Постанова № 7087131, 10.12.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2009 р. Справа № 07/84-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача – Крючков І.В. –дов.

відповідача –Бідна О.І. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 3114Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року у справі № 07/84-09

за позовом Дочірнього підприємства «Трейд Лайн ЛТД», м. Харків

до Приватного підприємства «СВ», м. Харків

про стягнення 334287,65 грн.,

встановила:

Позивач, ДП «Трейд Лайн ЛТД», у березні 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (після уточнення позовних вимог –заява від 04 вересня 2009 р. –арк.справи 79-80) просив стягнути з відповідача на свою користь 465787,99 грн., з яких: 314500,00 грн. заборгованості за отриманий товар на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 01-120109 від 12.01.2009 року, 40428,97 грн. пені, 18330,88 грн. втрат від інфляції, 87254,88 грн. штрафу, 5273,26 грн. річних, а також понесені позивачем судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року у справі № 07/84-09 (суддя Светлічний Ю.В.) прийнято позовну заяву в новій редакції (уточнення позовних вимог) до розгляду. Позов задоволено частково в сумі 461759,16 грн. З відповідача –ПП «СВ»на користь позивача –ДП «Трейд Лайн ЛТД»стягнуто 314500,00 грн. основного боргу, 36400,14 грн. основного боргу, 18330,88 грн. втрат від інфляції, 97254,88 грн. штрафу, 5273,26 грн. відсотків річних, 4617,58 держмита та 116,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, ПП «СВ», з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року по даній справі в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: розгляд справи здійснений за відсутності представника відповідача, який не мав можливості надати свої мотивовані заперечення на збільшені позовні вимоги. Також відповідач вказує, що оскаржуваним рішенням з нього додатково стягнуто 36400,14 грн. основного боргу, які не були заявлені до стягнення, не дана належна правова оцінка обґрунтованості розрахунків позивача, не визначено правову природу штрафних санкцій.

Також, в судовому засіданні 09.12.2009 р. представником відповідача додатково зазначено, що судом першої інстанції не досліджені положення та правова природа договору, не встановлено відсутність специфікацій та заявок, які передбачені умовами договору, та наявність яких відповідач заперечує. Отже, на думку представника відповідача, договір фактично є неукладеним, а відтак, строк оплати отриманого товару не настав. Сам факт отримання товару в межах накладної відповідач визнає, однак вважає, що така поставка є позадоговірною і строк оплати по ній ще не настав, а відтак, відповідач не є таким, що порушив свої зобов'язання.

Позивач, ДП «Трейд Лайн ЛТД», проти апеляційної скарги заперечує, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, оскільки позовні вимоги позивача підтверджені належними доказами, а твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені належної переконливості. В доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу позивач стверджує, що умовами договору передбачено поставку товару на підставі накладних та така поставка підтверджена наявною у матеріалах справи накладною. Відповідач листом від 03.02.2009 р. визнав таку поставку саме у межах спірного договору. Що стосується 36400,14 грн. –позивач стверджує, що це є сумою пені, яка стягнута за рішенням суду, та про що міститься вказівка в мотивувальній частині рішення, однак у резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково таку суму вказав як основний борг. Що ж стосується 87254,88 грн. –на думку позивача, за своєю правовою природою ця сума є саме штрафом, а тому вона і була заявлена як штраф.

В судовому засіданні 09.12.2009 р. представником позивача також зазначено, що специфікація до договору між сторонами не укладалася та не підписувалася, поставка товару в межах спірного договору здійснена на підставі накладної, за усною заявкою відповідача. Будь-яких вимог чи претензій ним на адресу відповідача не направлялося, оскільки договором передбачений строк оплати та претензійний порядок, відповідно до положень чинного законодавства, не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до положень ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого по договору товару, у зв‘язку з чим у нього виник борг у розмірі 314500,00 грн. (повна сума поставки). На підставі умов договору та норм чинного ЦК України позивачем також було нараховано та заявлено до стягнення відповідні суми пені, штрафу, інфляційних та річних.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд посилався на їх підтвердженість матеріалами справи та відповідність нормам чинного законодавства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4028,83 грн. пені, суд першої інстанції посилався на безпідставність наданих позивачем розрахунків у цій частині.

Матеріали справи свідчать, що предметом позовних вимог позивача є стягнення заборгованості, яка виникла на підставі укладеного між сторонами договору поставки товару № 01-120109 від 12.01.2009 р., та на яку позивачем нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та відсотки річних.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 12.01.2009 р. між позивачем та відповідачем дійсно підписано спірний договір поставки товару № 01-12109 строком дії до 31.12.2009 р., відповідно до умов якого поставщик (позивач) зобов'язується на протязі дії договору поставляти покупцю (відповідачу) товар окремими партіями по цінам, в асортименті та кількості, які узгоджуються сторонами в специфікаціях та накладних, та які є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати його на встановлених в договорі умовах (п. 1.1 договору).

Таким чином, дослідженням спірного договору встановлено, що його умовами не були визначені істотні умови щодо предмету договору. П. 1.1 цього договору зазначено, що такі умови узгоджуються сторонами в специфікаціях і накладних.

Тобто, відповідним пунктом договору визначення істотних умов договору про його ціну, найменування (номенклатури, асортименту) та кількість товару передбачено специфікацією, яка, за своєю правовою природою, є невід'ємною частиною договору та обов'язкова наявність якої передбачена умовами договору.

Відсутність такої специфікації (таких специфікацій) свідчить про те, що сторонами не визначені істотні умови договору щодо предмету (номенклатури, асортименту та кількості продукції), а відтак, в силу ст.ст. 180, 181 ГК України, такий договір не можна вважати укладеним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що всі істотні умови між сторонами погоджені у накладній на поставку товару, як то передбачено умовами спірного договору, а відповідач факт поставки товару в межах договору визнавав, що підтверджено його листом від 03.02.2009 р.

Колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями позивача, оскільки дослідженням умов спірного договору (п. 1.1) встановлено, що сторони передбачили обов'язкову наявність як специфікації, так і накладної, а не їх альтернативну форму.

Отже, саме в специфікації сторони мали погодити всі істотні умови договору, а відсутність такої специфікації свідчить про неукладеність договору.

Враховуючи те, що між сторонами по справі не було погоджено всіх істотних умов договору та такий договір є неукладеним, до правовідносин сторін не можна застосовувати положення договору поставки товару № 01-12109 від 12.01.2009 р.

Накладна ж на поставку товару є лише документом бухгалтерського обліку, яка засвідчує факт поставки товару в межах укладеного між сторонами договору, чи у вигляді окремої поставки (що фактично і відбулося).

Такі висновки судом апеляційної інстанції зроблені виходячи з положень ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Таким чином, колегією суддів зроблені висновки, що поставка товарів за накладною № 19-Н9028-004 від 28.01.2009 р. на суму 314500,00 грн. (арк.справи 16) була здійснена у вигляді окремого правочину (поза межами дії спірного договору, який є неукладеним) .

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки позивачем до матеріалів справи не додані докази пред‘явлення у встановленому порядку вимоги про оплату а у наданій до матеріалів справи накладній строк оплати не встановлений. Представником позивача в суді апеляційної інстанції підтверджено, що вимоги про оплату на адресу відповідача не направлялося.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він пред‘явить відповідачу вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її пред‘явлення. І тільки після закінчення зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та відсотків річних, які повинні обраховуватися від дати порушення зобов'язань згідно з пред'явленою вимогою.

Що ж стосується вимог про стягнення пені за порушення строків оплати та штрафу, які розраховані на підставі умов договору поставки, то, як встановлено із матеріалів справи, оскільки спірний договір поставки є неукладеним, право на стягнення пені та штрафу у позивача взагалі відсутнє.

Що ж стосується посилання позивача на те, що листом від 03.02.2009 р. (арк.справи 18) відповідач визнав, що поставка товару здійснена саме у межах спірного договору, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 43 ГПК України, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим, а відтак, враховуючи, що дослідженням матеріалів справи встановлено, що сторони при підписанні договору не погодили всіх істотних умов договору, відповідний лист не може були прийнятий у якості належного доказу. До того ж, як встановлено вище, в суді апеляційної інстанції представником відповідача позовні вимоги позивача не визнані саме з посиланням на факт неукладеності договору.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв’язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 р. у справі № 07/84-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Трейд Лайн ЛТД»(61064 м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123 р/рахунок 260033021316 в АКБ «Меркурій»у м. Харкові, МФО 351663 Код 24338761) на користь Приватного підприємства «СВ»(61036 м. Харків, вул. Морозова, 7 р/рахунок 26005301000550 в Харківській філії ВАТ ВТБ Банк, м. Харків, МФО 350631 Код 31982336) 2328,94 грн. витрат по сплаті держмита, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя