Рішення № 70885068, 06.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/506/2017(м)

266/4497/16-ц

Категорія 27 Головуючий у 1-й інстанції Сараєв І.А.

Суддя-доповідач: Ткаченко Т.Б.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Попової С.А.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2016 року,

В с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк» або Банк) звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просило стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 148,78 доларів США та у відшкодування витрат по сплаті судового збору 10518 грн.58 коп.

В обґрунтування позову вказувало, що 20 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір №215/12-1355 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 13 896 доларів США 00 центів зі сплатою відповідачем 12,5% річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 10 лютого 2011 року, а відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

В забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави №215/12-1356 від 20 лютого 2006 року. Згідно з п. 1.1 зазначеного договору предметом застави є рухоме майно: автомобіль марки CHEVROLET EVANDA LF69Z, номер кузова НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Також з метою забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором між банком, відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки №215/12-1357 від 20 лютого 2006 року (далі - Договір поруки). Згідно з п. 1.1 Договору поруки поручитель, в особі відповідача ОСОБА_3, зобов'язується перед банком в повному обсязі солідарно відповідати за виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту.

У порушення умов Кредитного договору відповідачі кредитні кошти не повернули, заборгованість станом на 28 вересня 2016 року складає 27148, 78 доларів США, з яких 8924,24 доларів США - заборгованість за кредитом, 10624,30 - заборгованість за відсотками, 3589,52 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 4010,72 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором № 215/12-1355 від 20.02.2006 року станом на 28.09.2016 року у розмірі 19548,54 доларів США, з яких: 8924,24 доларів США - заборгованість за сумою кредиту; 10624,30 доларів США - заборгованість за непогашеними відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі по 3786, 96 грн. з кожного.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2017 року заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 20.12.2016 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Зокрема зазначають, що про розгляд даної справи судом першої інстанції не були повідомлені, в матеріалах справи відсутні докази про отримання копії позовної заяви та повідомлень про час і місце розгляду справи.

Вимоги банку є незаконними, оскільки банк звернувся до суду за захистом свого порушеного права після спливу строку позовної давності, про застосування якого в суді першої інстанції вони були позбавлені можливості заявити та заявили про це у заяві про перегляд заочного рішення і в апеляційні скарзі.

Зазначили, що банк не мав дозволу Національного банку України видавати споживчі кредити фізичним особам в іноземній валюті, та що кредит видано у порушення норм матеріального права.

Посилаються також на те, що банк втратив право вимоги до поручителя за договором, однак, не зважаючи на пропуск строку позовної давності - звернувся з позовом про солідарне стягнення за кредитними зобов'язаннями, а також на те, що відповідачі, у зв'язку із мешканням в зоні проведення антитерористичної операції, відповідно до положень п.5.1 ст.5 Кредитного договору, повинні бути звільнені від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань, а нарахування пені на період проведення АТО заборонено.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачів, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, про що свідчать записи книзі телефонограм апеляційного суду за №№ 2311, 2380, 2628, 2696 (а.с. 131-133, 139-141, 164-166,171-173). Відповідачі звернулись із заявами про розгляд справи без їх участі (а.с. 134, 167,189).

Заслухавши суддю - доповідача, заперечення представника позивача - Курилової О.А., яка просила апеляційну скаргу відповідачів відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом, за процентами та відшкодування судового збору скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не повністю відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, згідно Кредитного договору №215/12-1355 від 20 лютого 2006 року, який був укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2, останньому був наданий кредит в сумі 13896,00 доларів США зі встановленою платою за користування кредитними коштами в розмірі 12,50% річних, зі строком по 10 .02.2011 року. Своїм власним підписом в договорі кредиту ОСОБА_2 засвідчив, що за зазначеними умовами надання кредиту йому надано повну інформацію (а. с. 6-9).

Банк свої обов'язки за договором виконав надавши відповідачу ОСОБА_2 кредит в сумі 13896,00 доларів США.

20 лютого 2006 року в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір застави № 215/12-1356, предметом якого є автомобіль марки CHEVROLET EVANDA LF69Z, державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.10-13).

Згідно договору поруки № 215/12-1357 укладеного 20 лютого 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3, остання в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором поручилася перед Банком в повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбаченому договором. Своїм власним підписом в договорі поруки ОСОБА_3 засвідчила, що з зазначеними умовами надання кредиту відповідачу ОСОБА_2 їй надано повну інформацію (а. с. 14-15).

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованості станом на 28 вересня 2016 року заборгованість за кредитом становить 8924,24 доларів США, за відсотками - 10624,30 доларів США, по пені за несвоєчасне повернення кредиту - 3589,52 доларів США, по пені за несвоєчасне повернення відсотків - 4010,72 доларів США (а.с. 4,5).

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно із частиною 2 наведеної норми поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 Кредитного договору. Позивач виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу ОСОБА_2 вказані в договорі грошові кошти, а останній у порушення умов договору відмовився в односторонньому порядку виконувати взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого позивач набув право вимагати повернення кредиту та процентів в повному обсязі солідарно з боржника та поручителя.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню, суд першої інстанції частково погодився з розрахунком позивача, задовольнивши позовні вимоги в частині солідарного стягнення заборгованості за сумою кредиту, непогашеними відсотками та відмовивши в стягненні суми пені за несвоєчасне повернення кредиту і пені за несвоєчасне повернення відсотків, оскільки відповідач ОСОБА_2 є громадянином України, який зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, і відповідно до положень ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», штрафні санкції за укладеним кредитним договором нараховувати з 14 квітня 2014 року заборонено.

З таким висновками колегія суддів повністю погодитися не може виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч.1 ст.251 та ч.1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

Як вбачається зі ст.ст.1, 2 Договору поруки, поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 215/12-1355 від 20 лютого 2006 року. А саме, поручитель зобов'язалась за повернення боржником кредиту в сумі 13896 доларів США з графіком погашення заборгованості, наведеному у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору, з кінцевим терміном погашення не пізніше 10 лютого 2011 року, а також дострокового погашення у випадках передбачених Договором кредиту, процентів за користування кредитом в розмірі 12,5 процентів річних, комісій, визначених Договором кредиту, сплату можливих штрафних санкцій та інше (а.с.14-15).

Пунктом 6.2. Договору поруки зазначено, що він набирає чинності з дати його укладання. При цьому строк закінчення його дії не зазначено.

Строк, передбачений нормою ч.4 ст.559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку пред'явлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою ч.4 ст. 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Оскільки з Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, у цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк поруки не вважається строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

З умов Кредитного договору і Графіку погашення основної заборгованості, передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (п. 1.1, п.2.4., пп. 2.4.1. Кредитного договору).

За Договором поруки відповідальність поручителя установлена у такому ж розмірі, у такий строк і в такому порядку, як у Кредитному договорі.

Як пояснила в апеляційному суді представник позивача, заборгованість за кредитом погашалась боржником до 31 жовтня 2008 року, останній платіж по погашенню процентів зроблений 02 березня 2009 року. Банк в 2008 році звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за Кредитним договором з боржника ОСОБА_2 Відомостей про пред'явлення Банком будь-яких вимог до поручителя немає.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовані положення ч.4 ст.559 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог до поручителя ОСОБА_3, що є підставою для скасування рішення у цій частині.

При вирішенні позову в частині стягнення заборгованості в поручителя, колегія суддів враховує положення ст. 526 ЦК України, а також ті обставини, що сторони Кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строк виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.

Встановив, що Банк не пред'явив вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання нею зобов'язання за Договором поруки в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, що передбачено Кредитним договором та Договором поруки, з даним позов до суду звернувся лише 17 листопада 2016 року, тобто після спливу шестимісячного строку, колегія суддів дійшла висновку про припинення поруки останньої, а отже і про відмову Банку в позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом і за процентами.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитом, за відсотками за користування кредитом в розмірі 19548,54 доларів США, відшкодування судового збору підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову ПАТ « Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 215/12-1355 від 20 лютого 2006 року, яка складається з заборгованості за кредитом 8924,24 доларів США, за процентами 10624,30 доларів США.

Що стосується спору щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором з ОСОБА_2 колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст.ст.525, 526 УК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як вбачається з п.1.1 Кредитного договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 13896 доларів США за сплатою 12,5 процентів річних, з порядком погашення суми основної заборгованості, наведеним в Додатку №1, що є невід'ємною частиною цього Договору, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 10 лютого 2011 року, на умовах визначених цим Договором.

Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється в останній робочий день поточного місяця за фактичну кількість днів в період (28-29-30-31/360). Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним ( п. 2.4., пп. 2.4.1. Кредитного договору).

Пунктом 7.3. Кредитного договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як пояснила в апеляційному суді представник позивача, Банк в 2008 році звертався до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за Кредитним договором з боржника ОСОБА_2, судовий наказ виданий судом не виконаний до цього часу.

Зазначені пояснення підтверджуються копією судового наказу від 23 квітня 2008 року виданого Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області (справа № 2-Н-1921/08), який набрав чинності, згідно якого з ОСОБА_2 на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за договором кредиту від 20 лютого 2006 року у розмірі 48702 грн.03 коп., судовий збір у розмірі 243,51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 15 грн., а всього 48960 грн. 54 коп. (а.с.176,177).

Із заяви Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про видачу судового наказу щодо стягнення суми кредиту та відсотків за користування кредитом вбачається, що банк просив стягнути з ОСОБА_2 прострочену заборгованість за кредитом станом на 14 квітня 2008 року, яка становить 8924,24 дол. США, що складає 45067,41 грн. за курсом НБУ, нараховані відсотки з прогнозом до 01 липня 2008 року, які складають 666,16 дол. США, що становить 3364,10 грн. за курсом НБУ, пеню за прострочення траншів кредиту та процентів з прогнозом до 14 квітня 2008 року, яка складає 53,57 дол. США, що становить 270,52 грн. за курсом НБУ. Загальна сума заборгованості за кредитним договором та прогнозованими відсотками за його користування складає 48702,03 грн. (а.с.160,161).

Відповідно до листа Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 14 лютого 2014 року № 3-15-33, виконавчий лист № 2н-1921 від 23 квітня 200 року, виданий Жовтневим районним судом міста Маріуполя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суми боргу в розмірі 48960,54 грн. повернуто стягувачу на підставі п.7 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.158,159).

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст.526, 599 ЦК України.

Виходячи із системного аналізу ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту Кредитного договору, слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206 цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Враховуючи те, що Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області 23 квітня 2008 року видано судовий наказ, за яким з ОСОБА_2 стягнута заборгованість за вказаним кредитом станом на 14 квітня 2008 року, і це судове рішення боржник не виконав, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права кредитор має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами до остаточного виконання вказаного судового рішення, відповідно до положень ст. 1048 ЦК України.

Оскільки заборгованість за кредитом при зверненні із заявою про видачу судового наказу становила 8924,24 дол. США ( за курсом НБУ - 45067,41 грн.) та була стягнута за судовим наказом, підстав для задоволення позову Банку в цій частині не вбачається, і в цій частині позовних вимог Банку слід відмовити.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи із даним позовом позивач звернувся до суду 17 листопада 2016 року (а.с.32, 33), заяви від позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності не надходило.

Судом першої інстанції проведено заочний розгляд справи і відповідачі, звертаючись до суду із заявою про перегляд цього рішення у порядку, передбаченому ст.231 ЦПК України, посилались на пропуск Банком строку звернення до суду та просили застосувати строк позовної давності.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідачі також посилались на застосування строку позовної давності, оскільки в суді першої інстанції справу розглянуто за їх відсутності в заочному порядку, позовну заяву вони не отримували, про час і місце розгляду справи судом першої інстанції взагалі не були повідомлені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом..

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позову (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої призначено на 20 грудня 2016 року на 09 год.50 хв., про що сторонам направлено повідомлення (а.с.37, 38).

Відповідно довідки секретаря судового засідання розгляд цивільної справи за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, не здійснювався та перенесено на 20 грудня 2016 року на 13-30 год. (а.с.39).

Даних про отримання відповідачами копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами, копії ухвали про відкриття провадження і призначення справи до розгляду, про отримання відповідачами повідомлення про розгляд даної цивільної справи в суді першої інстанції призначеної на 20 грудня 2016 року на 09 год.50 хв., а також про повідомлення відповідачів про розгляд справи відкладений на 20 грудня 2016 року на 13-30 год. , або про відмову останніх від їх отримання, матеріали справи не містять.

За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе прийняти заяву відповідачів про застосування строку позовної давності, оскільки неналежне повідомлення відповідачів про розгляд справи в суді першої інстанції, перешкодило їм скористатися своїм правом на подачу такої заяви суду першої інстанції.

Таким чином, вимоги Банку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за процентами підлягають задоволенню в межах трирічного строку позовної давності, а саме з 17 листопада 2013 року по 28 вересня 2016 року, як заявлено в позові.

Розраховуючи заборгованість за процентами позивачем застосована відсоткова ставка 13,5 % річних.

Але з цим апеляційний суд погодитися не може.

З Кредитного договору вбачається, що кредит надався ОСОБА_2 зі сплатою 12,5 процентів річних. Звертаючись до суду з даним позовом позивачем в позовній заяві також зазначено, що кредит надався зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 10 лютого 2011 року (а.с.2,3).

Підпунктом 2.6.1. передбачено, що про намір змінити розмір процентів за надання Кредиту, кредитор зобов'язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять днів до дати початку введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору.

Матеріали справи не містять додаткової угоди про зміну процентної ставки за користування кредитом з 12,5 % до 13,5 % річних. Не надана зазначена угода і апеляційному суду.

З огляду на наведене вище, апеляційний суд розраховує суму процентів за користування кредитними коштами за прострочений строк з 17 листопада 2013 року по 28 вересня 2016 року, що складає 3241,23 доларів США (88046,07 грн. за курсом НБУ), яка обчислюється за формулою, передбаченою п. 2.4 Кредитного договору: розмір заборгованості х відсоткову ставку/360 х кількість днів за який здійснюється розрахунок ( 8924,24 дол. США х 12,5% / 360 х 1046 днів), яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

Доводи апеляційної скарги щодо ігнорування судом положень п.5.1. Кредитного договору і Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» являються безпідставними.

Пунктом 5.1. Кредитного договору передбачено, що Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за Договором у випадку настання дій та обставин, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які Сторони не могли передбачити або запобігти.

Сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, якщо обставини, визначені п.5.1., настали у період прострочення виконання зобов'язань (пп.5.1.1. п.5. Кредитного договору).

Відповідно до п. 5.2. Кредитного договору Сторона зобов'язана повідомити іншу Сторону про настання та припинення дії обставин непереборної сили, з надання підтвердження компетентного органу, протягом трьох робочих днів від дати настання або припинення. Недотримання строків повідомлення про настання обставин непереборної сили позбавляє Сторону посилатися на такі обставини як підставу звільнення від відповідальності.

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової операції.

Зазначений вище сертифікат, як пояснила в апеляційному суді представник позивача, відповідачами до Банку до цього часу не наданий, і матеріалами справи її пояснення в цій частині не спростовуються.

Таким чином, за відсутності повідомлення про настання обставин непереборної сили з доданням документу, що підтверджує існування таких обставин (сертифікату Торгово-промислової палати України), з боку відповідачів, останні не мають права посилатись на обставини непереборної сили як на підставу звільнення від відповідальності.

Більш того, відповідно до п.5.4. Кредитного договору, якщо обставини непереборної сили будуть діяти протягом більше як одного місяця, Позичальник зобов'язаний протягом п'яти робочих днів, від закінчення терміну визначеного п.5.3. (один місяць), погасити Кредит та нараховані відсотки.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, судом застосовані вимоги ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та відмовлено позивачу у стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 3589,52 доларів США та пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 4010,72 доларів США.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені відповідає нормам цього Закону і підстав для скасування або зміні рішення в цій частині не вбачається.

Доводи апеляційної скарги щодо ігнорування Банком та судом Методичних рекомендацій щодо роботи банків з боржниками - фізичними особами, у яких виникли/ можуть виникнути фінансові труднощі, схваленим Постановою Правління Національного банку України від 21 липня 2015 року № 467 (далі - Методичні рекомендації), являються неспроможними, оскільки даних про те, що відповідачі звертались із заявами про існування фінансових труднощів та у зв'язку з цим про реструктуризацію заборгованості, матеріали справи не містять.

Більш того вказані Методичні рекомендації носять рекомендаційний характер.

Безпідставні є і доводи апеляційної скарги щодо видачі Банком споживчого кредиту в іноземній валюті у порушення умов ліцензії та без дозволу Національного банку України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій Україні, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ст.533 ЦК України).

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в редакції, що діяла на час укладення Кредитного договору, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), що діяло на час укладення Кредитного договору, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними коштами мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з наступними змінами та доповненнями, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку ( статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями , який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитивів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

З огляду на наведене, виходячи з того, що позивачу була видана банківська ліцензія та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті (а.с. 21-25), погодитися з доводами апеляційної скарги щодо порушення Банком при видачі ОСОБА_2 кредиту, а судом - при вирішенні справи з цього питання, не можна.

Згідно ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зі справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду Банк сплатив судовий збір 10518 грн.58 коп. (а.с.1).

Враховуючи положення ст.88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з частковим задоволенням позову, у відшкодування судового збору підлягає стягненню 1255,92 грн. ( 10518,58 грн. х 11,94 % = 1255,92 грн.).

При подачі апеляційної скарги відповідачам апеляційним судом було відстрочено сплату судового збору 8394,61 грн. до ухвалення судового рішення.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, в дохід держави з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1002,32грн. (8394,61 грн. х 11,94% = 1002,32 грн.), а з ПАТ «Укрсоцбанк» - 7392,29 грн. (8394,61 грн. х 88,06% = 7392,29 грн.) на розрахунковий рахунок 31212206780015, код бюджетної класифікації доходів: 22030101 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України)», МФО 834016, Банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 37868870, отримувач: Артемівське УК /м.Артемівськ/22030101, призначення платежу: судовий збір Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь) ЄДРПОУ 02891428.

Враховуючи, що неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судове рішення відповідно до вимог ч.1 ст. 309 ЦПК в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитом, за відсотками за користування кредитом в розмірі 19548,54 доларів США та відшкодування судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову Банку до ОСОБА_3 та про часткове задоволення позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідачів підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 грудня 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитом, за відсотками за користування кредитом в розмірі 19548,54 доларів США та відшкодування судового збору скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за процентами за кредитним договором № 215/12-1355 від 20 лютого 2006 року за період з 17 листопада 2013 року по 28 вересня 2016 року у розмірі 3241 (три тисячі двісті сорок один) долар США 23 центи та у відшкодування витрат по сплаті судового збору 1255 гривен 92 копійки.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 215/12-1355 від 20 лютого 2006 року, яка складається з заборгованості за кредитом 8924 доларів США 24 центів, за процентами 10624 доларів США 30 центів та до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 8924 доларів США 24 центів відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1002 гривні 32 копійки на розрахунковий рахунок 31212206780015, код бюджетної класифікації доходів: 22030101 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України)», МФО 834016, Банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 37868870, отримувач: Артемівське УК /м.Артемівськ/22030101, призначення платежу: судовий збір Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь) ЄДРПОУ 02891428.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ 00039019) в дохід держави судовий збір у розмірі 7392 гривні 29 копійок на розрахунковий рахунок 31212206780015, код бюджетної класифікації доходів: 22030101 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України)», МФО 834016, Банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ 37868870, отримувач: Артемівське УК /м.Артемівськ/22030101, призначення платежу: судовий збір Апеляційний суд Донецької області (м.Маріуполь) ЄДРПОУ 02891428.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Г.Л.Гаврилова

С.А.Попова