Ухвала суду № 70884563, 07.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/755/2017(м)

263/12115/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Васильченко О.Г.

Доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 34

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Мальцевої Є.Є.

суддів - Принцевської В.П., Мироненко І.П.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

перевіривши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и л а :

26.09.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В позові вказав, що 9 березня 2016 року об 11-45 год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем «LАDА 111740-134-40», номерний знак НОМЕР_1, рухався по вул. Георгіївській в районі вул. Харлампіївської в Центральному районі м. Маріуполя. При в'їзді на перехрестя з вулицею Торговою, яка була головною дорогою, не переконався у безпеці руху, не надав дорогу іншому транспорту і здійснив зіткнення з автомобілем позивача «МІТSUВІSHI Раjеrо Sроrt», номерний знак НОМЕР_2, що спричинило ушкодження транспортних засобів. Діями відповідача була причинена значна матеріальна шкода. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10.06.2016 року відповідач був визнаний винним в здійсненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього було закрито.

Поліс АЕ-0005244210 від 09.12.2015 року, за яким об'єктом страхування є цивільно-правова відповідальність будь-якої особи, яка експлуатує транспортний засіб «LАDА 111740-134-40», номерний знак НОМЕР_3, був ОСОБА_1 укладений з ТДВ СК «Альфа-Гарант». Ліміт відповідальності по цьому полісу за шкоду, спричинену майну, складає 50000 гривень, франшиза 1000 гривень.

Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів був складений на підставі ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Для отримання страхового відшкодування позивач подав страховику ТДВ СК "Альфа-Гарант" відповідну заяву 11.07.2016 року, і згідно з угодою про розмір страхового відшкодування від 06.07.2016 року, підписаного ним і страховиком, страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування у розмірі 44000 грн.

Позивач вказує, що в результаті зіткнення і ушкодження автомобіля йому завданий значний матеріальний збиток, який згідно Звіту № 793(07) 220316 від 30.03.2016 року про оцінку вартості матеріального збитку складає 375021,43 грн., з яких 356077,75 грн. - вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу замінних складових, включаючи ПДВ на ремонтні роботи; 18343,68 грн. - втрата товарної вартості автомобіля, яку не відшкодовує страхова компанія згідно вимогам спеціального Закону.

Автомобіль на сьогодні відновлений за рахунок позивача. ОСОБА_1 не виплатив франшизу у розмірі 1000 грн., втрату товарної вартості 18343,68 грн., і не виплатив різницю між сумою ліміту відповідальності у розмірі 50000 грн. і вартістю відновлювального ремонту без урахування ПДВ, що складає 235342,20 грн. (356677,75 грн. (сума відновного ремонту з ПДВ ) - 20% (ПДВ) - 50000 грн. (ліміт відповідальності. Тому позивач звернувся до суду і просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 254685 грн. 88 коп. (втрата товарної вартості 18343,68 грн., франшиза 1000 грн., вартість відновлювального ремонту без ПДВ 235342,20 грн.).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28.09.2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 254685 грн. 88 коп., судовий збір 2822,48 грн., а всього 257508,36 грн.

Не погодившись з рішенням суду, з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1, в якій просив рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, або задовольнити позовні вимоги частково з застосуванням вимог ч.4 ст.1193 ЦК України.

В апеляційній скарзі вказував, зокрема, що ОСОБА_2 мотивував свої позовні вимоги участю автомобіля з державним номером НОМЕР_4 в дорожньо-транспортній пригоді, однак цього автомобілю не існує, що підтверджується відомостями Територіального сервісного центру №1441. Враховуючи те, що в ході розгляду справи, ніяких доповнень позивачем щодо цієї обставини не вносилось, то на думку відповідача прийняте судом рішення виходить за рамки позовних вимог.

Також посилався на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 10.06.2016 року про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, однак дана постанова була винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, а сам протокол складений на підставі постанови про закриття кримінального провадження від 27.04.2016 року. Однак постанова про закриття кримінального провадження від 27.04.2016 року була визнана судом незаконною та ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25.07.216 року скасована. Крім того, в ухвалі про закриття кримінальне провадження також зазначений державний номер автомобіля - учасника ДТП НОМЕР_4, який не належить відповідачу.

Відповідач не погоджується і з сумою матеріальної шкоди, оскільки ставить під сумнів звіт про оцінку суми матеріального збитку, яку виконував ОСОБА_3, оскільки пошкодження, зазначені під час дослідження автомобіля, не відповідають дійсності. Також вважає що сума ремонту значно завищена. А оскільки спеціаліст ОСОБА_3 не є судовим експертом, то суд не повинен обґрунтовувати свої висновки цією оцінкою. Позивач ремонтував транспортний засіб за власний рахунок та не надав документів на підтвердження витрат на ремонт автомобілю.

У відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_2, який надіслав суду відповідну заяву, та без участі представника ТДВ СК «Альфа-Гарант», повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень з судовими викликами на 16 листопада та на 07 грудня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, його представника ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу задовольнити, заперечення представника позивача ОСОБА_5, перевіривши матеріали в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду надані достатні докази у підтвердження заподіяння відповідачем матеріальної шкоди в розмірі 375021,43 грн, з яких, з урахуванням добровільно виплаченої страховою компанією суми, підлягаю стягненню з відповідача 254685,88 грн , що включають суму франшизи, втрати товарної вартості і суму залишку вартості відновлювального ремонту, невідшкодованого страховою компанією, тому вимоги ОСОБА_2 задоволені саме в такому розмірі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 9 березня 2016 року об 11-45 год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем "LАDА 111740-134-40", номерний знак НОМЕР_3, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

27 квітня 2016 року слідчим СУ ГУНП в Донецькій області постановлено про закриття кримінального провадження за фактом ДТП 09.03.2016 року щодо ОСОБА_1, матеріали передані для притягнення винної особи до адміністративної відповідальності (а.с.12).

Постановою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 10.06.2016 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, провадження у справі закрите у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с7).

25 липня 2016 року постановою Приморського районного суду м.Маріуполя скарга ОСОБА_1 на рішення слідчого від 27 квітня 2016 року про закриття провадження задоволена, постанова скасована (а.с.68).

А 28 жовтня 2016 року слідчим СУ ГУНП в Донецькій області знов постановлено про закриття кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, за фактом ДТП 09.03.2016 року, при цьому вказаною постановою встановлена вина ОСОБА_1 в даній пригоді (а.с.79-81).

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо недоведеності його вини в ДТП, під час якого був пошкоджений автомобіль позивача, в зв'язку з тим, що у вищевказаних рішеннях невірно зазначений реєстраційний номер автомобіля ОСОБА_1: номерний знак автомобіля відповідача - НОМЕР_3, тоді як в постановах вказаний номерний знак - НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_1 як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді підтвердив факт участі у ДТП 09.03.2016 року, суду пояснив, що саме він керував належним йому автомобілем, номерний знак НОМЕР_3, постанова Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 10.06.2016 року та постанова про закриття кримінального провадження від 28.10.2016 року ним не оскаржені. Заперечення відповідача зводяться до незгоди із визнання його вини в скоєнні ДТП. Однак твердження щодо відсутності його вини у скоєнні ДТП, крім припущень та сумнівів щодо належності доказів у справі, відповідач нічим не обґрунтував.

Крім того, в матеріалах справи є довідка Територіального сервісного центру №1441 Регіонального сервісного центру МВС в Донецької області від 12.09.2017 року, згідно з якою легковий автомобіль ВАЗ 11740-134-40, номерний знак НОМЕР_1, не зареєстрований, а станом на 09.03.2016 року за ОСОБА_1 був зареєстрований легковий автомобіль ВАЗ 11740-134-40, номерний знак НОМЕР_3.

Згідно з вимогами ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Отже, врахувавши наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляції про недоведеність в суді першої інстанції вини відповідача в скоєнні ДТП, під час якого була заподіяна шкода позивачу, оскільки висновки суду в цій частині про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, підтверджуються належними доказами, дослідженими в судовому засіданні, і інших доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, ОСОБА_1 і його представник не надали. Таким чином, доводи скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з ухваленням судом рішення за межами позовних вимог, нічим не підтверджені.

Також, враховуючи вищенаведені обставини, неможливо погодитися й з твердженнями апеляційної скарги про те, що суд незаконно обґрунтував рішення даними постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, яка складена на підставі скасованої постанови про закриття кримінального провадження, оскільки зі справи вбачається, що постанова Жовтневого суду м.Маріуполя від 10 червня 2016 року не оскаржена і не скасована, і є обов'язковою для суду.

Не є слушними й доводи скарги відповідача про те, що ОСОБА_2 не посилався при зверненні до суду на постанову від 28.10.2016 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, і тому суд нібито вийшов за межі позовних вимог, суперечать положенням статті 119 ЦПК України, згідно з якими в позовній заяві повинні бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Позивач звернувся до суду 26.09.2016 року, в позові посилався на постанову про притягнення до адміністративної відповідальності від 10.06.2016 року. Суд першої інстанції у відповідності до положень частини 4 статті 10 ЦПК України сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, тому, перевіряючи докази, а саме, вказану постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, з урахуванням його заперечень проти позову та в межах вимог процесуального закону правильно прийняв та дослідив повторну постанову про закриття кримінального провадження, яка була постановлена 28.10.2016 року, під час розгляду справи.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність вини у скоєнні ДТП відповідача ОСОБА_1, то він обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної його майну внаслідок ДТП.

При перевірці правильності рішення в частині розміру відшкодування, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі звітом №793 /07/220316 від 30.03.2016 року про оцінку суми матеріальних збитків суб'єкту оціночної діяльності ОСОБА_3, сума матеріальної шкоди, спричиненої пошкодженням автомобіля «МІТSUВІSHI Раjеrо Sроrt», номерний знак НОМЕР_2, складає 375021 грн. 43 коп. (а.с.13-23).

З полісу АЕ-0005244210 від 10.12.2015 року вбачається, що до 09.12.2016 року об'єктом страхування є цивільно-правова відповідальність будь-якої особи, яка експлуатує транспортний засіб ВАЗ 111740-134-40, реєстраційний номер НОМЕР_3. Договір укладений ОСОБА_1 з ТДВ СК «Альфа-Гарант», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 50000 грн, франшиза - 1000 грн..

До пред'явлення вимог до винної особи про відшкодування матеріальних збитків, позивач звертався з вимогами про відшкодування шкоди до страхової компанії відповідача. Відповідно до умов Угоди від 16 липня 2016 року, укладеної ОСОБА_2 і ТДВ СК «Альфа-Гарант», сторони досягли згоди про розмір матеріальних збитків за страховим випадком в сумі 45000 грн, а за вирахуванням суми франшизи 1000 грн, сума до виплати позивачу складає 44000 грн, яка й була виплачена ОСОБА_2.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи і виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з вимогами ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до вимог п. 36.2 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна ( Абзац другий пункту 36.2 статті 36 в редакції Закону N 5090-VI ( 5090-17 ) від 05.07.2012).

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд всупереч закону прийняв до уваги розрахунок позивача про розмір матеріальної шкоди, не звернувши уваги на те, що угода між позивачем та страховою компанією відповідача укладена без участі ОСОБА_1, не є слушними, оскільки не ґрунтуються на законі. Рішення суду першої інстанції в цьому сенсі повністю узгоджується із правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року №6-954цс16.

Враховуючи той факт, що автомобіль на час розгляду справи відновлений за рахунок позивача, і відповідач ОСОБА_1 не відшкодував франшизу у розмірі 1000 грн., втрату товарної вартості 18343,68 грн. та різницю між сумою ліміту відповідальності у розмірі 50000 грн. і вартістю відновлювального ремонту без урахування ПДВ, що складає 235342,20 грн. (356677,75 грн. (сума відновлювального ремонту з ПДВ ) - 20% (ПДВ) - 50000 грн. (ліміт відповідальності), то суд у відповідності до положень закону задовольнив заявлені вимоги, стягнувши з відповідача на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 254685 грн. 88 коп. (втрата товарної вартості 18343,68 грн., франшиза 1000 грн., вартість відновлювального ремонту без ПДВ 235342,20 грн.).

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності позивачем розміру матеріального відшкодування зводяться до незгоди із оцінкою розміру шкоди. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що він має сумнів в результаті оцінки пошкоджень автомобіля позивача, оскільки спеціалістом, що проводив оцінку, можливо, завищений обсяг пошкоджень, і відповідно, вартість відновлювального ремонту, незважаючи на те, що відповідач був присутній при огляді пошкодженого автомобіля спеціалістом, що підтверджується його підписом в акті технічного огляду транспортного засобу (а.с.20-21). Між тим, такі доводи нічим об'єктивно не підтверджені, висновки проведеної оцінки суми матеріальної шкоди відповідачем не спростовані.

Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що судом неправомірно не враховано факт, що позивач прийняв у відшкодування шкоди від страхової компанії суму в 44 000 грн, безпідставно, на думку відповідача, відмовившись від 5000 грн, що є різницею між лімітом шкоди і фактично виплаченою сумою, в той час же час вимагаючи від ОСОБА_1 відшкодування шкоди в повному розмірі. Такі доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки позивач не включав в розрахунок шкоди, яку просив стягнути з відповідача, вказану різницю в сумі 5000 грн.

Отже, розглянувши справу, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач має право на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за рахунок відповідача, правильно визначив розмір відшкодування.

Відповідно до ч.4 статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

В апеляційній скарзі відповідач просить зменшити розмір стягнутої шкоди, без зазначення такого розміру, врахувавши його матеріальне становище, а саме, що він є інвалідом.

Згідно з п.7 Постанови №4 від 01.03.2013 року Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди,завданої джерелом підвищеної небезпеки», правила частини четвертої статті 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище.

Зі справи вбачається, що відповідач є інвалідом другої групи, має пенсію в розмірі 2275,95 грн. За період часу, який пройшов з моменту ДТП, відповідач не вживав жодних заходів по відшкодуванню шкоди, незважаючи на те, що ним був проданий власний автомобіль.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не наведено достатніх підстав для визначення виняткових обставин, які б свідчили про скрутне матеріальне становище та про неспроможність відшкодувати заподіяну шкоду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і праві наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Мальцева Є.Є.

Мироненко І.П.

Принцевська В.П.