Рішення № 7086444, 27.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2009 р. Справа № 57/139-09

вх. № 4767/4-57

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Бринцев О.В.

суддя Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - - ОСОБА_2, дов. №2635 від 06.07.09р.

Представник 5-го відповідача - не з*явився

Представник 6-го відповідача -Колісник Я.В. дов. від 14.10.2009 року;

Представники 4-го; 3-го відповідачів - не з"явились;

Третя особа ("ВІН") - не з*явився;

Третя особа ( ВК ХМР) - не з"явився,

Представник 1-го та 2-го відповідачів - ОСОБА_1, дов. №057712 від 06.07.09 року,

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_4, м. Харків

до 1. ОСОБА_5, м.Харків

2. ОСОБА_6, м Харків

3. ОСОБА_7, м. Харків

4. ОСОБА_8, м. Харків

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіб- Інвест", м. Харків

6.Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс Олексіївський", м. Харків;

3-я особа , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН", м. Харків

2)Виконавчий комітет Харківської міської ради, м. Харків

про визнання недійсним рішення зборів, звернення стягнення, визнання недійсним договрів, свідоцтва на право власності, витребування майна, визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_4 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області до відповідачів ОСОБА_5 (першого відповідача), ОСОБА_6 (другого відповідач), ТОВ „СІБ-Інвест” (третього відповідач), ОСОБА_7 (четвертого відповідача), ОСОБА_8 (пятого відповідача), ТОВ „Автосервіс Олексіївський” (шостого відповідача) з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" (30429932) від 31.01.06 про зміну складу засновників (Протокол №1);

- звернути стягнення на 100% корпоративних прав на ТОВ „ВІН", та визнати його учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (30429932) з розміром частки у статутному фонді - 100%;

- визнати недійсними рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" від 31.01.06 про обрання на посаду директора ОСОБА_10 (Протокол №2) та всі подальші рішення зборів учасників ТОВ „ВІН";

- зобов'язати Виконавчий комітет Харківської міської ради провести скасування державної реєстрації змін до статутних документів ТОВ „ВІН" з 31.01.06 та провести державну реєстрацію рішення суду у цій справі;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1, укладений між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_8 (пятим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В.(реєстраційний №3106);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача), видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради;

- витребувати нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1, з незаконного володіння ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача);

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1;

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 червня 2009 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07 липня 2009 року о 11:30 год, залучено до участі у справі за ініціативою суду в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю „ВІН”, м. Харків та Виконавчий комітет Харківської міської ради, м. Харків.

У судовому засіданні 07 липня 2009 року в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 08 липня 2009 року о 12:00 год.

Ухвалою в.о. голови Господарського суду Харківської області від 07липня 2009 року задоволено клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи № 57/139-09, для розгляду справи призначено колегію суддів у складі головуючий суддя Аюпова Р.М., суддя Бринцев О.В., суддя Присяжнюк О.О.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 08 липня 2009 року та 20 липня 2009 року, розгляд справи відкладався, в звязку з невиконання сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів та витребуванням судом додаткових доказів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 серпня 2009 року призначено по справі № 57/139-09 судову технічну експертизу документів: договору застави корпоративних прав № 2 від 01.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та договору застави корпоративних прав № 1 від 01.12.2005 року, провадження якої доручено експертам Харківського наукового дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса, провадження по справі зупинено на термін проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 жовтня 2009 року в звязку надходженням на адресу суду висновку судового експерта по технічному дослідженню документів, поновлено провадження у справі, призначено розгляд справи на 20 жовтня 2009 року о 15:00 год.

У судовому засіданні 20 жовтня 2009 року в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 21 жовтня 2009 року о 09:30 год.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2009 рок відхилено заяву (вх. № 383) про відвід судової колегії у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцева та судді Присяжнюка О.О. у справі № 57/139-09.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2009 року та 29 жовтня 2009 року, 16 листопада 2009 року, розгляд справи відкладався в звязку з в звязку з невиконання сторонами вимог попередніх ухвал щодо подання витребуваних судом документів, , в порядку ст. 30 ГПК викликано у судове засідання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Євгена Вікторовича для надання пояснень по даній справі та витребування у нього для огляду у судовому засіданні протокол Загальних зборів учасників ТОВ „ВІН” № 3 від 30.09.2006 року.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 29 жовтня 2009 року в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено розгляд справи № 57/139-09 на один місяць до 29 листопада 2009 року.

У призначеному 25 листопада 2009 року судовому засіданні представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Представники третього та четвертого відповідачів та третьої особи Харківської міської ради у призначене судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, витребувані судом документи не надали.

Викликана особа для надання пояснень та додаткових документів приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Горішний Євген Вікторович у призначене судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, проте, через канцелярію господарського суду Харківської області надав письмові пояснення (вх. № 28085 від 13.11.2009 року) та нотаріально засвідчену копію протоколу № 3 загальних зборів ТОВ „ВІН” від 30.11.2006 року, які судом долучені до матеріалів справи.

Представники першого та другого відповідачів у призначеному судовому засіданні проти позову не заперечували.

Представник пятого відповідача у призначеному судовому засіданні проти позову замечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також підтримав клопотання про припинення провадження у справі.

Представник шостого відповідача у призначеному судовому засіданні проти позову замечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також підтримав клопотання про припинення провадження у справі.

Представник третьої особи (ТОВ «Сіб-Інвест») у призначеному судовому засіданні підтримав правову позицію пятого та шостого відповідачів, проти позову заперечував та підтримував клопотання про припинення провадження у справі.

Третій та четвертий відповідачі та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Виконавчий комітет Харківської міської ради, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Присутні в судовому засіданні позивач, перший, другий, пятий та шостий відповідачі та третя особа ТОВ «Сіб-Інвест» вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників відповідачів.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначені обставини та строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представників третього та четвертого відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Виконавчий комітет Харківської міської ради

за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 25.11.2009 р. оголошено перерву до 27.11.2009 року для виготовлення повного тексту рішення.

В судовому засіданні 27.11.2009 року оголошено повний текст рішення.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2005 року між ОСОБА_4 (позивачем) та ОСОБА_5 (першим відповідачем) було укладено договір позики №1 (далі договір позики №1), відповідно до умов якого позивач передав першому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п. 2 Договору позики №1, з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, за умовами якого ОСОБА_5 передає у заставу ОСОБА_4 (позивачу) належну позичальнику (першому відповідачу) частку у статутному фонді ТОВ «ВІН» у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №1, 01.12.2005 року між позивачем та першим відповідачем був укладений договір №1 застави корпоративних прав, відповідно до п.3.1 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики перший відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права ТОВ «ВІН», а саме: 50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн., оціночною вартістю 260000,00 грн.

01.12.2005 року між ОСОБА_4 (позивачем) та ОСОБА_6 (другим відповідачем) було укладено договір позики №2 (далі договір позики №2), відповідно до умов якого позивач передав другому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п.2 Договору позики №2 з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, відповідно до умов якого ОСОБА_6 (другий відповідач) передає у заставу ОСОБА_4 (позивачу) належну позичальнику (позивачу) частку у статутному фонді ТОВ «ВІН» у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №2, 01.12.2005 року між позивачем та другим відповідачем було укладено договір №2 застави корпоративних прав, відповідно до п.3.1 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики, другий відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права на ТОВ «ВІН», а саме:50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн, оціночною вартістю 260000,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 01 травня 2009 року перший та другий відповідачі своїх зобовязань щодо повернення позики позивачу не виконали та повідомили, що не мають можливості своєчасно повернути позичені гроші, оскільки відповідно до рішення загальних зборів ТОВ „ВІН” (оформлене Протоколом №1 від 31.01.2006 року), на підставі їх особистих заяв, належні їм корпоративні права, передані позивачу в заставу, у розмірі по 35% кожен були передані на користь ТОВ „СІБ-ІНВЕСТ” (код 33900779).

Також, 31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ «ВІН» (протокол №2 від 31.01.2006 року) був звільнений з посади директора ОСОБА_15 та обраний на вказану посаду ОСОБА_10

31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ» (протокол ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ» № 3) було вставлено рішення щодо введення ТОВ «СІБ» до складу учасників ТОВ «ВІН».

24.10.2006 року ТОВ «ВІН» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_11, продало третьому відповідачу (ОСОБА_7) нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1, яка належала ТОВ «ВІН» на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі № 11/156-06.

02.11.2006 року третій відповідач (ОСОБА_7) на підставі договору купівлі-продажу , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Горішним Є.В., продала вказану квартиру літ. «А-2» загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 четвертому відповідачу (ОСОБА_8)

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.04.2007 року нежитлова будівля літ.»А-2» загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 перейшла у власність ТОВ «Автосервіс Олексіївський», в якості внеску ОСОБА_8, про що видане свідоцтво на право власності.

Позивач (ОСОБА_4) вважає, що передача першим (ОСОБА_5) та другим (ОСОБА_6) відповідачами своїх корпоративних прав пятому відповідачу (ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ») та відчуження основних фондів ТОВ «ВІН» було здійснено з порушенням чинного законодавства, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно умов Договорів позики №1 та №2, перший та другий відповідачі зобовязувалися повернути предмет позики до 01.05.2009 року, проте грошові кошти на цей час не повернуті та зобовязання за Договорами не виконано.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Згідно ст.1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст.576 Цивільного кодексу України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно ст.167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права є комплексними за змістом і включають не лише майнові, але й організаційні елементи, ключовим з яких є право на управління юридичною особою. Корпоративні права є різновидом майнових, але ширші за змістом. Правовідносини між учасником і товариством є двосторонніми. Права та обовязки має кожна сторона. Тому учасник є одночасно і кредитором, і боржником товариства.

Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства у разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний обєкт правовідносин, зокрема заставних, оскільки, корпоративні права є неподільними за змістом.

Корпоративні права можуть ділитися лише за обсягом. Відчуження навіть частини цих прав означає одночасний перехід до набувача усіх прав та обовязків, які становлять зміст корпоративних прав.

Статтею 53 Закону України „Про господарські товариства ” передбаено, що при передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обовязків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Відповідно до п.3.4 Договорів застави, виключно за наявності письмової згоди заставодержателя заставодавець вправі продавати, дарувати, уступати, обмінювати, вносити як вклад до статутного фонду (складеного ) капіталу юридичних осіб чи іншим чином відступати предмет застави (його частину), передавати предмет застави (його частину) в наступну заставу, спільну діяльність, приймати рішення про вихід з товариства, приймати рішення про відчуження, передачу в заставу майна товариства, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, приймати рішення про припинення, виділ товариства, приймати рішення про зменшення статутного капіталу товариства за винятком випадків, коли обовязок зменшити розмір статутного капіталу, передбачений законом. Така письмова згода надається заставодавцю шляхом направлення заставодержателем рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

Згідно п.3.5 Договорів застави, за згодою заставодержателя, заставодавець вправі приймати до складу учасників Товариства інших осіб, приймати рішення про збільшення статутного капіталу Товариства та внесення додаткових вкладів, крім випадків, передбачених п. п. а) п.4.1.6 цього договору, приймати рішення про розподіл частини прибутку Товариства між учасниками. З метою одержання такої згоди заставодавець повинен направити рекомендованим листом з повідомленням про вручення «Заставодержателю» письмове звернення, в якому вказати суть, зміст та фінансові показники операції, що він має намір здійснити.

Відповідно до п.3.6 Договорів застави, у разі відступлення заставодавцем частки у статутному капіталі товариства іншій особі, застава є дійсною для набувача такої частки, який набуває статус заставодавця і має всі його права і несе всі його обовязки за цим договором у тому обсязі і та них умовах, що існували до набуття ним права на предмет застави, за винятком таких випадків: заставодержатель надав письмову згоду в порядку, передбаченому п.3.5 цього Договору на відступлення заставодавцем предмета застави без збереження застави та добросовісний набувач придбав предмет застави за відплатним договором.

Відповідно до п.1.6 Договорів застави, у разі звернення стягнення третіми особами на частку заставодавця у статутному капіталі Товариства, заставодавець зобовязаний у пятиденний строк замінити предмет застави у порядку, зазначеному п.1.7 цих Договорів.

Відповідно до ст.579 Цивільного кодексу України, предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1.7 Договорів застави, предмет застави може бути замінений лише за письмовою згодою заставодержателя. Така письмова згода надається заставодавцю шляхом направлення заставодержателем рекомендованого листа з повідомленням про вручення.

Відповідно до ст..50 Закону України «Про заставу», при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про заставу», при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право: незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону; вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право; в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ні перший, ні другий відповідачі не повідомили позивача про уступку належних ним корпоративних прав, які знаходяться в заставі, іншій особі, саме третьому відповідачу, а також про збільшення розміру статутного капіталу.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 140 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Згідно ч.1 ст.79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Згідно ст. 143 Цивільного кодексу України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Судом встановлено, що 30.06.1999 року Виконкомом Харківської міської ради було зареєстровано ТОВ «ВІН». Товариство (ТОВ «ВІН») діє у відповідності до Статуту та має зареєстрований статутний фонд у розмірі 7400,00 грн., розподілений між учасниками наступним чином: ОСОБА_5 (50%), ОСОБА_6 (50%).

Відповідно до ст..53 Закону України «Про господарські товариства» перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до ст..57 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Згідно ст..23 Закону України «Про заставу», при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу.

Відповідно до 20 Закону України, «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Основним юридичним фактом, з яким повязується виникнення у заставодержателя права на звернення стягнення, є невиконання забезпеченого зобовязання у встановлений строк. Законом передбачено також інші обставини, які надають права звернути стягнення на предмет застави достроково, зокрема:

1) при припиненні (реорганізації, ліквідації) юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобовязання, забезпеченого заставою.

2) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

3) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави (ч. 2 ст.592 Цивільного кодексу України)

У спеціальній нормі, яка міститься у ст. 23 цього ж Закону, зазначено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч.5.1 Договорів застави, підставою звернення стягнення на предмет застави є порушення першим та другим відповідачами зобовязань, забезпечених заставою.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобовязання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Крім того, правомірність вказаних вище Договорів не спростовується здійсненою Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл.професора М.С. Бокаріуса експертизою (висновок судового експерта № 7106 від 25.09.2009 р.).

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що перший та другий відповідачі не надали суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договорами позики, або документів, що спростовували викладене у позові, а також те, що перший та другий відповідачі порушили вимоги договорів застави та не повідомили позивача про уступку належних ним корпоративних прав, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про звернення стягнення на предмет застави, а саме на 100% корпоративних прав є обґрунтованою, підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачами та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном, як особливим обєктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього кодексу.

Таким чином, враховуючи, що перший та другий відповідачі не мали право уступати частину своїх часток статутного капіталу ТОВ «ВІН» без повідомлення про це заставодержателя, а також те, що корпоративні права були передані третьому відповідачу безвідплатно, суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви позивача щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІН», прийняте 31.01.2006 року та зафіксоване у протоколі №1 загальних зборів учасників ТОВ «ВІН» від 31.01.2006 року.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про заставу», при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 51 Закону України «Про заставу» визначається, що при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону.

Відповідно до п. 7 Договорів позики №1 та № 2, звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом відступлення позичальником частки у статутному капіталі ТОВ «ВІН» у розмірі 50% на користь позикодавця на підставі Договору про відступлення частки у статутному капіталі. В разі відмови позичальника від укладення Договору про відступлення частки у статутному капіталі, позикодавець набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього предмета застави або визнання за ним права власності на частку (визнання учасником Товариства) у статутному фонді ТОВ «ВІН» у розмірі 50%.

Відповідно до п. 5.1. Договорів застави №1 та №2, підставою звернення стягнення на предмет застави є порушення заставодавцем, зобовязань, забезпечених заставою, а також наявність обставин, визначених п. 4.2.5. цього Договору, що надають заставодержателю право достроково звернути стягнення на предмет застави.

Колегія суддів враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини" Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується першим та другим відповідачами, зобовязання за договорами позики №1 та №2 та договорами застави №1 та №2 були порушені, сума позики не сплачена, а предмет застави незаконно передано третьому відповідачу.

Виходячи з цього суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про звернення стягнення на предмет застави, а саме на 100% Статутного фонду ТОВ «ВІН». Враховуючи той факт, що відповідно до ст. 53 Закону України „Про господарські товариства ” при передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обовязків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково, суд вважає вимогу позивача про визнання його учасником ТОВ «ВІН» з часткою у статутному капіталі 100% такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.145 Цивільного кодексу України, ч.6.1 Статуту та ст..68 Закону України «Про господарські товариства», вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ст..59 Закону України «Про господарські товариства», до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить:а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в)виключення учасника з товариства; г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, згідно яких до компетенції загальних зборів належить а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про господарські товариства», загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Як свідчить протокол загальних зборів ТОВ «ВІН» №2 від 31.01.2006 року, рішення про призначення директором ОСОБА_10 було прийнято одноголосно, проте, у звязку з тим, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІН» від 31.01.2006 р., яким другий відповідач ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ» введений до складу учасників ТОВ «ВІН», вклад якого до статутного капіталу ТОВ «ВІН» складає 70%, визнано судом недійсним, тому його 70 % голосів при прийнятті рішення про призначення на посаду директора ОСОБА_10 не можуть бути зараховані, з причин чого та відповідно до ст..60 Закону України «Про господарські товариства» зазначені збори кредиторів вважаються неповноважними.

Відповідно до п.п. 18, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року „Про практику розгляду судами корпоративних спорів ”, безумовною підставою для визнання недійсним рішень загальних зборів є прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму. Відсутність кворуму на загальних зборах є безумовною підставою для визнання в судовому порядку прийнятих загальними зборами рішень недійсними.

Виходячи з викладеного, суд вважає, рішення загальних зборів учасників ТОВ «ВІН» щодо призначення ОСОБА_10 директором Товариства, прийняте 31.01.2006 р. та зафіксоване у протоколі № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ВІН» від 31.01.2006 року є недійсними.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.

Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем у справі не доведено факт прийняття зборами учасників ТОВ «ВІН» інших рішень, більше того не наведено правової аргументації щодо визнання їх недійсними, тому вимоги позивача про визнання інших подальших рішень зборів учасників ТОВ «ВІН» суд вважає безпідставними та відмовляє в її задоволенні. Крім того, визнання інших подальших рішень зборів учасників ТОВ «ВІН» недійсними є втручанням суду в господарські відносини ТОВ «ВІН», що заборонено законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа КП «Харківське міське БТІ» від 02.03.2009 р., спочатку право власності на нежитлову будівлю літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в м .Харкові по проспекту Людвига Свободи, б.57 «Г» було зареєстровано на ТОВ «ВІН» на підставі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 року по справі № 11/156-06.

24.10.2009 р. між ТОВ «ВІН» в особі директора ОСОБА_10 та ОСОБА_7 (четвертим відповідачем) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно якого ТОВ «ВІН» передав в власність четвертому відповідачу нежитлову будівлю літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Як свідчить наданий договір купівлі продажу від 24.10.2006 р. вартість вказаної нежитлової будівлі складає 153570,00 грн.

Проте, відповідно Статуту ТОВ «ВІН», директор без доручення виконує дії від імені Товариства, представляє його інтереси у всіх підприємствах, установах, організаціях, укладає угоди та контракти на суму, що не перевищує суму статутного капіталу (статутного фонду), у тому числі по найму працівників товариства.

Крім того, як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, та скріплюється печаткою.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що однією із підстав недійсності правочину є підписання договору від імені сторони особою, що не мала повноважень діяти від імені такої сторони або з перевищенням наявних в неї повноважень, оскільки внаслідок цього волевиявлення субєкта господарювання не відповідає його внутрішній волі.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною 2 та ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Проте, що ОСОБА_10 не мав права діяти від імені директора ТОВ «ВІН», зокрема укладати від його імені оспорюваний договір, відповідачам було відомо на час укладення такого договору. Крім того, припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у особи, що підписує договір повноважень на укладання угоди, грунтується на її обов`язку перевіряти такі повноваження.

Згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами не надано жодного доказу в підтвердження наступного схвалення цього правочину.

Таким чином, враховуючи, що договір купівлі-продажу ід 24.10.2006 р., відповідно якого ТОВ «ВІН» передав в власність 4-ому відповідачу нежитлову будівлю літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в м .Харкові по проспекту Людвига Свободи, б.57 «Г» підписаний з боку позивача не уповноваженою особою, тобто особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача та визнати вказаний договір недійсним.

Крім того, 02.11.2006 року зазначена нежитлова будівля: літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в м .Харкові по АДРЕСА_1 була перепродана четвертим відповідачем пятому відповідачу ОСОБА_8, який є директором ТОВ «СІБ-Інвест», яке на підставі рішення загальних зборів ТОВ «ВІН» від 31.01.2006 року стало учасником ТОВ «ВІН», шляхом укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського окружного округу Горішним С.В. 02.11.2006 року.

Оскільки договір купівлі-продажу від 24.10.2006 року, відповідно якого ТОВ «ВІН» передав в власність четвертому відповідачу нежитлову будівлю літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в м .Харкові по проспекту Людвига Свободи, б. 57 «Г», визнаний судом недійсним, то укладений договір купівлі продажу цього майна від 02.11.2006 року також визнається судом недійсним з підстав, наведених вище.

На підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.04.2007 р. нежитлова будівля літ. «А-2» загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1 перейшла у власність ТОВ «Автосервіс Олексіївський» в якості внеску ОСОБА_8, про що видане свідоцтво на право власності.

Оскільки рішенням суду договору купівлі продажу спірної будівлі визнані недійсними, то і свідоцтво про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача) на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_1, видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради, підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналогічна норма закріплена в ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, згідно якої у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що враховуючи, що вказане майно вибуло із володіння ТОВ «ВІН» не з волі позивача, а також те, що відповідачами в порядку статті 33 ГПК України не надано доказів оплати за зазначеними договорами купівлі-продажу, тому його позовні вимоги в частині витребування нежитлової будівлі літ. «А-2», розташованої по АДРЕСА_1 з незаконного володіння у шостого відповідача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання права власності на спірне майно, то колегія суддів зазначає наступне.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права субєкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

Відповідно до статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Колегія суддів зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоровя, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон), підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.

У відповідності з п.5 Прикінцевих положень зазначеного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна передбачено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.

Відповідно до п.1, п.п.1.3 вказаного Положення до прийняття Верховною радою України та набрання чинності Законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (далі - Тимчасове положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майна - це внесення запису до Реєстру власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштам особи, що звернулася до БТІ.

Підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції №7/5 від 07.02.2002 року є рішення судів , третейських судів про визнання права власності на обєкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на обєкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 Цивільного кодексу України власники самостійно здійснюють право власності, виконують будь які дії по відношенню до свого майна, що не суперечать Закону.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Керуючись ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що право власності на нежитлову будівлю літ «А-2» загальною площею 560 кв.м., яка знаходиться в м .Харкові по проспекту Людвіга Свободи , б.57 «Г» було зареєстровано за ТОВ «ВІН» відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі № 11/156-06, яке ніким не скасовано, та приймаючи до уваги визнання недійсними всіх правочинів, за якими спірне майно було перепродано іншим особам, з метою недопущення відчуження активів ТОВ «ВІН», суд вважає позовну вимогу про визнання за ТОВ «ВІН» права власності на вказану нежитлову будівлю правомірною, обґрунтованою, такою, що підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Судом досліджений наданий директором ТОВ «ВІН» ОСОБА_10 науковий висновок щодо застави корпоративних прав та правомірності укладання договорів про відчуження часток в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю під час дії договору їх застави як доказ в обґрунтування його заперечень щодо позовних вимог.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 43 цього Кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що наданий висновок не встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, суд не приймає наданий висновок в якості доказу.

Щодо позовних вимог про зобовязання Виконавчого комітету Харківської міської ради провести скасування державної реєстрації змін до статутних документів ТОВ „ВІН" з 31.01.06 та провести державну реєстрацію рішення суду у цій справі, то суд зазначає наступне.

Відповідно ухвали суду від 22.06.2009 року Виконавчий комітет Харківської міської ради залучено до участі у справі, за ініціативою суду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Згідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу, України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Оскільки Виконавчий комітет Харківської міської ради в цій справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, то він не наділений правом відповідача на визнання або відмови у визнанні позовних вимог, тому до нього не може бути предявлені позовні вимоги, тому колегія суддів відмовляє у задоволені цих вимог.

Що стосується ствердження третього відповідача щодо непідсудності даної справи господарському суду та припинення провадження у справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.11.2009 р. по справі № 2-11182 відмовлено у відкриті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «СІБ-ІНВЕСТ», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ТОВ «Агросервіс Олексіївський», треті особи Виконком Харківської міської ради та ТОВ «ВІН» про звернення стягнення на предмет застави, визнання недійсним рішень господарського товариства та визнання права власності, надіслано цю ухвалу позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї документами та розяснено, що відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Зазначена ухвала не скасована та є чиною на момент розгляду справи.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України, №13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», усі спори між господарським товариством та його учасниками (засновником, акціонером), у тому числі між учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, повязані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконання обовязків учасника господарського товариства, на підставі п.4 частини першої ст. 12 ГПК України підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від субєктного складу учасників спору.

Відповідно до ч.3 ст.167 Господарського кодексу України, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Приймаючи до уваги той факт, що відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «СІБ-Інвест», ТОВ «ВІН» виникли щодо корпоративних прав на ТОВ «ВІН», то ці відносини є корпоративними, а справа такою, що виникає з корпоративних правовідносин та є підвідомчою господарському суду.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Що стосується клопотання позивача про витребування від Виконавчого комітету Харківської міської ради реєстраційної справи ТОВ «ВІН» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження. Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статями 43-1 - 43-10 цього Кодексу. Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Враховуючи відсутність обґрунтування підстав необхідності витребування вказаних доказів, суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання.

Вирішуючи клопотання третього відповідача про застосування строку позовної давності відносно позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними рішень зборів учасників, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як видно з матеріалів справи, про порушення умов договорів застави корпоративних прав, а саме про незаконне відчуження частки у статутному фонді ТОВ «ВІН» позивач довідався з листа, надісланого на його адресу першим та другим відповідачами 01.05.2009 року. Виходячи з цього, суд вважає, що обчислення трирічного строку позовної давності починається з 01 травня 2009 року, а тому загальний строк давності не було пропущено позивачем.

Щодо клопотання третьої особи ТОВ «ВІН» про зупинення провадження у справі у звязку з розглядом Дзержинським районним судом м. Харкова цивільної справи за позовом ТОВ «ВІН» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними договору позики та договору застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повязаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Договори позики та договори застави корпоративних прав були предметом судового дослідження на предмет їх відповідності нормам законодавства, підстав визнання їх недійсними судом не встановлено, сторонами у справі доказів їх недійсності надано не було, тому суд вважає зазначені договори такими, що відповідають чинному законодавству та є дійсними.

Приймаючи до уваги той факт, що господарський суд має право самостійно приймати рішення про визнання недійсним договору, який має відношення до предмету спору, суд вважає за можливе розглядати справу до вирішення іншої справи Дзержинським районним судом м. Харкова. Виходячи з цих підстав, суд відмовляє третій особі ТОВ «ВІН» в зупиненні провадження у справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються в рівних долях на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11,16, 92, 143, 145, 182, 203, 207, 216, 241, 316, 317, 319, 320, 338, 388, 392, 509, 525, 526, 530, 548, 579, 590, 592, 598, 599, 610, 611, 612, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 20, 144, 147, 167, 173, 174, 179, 193, 208 Господарського кодексу України, нормами Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про заставу», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИЛА:

Відмовити в задоволенні клопотання позивача про витребування від Виконавчого комітету Харківської міської ради реєстраційної справи ТОВ «ВІН».

Відмовити в задоволенні клопотання третього відповідача про застосування строку позовної давності.

Відмовити третій особі ТОВ «ВІН» в зупиненні провадження у справі.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, адреса: м.Харків, пр. Людвіга Свободи, 34,кв.144) від 31.01.06 про зміну складу засновників (Протокол №1 від 31.01.2006 року)

Звернути стягнення на 100% корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, м.Харків, пр..Людвіга Свободи, 34,кв.144)

Визнати ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, адреса: АДРЕСА_2) учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, м.Харків, пр. Людвіга Свободи, 34,кв.144) з розміром частки у статутному фонді - 100%.

Визнати недійсними рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, м.Харків, пр. Людвіга Свободи, 34, кв.144) від 31.01.06 про обрання на посаду директора ОСОБА_10 (Протокол № 2 від 31.01.2006 р.)

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, м.Харків, пр..Людвіга Свободи, 34,кв.144) та ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_3), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний № 3021).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3) та ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса: АДРЕСА_4), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3106).

Визнати недійсним свідоцтво про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автосервіс Олексіївський" (код ЄДРПОУ 34634211, АДРЕСА_1) , видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Витребувати нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1, з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю „Автосервіс Олексіївський" (код ЄДРПОУ 34634211, АДРЕСА_1) та передати її Товариству з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код 30429932, м. Харків, пр. Людвіга Свободи, 34,кв.144)

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІН" (код ЄДРПОУ 30429932, м. Харків, пр..Людвіга Свободи, 34, кв.144) право власності на нежитлову будівлю літ. „А-2", розташовану по АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, АДРЕСА_5), ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4, АДРЕСА_6), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіб-Інвест" (код 33900779, м.Харків, вул.Римарська, 19, кв.44), ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3), ОСОБА_8 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, АДРЕСА_4) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс Олексіївський" (код 34634211, АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, АДРЕСА_2) - 5710 грн. 00 коп. державного мита та 307 грн. 51 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Бринцев О.В.

суддя Присяжнюк О.О.

Рішення оголошено,оформлено і підписано

в порядку статті 84 ГПК України

27.11.09 року

Справа № 57/139 -09