова компанія у добровільному порядку виплатила їм матеріальну шкоду у розмірі 16 536,00 грн., та моральну шкоду у розмірі по 8 268,00 грн. кожному з них.

У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_13 підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що його довіритель ОСОБА_3 визнає позовні вимоги частково, однак у якому саме розмірі він не зазначає. Відповідач вважає, що позивачі дійсно мають право на відшкодування моральної шкоди завданої смертю їх дитини. Однак при ухвалені рішення ОСОБА_3, просить суд враховувати, що у нього на утриманні неповнолітня дитина, та непрацездатні родичі, а також те, що його вини у спричинені шкоди не має, оскільки він не керував автомобілем, а є лише його власником. Відповідач ОСОБА_3 не заперечував той факт, що ОСОБА_7 під час скоєння наїзду на дівчину перебував з ним у трудових відносинах. У судових дебатах просив залишити позов без задоволення, оскільки вини відповідача в причинені позивачу шкоди не встановлено.

Відповідач ФОП ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив. За лопотанням відповідача ухвалою суду від 14.11.2017 року судове засідання по справі на 24 листопада 2017 року було призначено у режимі відеоконференції з Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області. Однак у призначений день та час 24 листопада 2017 року відповідач ОСОБА_3 до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 11 грудня 2017 року. У подальшому, з клопотаннями про призначення судових засідань в режимі відеоконференції у встановленому законом порядку відповідач до суду не звертався.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, наддав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Заперечував проти задоволення позову відносно нього, оскільки він є неналежним відповідачем. При цьому посилався на письмові заперечення, надані суду.

Третя особа - ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7, виданим Єлізарівською сільською радою Солонянського району Дніпропетровської області 28 серпня 2001 року, актовий запис №07 (а.с.17).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8, виданого 09 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №246, ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року (а.с.18).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року ОСОБА_7 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі. З позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_1, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16 563,00 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 8 268,00 гривень. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_5 8 268,00 гривень моральної шкоди. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 42 911,55 грн.. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 гривень. (а.с.52-56).

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року, вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_8 акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано та призначено в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін. Ухвала набрала законної сили. (а.с.57-64).

Вказаним вироком суду встановлено а отже не підлягає доказуванню, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_7, керуючи автомобілем НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, з напівпричепом «SCHWARZMULLER SPA-3E» р.н. НОМЕР_2, який є власністю ОСОБА_6 в районі будинку № 20 по вул. Камчатській у м. Дніпропетровську скоїв наїзд на ОСОБА_9, яка внаслідок ДТП отримала численні тяжкі тілесні ушкодження і загинула на місці злочину.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_7 не потребують доказування, оскільки встановлені вироком по вищевказаній кримінальній справі, який набрав законної сили.

Судом встановлено, що транспортний засіб - вантажний автомобіль НОМЕР_5, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9, належить ОСОБА_3 (а.с.90), а напівпричеп «SCHWARZMULLER SPA-3E» реєстраційний номер НОМЕР_2, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 належить ОСОБА_6 (а.с.90).

Під час скоєння ДТП ОСОБА_7 перебував у трудових правовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

18 квітня 2011 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 та ОСОБА_7 уклали трудовий договір, що підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю № 15021100536 від 18 квітня 2011 року (а.с.91).

На час скоєння ДТП - ІНФОРМАЦІЯ_5 року, водій ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_3 перебували у трудових відносинах, що підтверджується також товарно-транспортною накладною № 2385 від 3 вересня 2015 року (а.с.92).

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, за змістом зазначеної норми закону саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні. Перед потерпілими несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність по використанню яких є джерелом підвищеної небезпеки.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Таким чином, саме ФОП ОСОБА_3 має відшкодовувати шкоду, завдану особою, яка перебувала з ним у трудових правовідносинах - ОСОБА_7, оскільки шкоди було завдано під час виконання останнім своїх трудових обов'язків по перевезенню вантажів.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позову зазначив, що йому було завдано матеріальної шкоди у розмірі 59 474,55 грн., яка складається з витрат на поховання, у тому числі на ритуальні послуги та обряди, транспортні витрати на організацію поховання та ритуальних обідів - 42 974,55 грн., та витрати на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 16 500,00 грн.

В свою чергу позивач ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з відповідачів ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 матеріальну шкоду у розмірі 42 911,55 грн. та моральну шкоду у розмірі 991,732 грн., що завдано злочином.

В обґрунтування солідарного стягнення матеріальної та моральної шкоди з двох відповідачів ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_6 позивачі посилалися на положення ст.ст. 541 та 543 ЦК України.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Згідно ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Слід також зазначити, що законом № 1961 який є спеціальним у правовідносинах з відшкодування шкоди завданої під час використання транспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки, як і Цивільним кодексом України та договором страхування (полісом) цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі, не передбачено підстав для солідарної відповідальності страховика та особи, яка завдала шкоду.

У зв'язку з цим суд приходить до висновку, що підстав для солідарного стягнення завданої шкоди з ОСОБА_6 як страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як власника джерела підвищеної небезпеки (напівпричепа), та особи відповідальної за спричинення шкоди, у даному випадку - ФОП ОСОБА_3, не має.

Натомість, абз. 2 п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961 від 01.07.2004 року (надалі - Закон № 1961) передбачено, що якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Згідно роз'яснень наведених у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (надалі - Постанова Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року) особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Судом встановлено, що напівпричем «SCHWARZMULLER SPA-3E» реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_6, на час скоєння ДТП перебував у законному володінні ФОП ОСОБА_3, а тому саме ФОП ОСОБА_3 повинен нести відповідальність завдану використанням зазначеного джерела підвищеної небезпеки, як особа, яка на законних підставах використовує його.

Враховуючи наведене суд приходить до переконання, що оскільки підстав для солідарної відповідальності відповідача ОСОБА_6В законом та договором не передбачено, та враховуючи той факт, що на момент вчинення ДТП напівпричем «SCHWARZMULLER SPA-3E» реєстраційний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_6, перебував у законному володінні ФОП ОСОБА_3, робітник якого (ОСОБА_7А.) під час виконання ним своїх трудових обов'язків здійснив наїзд на ОСОБА_9, у задоволенні позовних вимог пред'явлених до ОСОБА_6 слід відмовити.

При вирішенні питання про відповідальність відповідача ФОП ОСОБА_3 слід враховувати той факт, що його цивільно-правова відповідальність як власника наземного транспортного засобу, була застрахована у страховій компанії.

Так, цивільна-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3, якому належить транспортний засіб - вантажний автомобіль НОМЕР_5, на момент скоєння ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Уніка», з терміном дії з 14.03.2015 року до 13.03.2016 року, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5484597 від 13 березня 2015 року (зворотній бік а.с.93).

В свою чергу, цивільна-правова відповідальність відповідача ОСОБА_6, якому належить напівпричеп «SCHWARZMULLER SPA-3E» реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Уніка», з терміном дії з 24.12.2014 року до 23.12.2015 року, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5455384 від 23 грудня 2014 року (а.с.93).

Таким чином, приймаючи до уваги положення абз. 2 п. 36.3 ст. 36 Закону № 1961 суд зазначає, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди страховиком (ПАТ «СК «Уніка») повинно відбуватися на підставі та в межах полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5484597 від 13 березня 2015 року, згідно якого було застраховано відповідальність володільця вантажного автомобіля НОМЕР_5, оскільки під час скоєння ДТП саме цей транспортний засіб виступав як тягач напівпричепу «SCHWARZMULLER SPA-3E» реєстраційний номер НОМЕР_2.

Згідно п.22.1 ст.22 Закону № 1961, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно полісу №АІ/5484597 від 13 березня 2015 року розмір страхової суми (ліміту відповідальності) за шкоду заподіяну життю та здоров'ю становить 100 000,00 грн., а за шкоду заподіяну майну 50 000,00 грн.

Пунктом 27.1 ст. 27 Закону № 1961 встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 27.4. ст. 27 Закону № 1961 страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу внаслідок якої наступила смерть ОСОБА_9 сталося ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», у 2015 році мінімальна заробітна плата дорівнювала: з 1 січня - 1 218,00 грн., з 1 вересня - 1 378,00 грн.

Тобто, розмір страхового відшкодування, який може бути стягнутий зі страховика, в даному випадку та з урахуванням дати настання страхового випадку, не може перевищувати суми у розмірі 16 536,00 грн. (12 х 1 378,00 = 16 536,00 грн.)

Як зазначено у пункті 4 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи належних доказів в обґрунтування того, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого стороною відповідача надано не було. Відповідачем не доведена наявність умислу потерпілого або наявність непереборної сили.

Враховуючи викладене суд зазначає, що ФОП ОСОБА_3 несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини ОСОБА_7, у її заподіянні.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивачів про стягнення з ФОП ОСОБА_3 витрат в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розміру матеріальної шкоди, яка має бути стягнута з відповідача суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Згідно ст. 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах

повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної

належності.

Згідно ст. 2 вказаного Закону поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Судом встановлено, що внаслідок ДТП та смерті потерпілої ОСОБА_9 позивачем ОСОБА_1 були понесені витрати на послуги пов'язані з похованням його померлої доньки ОСОБА_9 у розмірі 5 960,00 грн., що підтверджується копією замовлення-наряду (а.с.134) та квитанції до прибуткового касового ордера № 72 від 05 вересня 2015 року (а.с.151).

Крім того позивачем були понесені витрати на придбання одягу для поховання ОСОБА_9 у розмірі 3 250,00 грн., що підтверджується товарним чеком б/н від 06 вересня 2015 року (а.с.143).

Також, позивачем ОСОБА_1 внаслідок смерті потерпілої ОСОБА_9 були понесені витрати на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 16 500,00 грн., що підтверджується товарним чеком б/н від 10 листопада 2015 року (а.с.133).

Таким чином судом встановлено, що загальна сума витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 внаслідок смерті потерпілої ОСОБА_9 на поховання та спорудження надгробного пам'ятника складає 25 710,00грн.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судом встановлено, що під час розгляду справи ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» сплатило на користь позивача ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 16 536,00 грн., у зв'язку з чим позивачі відмовилися від позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що позивачем ОСОБА_1 на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника були понесені витрати у розмірі 25 710,00 грн., а загальний розмір страхового відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі на день настання страхового випадку, що дорівнює 16 536,00 грн., суд вважає, що оскільки позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «УНІКА» матеріальної шкоди у розмірі 16 536,00 грн. (1 378,00 х 12 = 16 536,00 грн.) у зв'язку з добровільною їх виплатою страховиком, то різниця між сумою, яка підлягала стягненню зі страховика у розмірі 16 536,00 грн. та загальною сумою понесених витрат у розмірі 25 710,00 грн., підлягає стягненню з відповідача ФОП ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1

Таким чином, різниця у розмірі 9 174,00 підлягає стягненню з відповідача ФОП ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 (25 710,00 грн. - 16 536,000 грн. = 9 174,00 грн.).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на поминальні обіди та транспортні витрати.

На підтвердження понесених витрат позивач ОСОБА_1 надав суду копії чеків щодо вартості поминальних обідів у день похорону та після нього у розмірі 33 764,55 грн., що підтверджується копіями накладних № 7,8 від 04.09.2015 року, № 31 від 05.09.2015 року, № 7,10 від 10.09.2015 року, № 35 від 11.09.2015 року, № 11,12,42 від 10 жовтня 2015 року, копією товарного чеку від 07 жовтня 2015 року (а.с.136-140, 143).

Вирішуючи питання щодо стягнення вартості поминального обіду суд виходить з наступного.

Як вже зазначалося, стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.

Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв'язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Тобто, виходячи із визначення поняття поховання, відповідно до закону, до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Отже, витрати на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання (а саме поминальні обіди та роковини), не відносяться до витрат на поховання.

За таких обставин слід дійти висновку, що витрати понесені родичами померлої щодо проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, не відносяться до витрат на поховання, які особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодовувати відповідно до ст. 1201 ЦК України, а тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Також позивач просив стягнути понесені ним транспортні витрати на організацію поховання та ритуальних обідів, на підтвердження яких надав копії чеків з АЗС від 04, 05, 06, 07, 09, 11 вересня 2015 року, та від 07, 08, 11 жовтня 2015 року щодо придбання пального на загальну суму 3651,30 грн. (а.с.141-142).

Слід зазначити, що законом не передбачено можливості стягнення транспортних витрат пов'язаних з похованням. При цьому, доказів того, що вказане пальне було придбано позивачем та було використано саме для організації поховання та ритуальних обідів позивач суду не надав. За таких обставин суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Системно-правовий аналіз положень ч. ч. 1, 2 ст. 1167, ч. 5 ст. 1187 ЦК України дає підстави для висновку, що відсутність вини володільця джерела підвищеної небезпеки звільняє його від обов'язку відшкодувати моральну шкоду лише в тому випадку, коли шкода заподіяну майну потерпілого. У випадку, коли така шкода заподіяна здоров'ю потерпілого, володілець джерела підвищеної небезпеки не звільняється від обов'язку відшкодувати моральну шкоду, навіть якщо ця матеріальна шкода завдана не з його вини.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Приймаючи до уваги наведені приписи закону суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди на користь обох позивачів, які є батьками загиблої дівчини.

Визначаючи розмір заподіяної позивачам моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок ДТП потерпіла ОСОБА_9 померла, у зв'язку з чим позивачі як батьки та найближчі їй люди, зазнали тяжкі душевні страждання та переживання, перенесли нервовий зрив, погіршився стан здоров'я позивачів. Вказані зміни є триваючими у житті позивачів. Померла ОСОБА_9 була єдиною дитиною позивачів, та у зв'язку з її трагічною загибеллю позивачам було завдано непоправної шкоди, оскільки втрата рідної та єдиної дитини для батьків є найтяжчим душевним випробуванням.

Згідно амбулаторної картки ОСОБА_5, у зв'язку зі смертю доньки ОСОБА_9, починаючи з 05.09.2015 року вона неодноразово зверталася за медичною допомогою до лікаря-терапевта у зв'язку із поганим самопочуттям (скаргами на головний біль, запаморочення, слабкість, болю в області серця, оніміння кінцівок) (а.с.100-115).

Згідно амбулаторної картки ОСОБА_1, у зв'язку зі смертю доньки ОСОБА_9, починаючи з 05.09.2017 року він неодноразово звертався за медичною допомогою до лікаря-терапевта у зв'язку із поганим самопочуттям (скаргами на головний біль, запаморочення, часткова втрата пам'яті, слабкість, болю в області серця, оніміння кінцівок) (а.с.116-129).

Позивачами розмір моральної шкоди, завданої їм внаслідок смерті їх доньки ОСОБА_9, був визначений у розмірі 2 000 000,00 грн. по 1 000 000,00 кожному.

Підсумовуючи наведене, виходячи з підстав пред'явлення позову, характеру правовідносин, які склалися між сторонами, а також обов'язку відповідача відшкодувати моральну шкоду, суд визнає, що заявлена до стягнення позивачами сума моральної шкоди є завищеною, тому враховуючі вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки у розмірі по 500 000,00 на кожного з позивачів.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з відповідача суд враховує приписи п.27.3. ст. 27 Закону № 1961 відповідно до яких страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. .

Як вже зазначалося на день настання страхового випадку (ІНФОРМАЦІЯ_5 року) розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив 1 378,00 грн. Тому, загальний розмір страхового відшкодування стосовно одного померлого - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, становить 16 536,00 грн. (1 378,00 х 12 = 16 536,00 грн.).

Судом встановлено, що під час розгляду справи Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «Уніка», як страховик, відшкодувало батькам померлої ОСОБА_9- позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 16 536,00 грн., тобто по 8 268,00 грн. кожному, що підтвердили самі позивачі, відмовившись від своїх позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_8 акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка».

Враховуючи те, що розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачам внаслідок смерті їх дитини судом був визначений у розмірі 500 000,00 грн. кожному, з відповідача ФОП ОСОБА_3 підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 491 732,00 грн. та на користь позивача ОСОБА_5 у розмірі 491 732,00 грн., як різниця між визначеним судом розміром та сумою, яка вже відшкодована страховиком у порядку передбаченому ст. 27 Закону № 1961.

Отже, за таких обставин, вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, суд також визнає доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Підсумовуючи все вищенаведене, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність та взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до переконливого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягненню: з відповідача ФОП ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 9 174,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 491 732,00 грн., на користь позивача ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 491 732,00 грн.

Крім того, в силу ч. 2 ст. 88 ЦПК України, у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Отже, при подачі до суду позову позивач повинен був сплачувати судовий збір за вимогами і майнового і немайнового характеру.

З 01 січня 2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774- VIII внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» та встановлено нові ставки для сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить - 1 600,00 грн.

Таким чином ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше, ніж 640,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 640,00 грн.

Згідно ч. 6 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом позивачам належало сплатити судовий збір у наступних розмірах:

ОСОБА_1 за позовними вимогами майнового характеру - 640 грн., позовними вимогами немайнового характеру про стягнення моральної шкоди - 640 грн.;

ОСОБА_5 за позовними вимогами немайнового характеру про стягнення моральної шкоди - 640 грн.

Враховуючи, що позивачів було звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом, вказані суми судового збору у загальному розмірі 1 920,00 грн. у відповідності до ч.2 ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню на користь держави з відповідача ОСОБА_3

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 23, 1166-1167, 1168, 1172, 1187, 1194, 1201 ЦК України та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 11, 80, 88, 209, 214-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7 про стягнення майнової та моральної шкоди завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_6, проживаючого за адресою: 68600, АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) матеріальну шкоду у розмірі 9 174,00 грн. (дев'ять тисяч сто сімдесят чотири гривні, 00 копійок), моральну шкоду у розмірі 491 732,00 грн. (чотириста дев'яноста одна тисяча сімсот тридцять дві гривні, 00 копійок).

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_6, проживаючого за адресою: 68600, АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1) моральну шкоду у розмірі 491 732,00 грн. (чотириста дев'яноста одна тисяча сімсот тридцять дві гривні, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_6, проживаючого за адресою: 68600, АДРЕСА_3), на користь держави судовий збір у розмірі 1 920,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень, 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез