Рішення № 70877610, 07.12.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Рішення

Іменем України

Справа № 712/6369/17 Провадження 2/712/1756/17

07 грудня 2017 року Соснівськийрайонний суд м. Черкаси в складі:

головуючого/судді - МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М.

при секретарі – Олефіренко В.В.

за уча стю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 “Приватбанк”до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, в обгрунтування своїх вимог вказував, що відповідно до Договору №б/н від 09.03.2013 відповідачка отримала кредит в розмірі 2500 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином відповідачка не виконала, у зв'язку з чим станом на 30.04.2017 року має заборгованість – 73140,20 грн., яка складається з 11636,20 грн. - заборгованість за кредитом, 54 444,94 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3100 грн.- заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500 грн. – штраф (фіксована частина), 3459,06 грн.- штраф (процентна складова). Просить суд стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 73140,20 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, просив задоволити. Вказав що факт отримання кредиту відповідачкою підтверджується випискою по рахунку позичальника. Також зазначав, що даний платіж ініційований клієнтом через систему Приват24 шляхом введення інформації про номер картки, паролів підтвердження платежів, які надсилались відповідачці на її фінансовий номер телефону.

Відповідачка та її представник, адвокат ОСОБА_1 позов не визнали, вказували, що позивачка дійсно укладала з відповідачем кредитний договір та отримувала кредитні кошти на споживчі потреби, які погашала за рахунок отримуваних на іншій картці соціальних виплат, при цьому приєднавшись до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк" відповідач особової інформації та ПІН-коду нікому не розголошувала, картку не втрачала та не передавала третім особам. В період з 04.08.2014р. по 24.08.2014р. разом з донькою ОСОБА_5 та мамою ОСОБА_6 знаходилась на відпочинку в м.Генічеськ Херсонської області. Під час відпочинку 12.08.2017р. у неї відключився телефон, 18.08.2014 р. при зверненні до банку не змогла зняти кошти з картки №5168757267153346 через термінал "Приватбанку", оскільки на екрані з"явилось повідомлення про неправильне введення ПІН-коду. 19.08.2014р. вона звернулась до працівника відділення та перевіривши картки, він пояснив, що 12 серпня 2017 року у неї з рахунку картки для соціальних випла тзнято 920 грн. шляхом перерахування через систему "Приват 24", також на кредитну картку оформлено послуги "Оплата товару частинами" за рахунок зняття кредитним коштів. Після цього ОСОБА_3 зателефонувала на "гарячу лінію" 3700 і повідомила, що з її власними картками здійснені шахрайські маніпуляції та звернулася до працівника ПАТ КБ "ПриватБанк" у м.Генічеськ, щоб заблокували карткові рахунки, після чого відповідачці переоформили нові картки. Повернувшись в м.Черкаси, 12.09.2014р. вона звернулась в службу безпеки Приватбанку щодо несанкціонованого зняття коштів з їй рахунку до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення. Виконавши таким чином всі умови договору, відповідачка повідомила банк про факт несанкціонованого доступу до її кредитного рахунку та звернулась також до правоохоронних органів, внаслідок чого розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні. Однак відповідачем не було вжито заходів щодо недопущення несанкціонованого доступу до її карткового рахунку, навіть після її звернення не було припинено надання послуги "Оплата товару частинами",що призвело до подальшої видачі кредитних коштів, які нею не отримувались та надання відповідної кредитної послуги нею не замовлялось, а тому вимога про повернення кредиту та нарахування відсотків за користування кредитом і штрафних санкцій за порушення строків його погашення не має законних підстав та порушує прав відповідачки як споживача фінансових послуг. Крім того, протягом спілкування працівники банку й повідомляли, щоб вона з даного питання розбиралась зі своїм братом ОСОБА_7, що на думку відповідачки вказувало про обізнаність банку про дійсного отримувача кредиту з рахунку на її ім’я. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільногозаконодавства.

Судом встановлено, що 09.03.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 2500 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до п.1.1.7.12 Умов та правил наданнябанківськихпослугпередбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Згідно анкети позичальника відповідачка вказала номер свого мобільного телефона +380972813182.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згіднозі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010р. № СП-2010-256 при порушенні клієнтом строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених даним договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов’язується сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному договору з урахуванням несплачених процентів та комісій. Відповідно до п.2.1.1.15.2 Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010р. № СП-2010-256 клієнт доручає банку списувати грошові кошти з карткового рахунку для погашення комісії за щомісячне обслуговування карткового рахунку в розмірі, встановленому Тарифами банку. У випадку відсутності доступних грошових коштів на рахунку клієнт сплачує банку штраф в розмірі 100% від розміру неналежно сплаченої комісії.

Згідно з наданим позивачем розрахунком (а.с.5-7) заборгованість відповідачки по Кредитному договору станом на 30.04.2017 року становить – 73140,20 грн., яка складається з 11636,20 грн. - заборгованості за кредитом, 54444,94 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3100 грн.- заборгованість за пенею та комісією;штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил наданнябанківськихпослуг 500 грн. – штраф ( фіксованачастина), 3459,06 грн.- штраф (процентнаскладова).

Як вбачається з виписки по рахунку станом на заборгованість по кредитній картці відповідачки станом на 03.08.2014р. складала 554,24 грн., згідно пояснень відповідачки вказану заборгованість вона планувала погасити за рахунок отримання у серпні 2014 року виплат на соціальну карту.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 дали покази, що в період з 04.08.2014р. по 24.08.2014р. відповідачка з членами сім'ї знаходилась на відпочинку в м.Генічеськ Херсонської області, що підтверджено також довідкою ПП ОСОБА_11 від 04.09.2017р. (а.с.139). Згідно пояснень відповідачки, які підтверджені показами вказаних свідків, 12.08.2017р. на телефон відповідачки прийшло повідомлення про поповнення її рахунку невідомою особою на 50 грн., потім через деякий час Сім-карта телефону виключилась.

Згідно з повідомлення ПАТ "Київстар" від 25.10.2017р. 12.08.2014р. о 15 год. 57 хв. в інформаційних системах ПАТ "Київстар" зафіксовано звернення особи в Центр обслуговування абонентів (ЦОА), де було здійснено заміну СІМ-карти з номером +380972813182, що не потребує пред'явлення заявником документу, що посвідчує особу. Ідентифікація абонента здійснюється працівником ЦОА за унікальною інформацією, яку надає особа-заявник по абонентнському номеру.

18.08.2014 р. при зверненні до банку відповідачки не змогла зняти кошти з картки №5168757267153346 через термінал "Приватбанку", оскільки на екрані з"явилось повідомлення про неправильне введення ПІН-коду.

19.08.2014р. відповідачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про те, що 12 серпня 2014 року у неї відключилась карта мобільного оператора, за якою були закріплені обидві приватбанківські картки, також при зверненні до банку 19.08.2017р. нею з'ясовано, що з обох її карт - соціальної 5168 7572 6715 3346, та кредитної 4149 4377 3505 2472 зникли всі кошти, а з кредитки оформлена послуга "Оплата частинами", в зв'язку з цим просила розібратись та призупинити нарахування по кредитці.

12.09.2014р. до ЄРДР внесені відомості за заявою ОСОБА_3 про вчинення відносно неї кримінального правопорушенння.

Листом від 10.10.2014р. банком на звернення відповідачки щодо несанкціонованого списання з карт № 5168 ****3346 та № 4149 ****2472 повідомлено, що операції по картам були проведені через систему Приват24 за допомогою послуг "Експрес платежі", також на картку № 4149 ****2472 підключено послугу "Оплата частинами", у виконанні вимог відмовлено, оскільки аналіз ситуації показав, що нею були порушені умови та правила надання банківських послуг, також зазначено, що перевипуск третіми особами через мобільного оператора СІМ-карти клієнта знаходиться поза межами відповідальності банку.

Допитаний в режимі відеоконференції з Черкаським СІЗО свідок ОСОБА_12 дав покази про те, що він з метою доступу до банківських рахунків свої сестри спочату поповнив її телефонний рахунок на 50 грн., після чого використав інформацію про останнє поповнення рахунку для звернення до мобільного оператора з метою отримання послуги заміни СІМ карти свого телефону на номер фінансового телефону відповідачки, в подальому шляхом отримання надісланих з банком паролів увійшов до системи Приват24 від імені відповідачки, де отримав доступ до її рахунків та вчинив дії по придбанню товарів за рахунок коштів на вказаних рахунках. З даного приводу не опитувався правоохоронними органами.

Відповідно до повідомлення ПАТ "Київстар" від 13.09.2017р. абонентнський номер +380972813182 за ОСОБА_12 не зареєстрований.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до п. 9 розділу VI постанови правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувач, окрім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно ст. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Відповідно до ст. 37-1 вищевказаного Закону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів.

Згідно п. 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р. визначено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що трансакції в період з 12.08.2014р. щодо переказу коштів з кредитного рахунку відповідачки на виконання послуги придбання товару «Оплата частинами» на рахунок іншої особи не були санкціоновані відповідачем як власником рахунків, оскільки здійснені без фізичного пред’явлення платіжної картки, шляхом вводу інформації у мережу Інтернет через комп’ютер паролів, надісланих банком на фінансовий номер +380972813182 який на момент їх надіслання не належав відповідачці внаслідок заміни поза її волі СІМ карти іншою особою, кредитну картку відповідачка нікому не передавала, її не втрачала, ПІН-код нікому не розголошувала, що підтверджено показами відповідачки, матеріалами її звернень до правоохоронних органів та банку, показами допитаних в судовому засіданні свідків, повідомленням мобільного оператора про заміну СІМ карти.

В ході судового розгляду позивачем також не надано суду доказів того, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла несанкціонованому зняттю коштів з рахунка, незаконному використанню номера авторизованого телефону клієнта, якому належить картка, з подальшим введенням динамічного паролю або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Доводи про те, що операції щодо зняття з платіжної картки відповідача спірної суми кредиту супроводжувались правильним вводом паролів, надісланих на його фінансовий номер самі по собі не свідчать з достовірністю, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, оскільки з достовірністю не підтверджено відсутність з технічної точки зору доступу інших осіб до визначених банком паролів.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджено, що банк не забезпечив збереження коштів позивача на його картковому рахунку, чим порушив законодавство про захист прав споживачів, положення договору про надання банківських послуг, приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як споживача фінансових послуг.

Несанкціоновані відповідачем транзакції щодо переказу коштів з кредитного рахунку позивачки у період з 12.08.2017р. не відповідають встановленим ст. 11 ЦК України вимогам до підстав виникнення цивільних обов’язків, які можуть виникати на підставі вільного волевиявлення споживача на отримання фінансової послуги.

Оскільки кредитні кошти за рахунок позивача відповідачкою з 12.08.2017р. не отримувались та надання кредитної послуги нею не замовлялось, тому вимоги про стягнення з відповідача кредитної заборгованості підлягають до задоволення в частині стягнення боргу за кредитом в сумі 554,24 грн., який виник до 12.08.2017р. згідно виписки з особового рахунку, що також не оспорювалось відповідачкою, а також відсотків за користування ним із розрахунку на підставі розміру відсоткової ставки згідно доводів позову 30% на рік за період з 04.08.2014р. (дата отримання кредиту) по 30.04.2017р. (дата подачі позову) - 996 днів: 30%/100%/365*554*996=453,52 грн., всього до стягнення підлягає 1007,76 грн., оскільки в цій частині вимоги обґрунтовані на законі, відповідають умовам укладеного між сторонами кредитного договору, згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

В іншій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні відповідачкою доведено, що понад суму 554 грн. кредитні кошти нею не отримувались та надання відповідної кредитної послуги нею не замовлялось, а тому вимога про повернення кредиту та нарахування відсотків за користування кредитом і штрафних санкцій за порушення строків його погашення не має законних підстав та порушує прав відповідачки як споживача фінансових послуг.

Крім того, судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторонами був погоджений ліміт кредитування 2500 грн., однак фактично сума виданого кредиту згідно розрахунку боргу складає 11 636,20 грн., що свідчить при збільшення банком ліміту кредитування. Доводи представника позивача про те, що збільшення ліміту кредитування відбулось за згодою відповідачки не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, спростовані тим, що після отримання відповідачкою кредитних коштів станом на 03.08.2014р. в сумі 54,24 грн. остання 19.08.2017р. звернулась до банку із заявою про несанкціоноване використання її кредитного рахунку з 12.08.2017р. та припинення нарахувань, однак банком навіть після цього звернення було продовжено надання кредитної послуги із збільшенням ліміту кредитування.

Суд також приходить до висновку про недоведеність позивачем вимог про стягнення комісії за період кредитування до 12.08.2014р., оскільки позивачем не обґрунтовано, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16), положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Доводи відповідачки про те, що її заборгованість по кредиту в сумі 554,24 грн. та відсоткам була погашена за рахунок несанкціонованих нею платежів з її соціальної картки з метою збільшення кредитного ліміту на кредитній картці суд вважає такими, що не обгрунтовують заперечення в частині погашення відповідачкою заборгованості , яка виникла до 12.08.2014р., оскільки в даному випадку йдеться не про погашення кредиту позичальником згідно умов кредитного договору, а фактично дані доводи стосуються вчинення кримінального правопорушення, які є предметом досудового розслідування.

Також до стягнення з відповідача в силу вимог ст.88 ЦПК України підлягають судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1600,00 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, оскільки означені судові витрати понесені позивачем, що підтверджено документально.

Керуючисьст.ст. 10, 60,88, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 215, 509, 526, 527, 530, 546, 553, 554, 611, 612, 1050, 1054 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

Позовзадовольнитичастково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором в сумі 1007,76 грн., судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1600,00 грн., всього стягнути 2607,76 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через суд першоїінстанції в 10-ти денний строк.

ГОЛОВУЮЧИЙ: