Рішення № 70855496, 29.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017Справа №910/17401/17

За позовомДержавного підприємства «Хлібна база №73» Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України простягнення 12680004,88 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Представники сторін:

від позивачаМотрончук А.П. - представниквід відповідачаВащенко В.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Хлібна база №73» Державного агентства резерву України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України 12680004,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/384-2010 від 30.08.2010 в частині відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву України за період з 01.07.2016 по 31.08.2017, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 12680004,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/17401/17 та призначено розгляд справи на 08.11.2017.

В судовому засіданні 08.11.2017 оголошувалась перерва до 29.11.2017.

В судове засідання, призначене на 29.11.2017, представник позивача з'явився, позов підтримав.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не було узгоджено з Державним агентством резерву України витрати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та не підписано акт взаєморозрахунків фактичних витрат у сумі, заявленій до стягнення.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.08.2010 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет; правонаступником якого є Державне агентство резерву України) та Державним підприємством «Хлібна база №73» (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/384-2010 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) здійснюється у зерносховищах зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Пунктом 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди до Договору) передбачено, що Держрезерв України відшкодовує витрати зберігача, пов'язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме: зерна, виходячи з розрахунку - 15,00 грн (в т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

Згідно з п. 7.3 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

За правовою природою Договір №юр-2зб/384-2010 від 30.08.2010 є договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що у період з 01.07.2016 по 31.08.2017 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 32512,833 тон, а саме: пшениця 2 кл (рік врожаю 2010) - 548,120 тон, пшениця 3 кл (рік врожаю 2010) - 31175,303 тон, пшениця 3 кл (рік врожаю 2011) - 259,280 тон, пшениця 3 кл (рік врожаю 2012) - 530,130 тон.

У відповідності до ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд відзначає, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено оплати послуг зі зберігання, а передбачено тільки відшкодування витрат на зберігання цінностей, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п. 3.1 - 3.2 Договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

У відповідності до п. 4.2 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (надалі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Згідно з п. 5 Порядку Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 №14 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву» встановлено з 01.02.2016 розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони зерна в місяць.

Сторонами, в тому числі відповідачем, не надано суду доказів, що у спірний період був встановлений інший розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, ніж той, що затверджений наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 №14 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву».

Враховуючи загальну кількість зерна, що перебувала на зберіганні у позивача у період з липня 2016 року по серпень 2017 року, та беручи до уваги встановлений наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 №14 розмір витрат, що підлягають відшкодуванню за зберігання зерна - 30,00 грн за 1 тону зерна на місяць, позивачем були здійснені щомісячні розрахунки вартості відшкодування за зберігання матеріальних цінностей (зерна) за Договором №юр-2зб/384-2010 від 30.08.2010 (копії долучено позивачем до позовної заяви), а також складено (підписано директором позивача та скріплено печаткою Державного підприємства «Хлібна база №73» Державного агентства резерву України) відповідні акти про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за період з липня 2016 року по серпень 2017 року на загальну суму 13655389,86 грн.

Як зазначає позивач, відповідач частково відшкодував витрати за зберігання зерна за вказаний період, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 12680004,00 грн.

В судовому засіданні 29.11.2017 позивачем для долучення до матеріалів справи надано копію адресованого йому листа Державного агентства резерву України, в якому відповідач визнає, що станом на 28.09.2017 заборгованість Держрезерву за договором №юр-2зб/384-2010 від 30.08.2010 складає 12680004,88 грн, однак, у зв'язку з відсутністю фінансування Держрезерв не має можливості погасити цю заборгованість.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України факту існування заборгованості у розмірі 12680004,00 грн не спростовано, доказів її погашення в добровільному порядку не надано.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву з відповідачем за спірний період позивачем не узгоджено та акти взаєморозрахунків фактичних витрат у сумі, заявленій позивачем, між сторонами не підписані, суд відзначає, що складання таких актів не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору №юр-2зб/384-2010 від 30.08.2010 та факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Крім того, суд відзначає, що факт відсутності бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань щодо здійснення розрахунків за Договором зберігання, оскільки така обставина не визначена законодавчо як така, що звільняє від виконання зобов'язання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція стосовно того, що відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12680004,00 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства «Хлібна база №73» Державного агентства резерву України (53250, Дніпропетровська обл., Нікопольський район, село Павлопілля, вулиця 40 років Перемоги, будинок 64, ідентифікаційний код 20204928) заборгованість у розмірі 12680004 (дванадцять мільйонів шістсот вісімдесят тисяч чотири) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 190200 (сто дев'яносто тисяч двісті) грн 07 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.12.2017

Суддя Ю.М. Смирнова